Дотик - Маккалоу Колін (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
— Ти не збираєшся здіймати тут ґвалт, Джейд? — спитав він.
Вона поглянула на нього і посміхнулася.
— Ні, сержанте.
— Якщо я не стану надягати на тебе наручники, ти не спробуєш втекти?
— Ні, сержанте.
Зітхнувши, він підійшов до стіни, зняв з телефону слухавку і кілька разів натиснув на важіль.
— З’єднайте мене з леді Кінрос, Еґґі! — крикнув він.
«Надто делікатна справа, — подумав він. — А Еґґі любить підслуховувати».
— Сержант Твейтс на лінії. Мені леді Кінрос, будь ласка.
Коли Елізабет узяла трубку, він не став їй нічого пояснювати і просто спитав, чи можна негайно прийти до неї і поговорити. А Еґґі нехай казиться від злості й губиться у здогадках!
Він швидко і професійно зібрав свою групу: якщо було тіло, то йому знадобляться принаймні іще два чоловіки; ага — і док Бертон, на той випадок якщо Сем О’Доннел іще живий. У Кінросі не було судового слідчого, і ця функція була ввірена доктору Парсонсу в Батерсті, де були розташовані окружні суди.
— У Кінрос-гаусі стався нещасний випадок, докторе, — мовив він, перекриваючи важке сопіння Еґґі. — Зустрінемося біля вагончика канатки — ні, часу на сніданок немає.
І група вирушила до Кінрос-гаусу, несучи з собою ноші для тіла; Джейд ішла посередині. Дока Бертона вони зустріли на кінцевій зупинці, і, поки піднімалися, Твейтс поінформував лікаря про зізнання, що його зробила Джейд, а доказ шльопнула на стіл у поліційному відділка. Ошелешений лікар витріщився на дівчину так, наче вперше в житті її бачив, але вона однаково виглядала точнісінько так, як і раніше, — як вірна і любляча служниця-китаянка.
Спочатку вони зайшли в будинок, де їх прийняла Елізабет.
— Джейд! — вигукнула вона. — Що сталося?
— Я вбила Сема О’Доннела, — тихо відповіла Джейд. — Він зґвалтував мою дитинку Анну, тому я його і вбила. А потім я пішла до відділка поліції і здалася.
Неподалік стояло крісло, і Елізабет важко опустилася в нього.
— Нам треба буде здійснити обшук, леді Кінрос. Де він, Джейд?
— У сараї на подвір’ї, сержанте. Я покажу вам.
Неподалік червоних дверей лежав мертвий собака.
— Його звали Ровер, — мовила Джейд, штовхнувши пса ногою. — Я отруїла його. — І без страху чи розкаяння на обличчі вона відчинила двері сараю.
Один з поліцейських встиг поснідати перед тим, як прийти на роботу. Цей сніданок він і вивергнув назад, коли побачив ліжко, яке всотало кров Сема О’Доннела так пожадливо, що єдиною кров’ю на підлозі були ті її краплини, що впали на підлогу вночі з ножа, який тримала Джейд. Сморід у сараї посилився, застарілий запах екскрементів змішався тепер із запахом засохлої крові. Прикривши рукою рота, док Бертон на мить схилився над тілом.
— Він мертвий як камінь, — мовив він і пригадав слово зі своїх студентських років. — Знекровлювання.
— Зне… що?
— Він стік кров’ю і помер, Стене. Стік кров’ю й помер.
Сержант тяжко зітхнув:
— Що ж, тут немає таємниці, бо вбивця сама в усьому зізналася. Якщо вам не терпиться написати звіт судовому слідчому в Батерсті, доку, то я пропоную покласти труп на носилки і доправити його до похоронного бюро Маркуса Кобхема. Нам доведеться поховати його швидко, бо сморід рознесеться по всьому Кінрос-тауні. Тут — стояче повітря. — Він повернувся до Джейд, яка стояла, не відриваючи очей від Сема О’Доннела, і посміхалася. — Джейд, а ти впевнена, що це ти його вбила? Тепер подумай гарненько з відповіддю, бо тут є свідки.
— Так, сержанте Твейтс, це я його вбила.
— А як щодо відсутніх тут… е-е-е… приватних частин тіла? — спитав док Бартон, чиї власні приватні частини тіла похололи та зіщулилися від страху.
Сержант задумливо потер носа.
— На мою думку, оскільки ті геніталії належать Сему О’Доннелу, то їх також треба доправити до похоронного бюро Маркуса Кобхема. Їх уже не можна приліпити назад, але ж вони однаково належать йому.
— Якщо він і справді зґвалтував Анну, то він на це заслужив, — зауважив док.
— Це ми іще маємо довести. Гаразд, лікарю, ви з хлопцями забирайте тіло і спускайтеся з гори. Я ж поведу Джейд до леді Кінрос і постараюся розібратися, що до чого. — Він поклав руку на плече констеблю Россу. — Коли впораєтеся, Берте, сходив би ти до пристанища О’Доннела біля дамби і подивився, чи немає там чогось цікавого. Наприклад, свідчення того, що він знав Анну Кінрос. А опісля по черзі допитаєте всіх у Кінрос-тауні.
— На той час усі все знатимуть.
— Звісно, що знатимуть. А що це міняє?
Джейд провела сержанта Твейтса через двір та службовий вхід до бібліотеки, де на них чекала Елізабет. Вона вперше користувалася територією Александра для своїх цілей, але зараз чомусь відчула, що не зможе спокійно споглядати обличчя Джейд у яскравому світлі інших кімнат. Сержант теж відчував важливість моменту і тому був задоволений, що в бібліотеці було досить темно. З цікавістю, застиглою на її обличчі, Джейд сіла на стілець з прямою спинкою між Елізабет і сержантом Стенлі Твейтсом.
— Ти стверджуєш, що Сем О’Доннел зґвалтував Анну, — почав сержант, — але звідки ти знаєш про це напевне, Джейд?
— Тому що Анна знала ім’я його собаки, Ровера.
— Досить ненадійний доказ.
— Це якби не знати Анни. А вона запам’ятовує імена людей добре, якщо тільки дуже добре і довго їх знає.
— Але вона ніколи не називала імені свого ґвалтівника, так, леді Кінрос? — спитав сержант.
— Ні, не називала. Вона згадувала його як «доброго чоловіка».
— Значить, усе, що у тебе було в плані доказів, — це ім’я собаки, Ровер, так? Але ж воно так само розповсюджене, як і собаче ім’я Фідо, скажімо.
— Це — блакитна вівчарка, сержанте. Коли Анна побачила блакитну вівчарку містера Самерса, вона назвала її Ровером. А пса містера Самерса звати Блуї. Собаку ж Сема О’Доннела звали Ровер, — твердо мовила Джейд.
— Це — зовсім нова порода, — озвалася Елізабет. — Якби я не знала про Сема та його собаку, то я думала б, що пес містера Самерса був єдиний такий у нашому місті.
— Мусить бути вагоміший доказ, — мовив у відчаї сержант.
Джейд байдуже знизала плечима:
— Це був єдиний потрібний мені доказ. Я знаю свою дитинку Анну і знаю, що той чоловік її зґвалтував.
І хоч як не старався сержант Твейтс іще півгодини, більше він нічого не зміг витягнути з Джейд.
— Сьогодні я можу замкнути її в камері попереднього затримання в Кінросі, — сказав він Елізабет, збираючись іти. — Але завтра мені доведеться відправити її до в’язниці в Батерсті. Вам слід буде звернутися до влади Батерста стосовно звільнення під заставу, але там немає постійного судді, тільки три платні магістрати, які можуть визначити розмір застави, але вони не мають права займатися злочинами, пов’язаними зі вбивством. Дуже рекомендував би вам, леді Кінрос, найняти юридичну фірму, яка надасть допомогу вам та міс Вонґ, — заявив сержант з неочікуваною ноткою офіційності в голосі.
— Дякую, сержанте. Ви дуже люб’язні. — Елізабет потисла йому руку, а потім постояла в одвірку, спостерігаючи, як його кремезну постать перетинала галявину в напрямку вагончика; за ним покірно пленталася Джейд.
Телефонний дзвінок до готелю «Кінрос» сповістив, що міс Рубі вже виїхала до Кінрос-гаусу.
— Господи, Елізабет! — скрикнула Рубі, вриваючись як вихор до бібліотеки, де і досі сиділа, зручно влаштувавшись, Елізабет. — Уже по всьому місту поширилася чутка, що Джейд відрізала Сему О’Доннелу його чоловічі частини, запхала їх йому в рота і змусила жувати, а потім убила його китайською смертю через тисячу ударів ножем! І це — за те, що він зґвалтував Анну!
— Суть чутки вірна, Рубі, — спокійно мовила Елізабет. — Хоча вона вчинила не так жахливо, як кажуть. Але — достатньо жахливо. Вона дійсно відрізала йому геніталії, але віднесла їх до поліційного відділка і зізналася у вбивстві. Вона переконана, що то Сем О’Доннел добрався до Анни. Ти його знала?
— Та так, побіжно. Він ніколи не випивав у готелі — кажуть, він узагалі не пив. Теодора Дженкінс — то важкий випадок: Сем фарбував її будинок, і вона свято вірила в те, що сонце сходить з його сраки. Заперечує всяку його причетність до Анни. Каже, він був справжнім джентльменом, навіть ніколи не заходив до будинку руки помити. Священик англіканської церкви теж його захищає і готовий вчинити автодафе — так вірить він у його невинуватість.
