Незвичайні пригоди Марко Поло - Мейнк Віллі (бесплатные книги полный формат TXT) 📗
Король Зандернац вислав їм назустріч десять слонів з розкішними паланкінами. Венеціанці, вельможі, перекладач і офіцери посідали в хиткі будиночки на спинах слонів і рушили до дерев'яного, оздобленого різнокольоровим різьбленням королівського палацу.
Король прийняв їх у передпокої і влаштував на їх честь бенкет. Мандрівники посідали на килими і подушки навколо короля та його почту і заходились біля гостро приправлених страв та вин. В кімнаті було нестерпно жарко, тому за кожним гостем стояла служниця і обмахувала його опахалом з пальмового листя.
Король Зандернац був одягнений так само, як і підлеглі. Тільки на його темнобрунатному тілі виблискували дорогі оздоби: неймовірної вартості намисто; одна низка із смарагдів та рубінів, друга, що звисала йому до самого живота, — із ста сорока великих перлин та рубінів і золоті браслети, оздоблені брильянтами персні на пальцях ніг і рук.
— Ти поглянь, як він обвішався! — сказав Мафіо небожеві. — За його прикраси можна було б купити цілий палац.
Після пишного бенкету Марко передав королю подарунки і, розхваливши його країну і його мудре правління, переказав йому бажання володаря світу, імператора Китаю, великого хана усіх татар Кублая.
Король Зандернац, підібгавши під себе ноги, сидів на жовтій шовковій подушечці і з задоволенням слухав Марко Поло. Подарунки великого хана й блискучий почет, що супроводжував Марко, подобались королеві. Але, вислухавши венеціанця, він сказав, що рубіна не віддасть. Він охоче покаже його, щоб іноземці на власні очі пересвідчились в його незрівнянній красі й потім розповіли про все імператорові, але подарувати не може.
Він щось тихо наказав одній із служниць, і та вибігла з кімнати. Через кілька хвилин вона принесла коштовний камінь і поклала його на золоте блюдо перед Марко й Мафіо.
Всі в кімнаті замовкли. Навіть служниці забули від подиву обвівати опахалами гостей.
Великий рубін лежав на золотому блюді і ніби перетворював світло, що падало на нього, у червоне, як кров, сяйво, заливаючи ним усе: залу, обличчя людей, килими, картини на стінах. Він був ніби вогненне джерело, яке освітлювало все, але не згорало.
Король Зандернац був задоволений, що його рубін справив таке велике враження на присутніх. Урвавши, нарешті, мовчанку, він через перекладача сказав венеціанцям, що пошле великому імператорові, про славні діяння якого говорить весь світ, привіт і подарунки, але нізащо в світі не віддасть рубіна, бо успадкував його від своїх предків. На його голову впаде нещастя, якщо він Дозволить вивезти рубін з острова.
Через тиждень Марко Поло залишив резиденцію короля й щасливо повернувся до табору. Король передав для великого хана багато коштовних каменів. Марко сподівався, що хан Кублай, навіть не отримавши жаданого рубіна, буде все ж таки задоволений наслідками подорожі.
За день до від'їзду з Цейлону венеціанці разом з Ашімою вийшли погуляти на берег. Вони піднялись на пагорб і вибрались стежкою на високу кручу над морем. Праворуч від них була затока, де стояли їхні кораблі й човни, а ліворуч голубів океан.
Вони довго стояли мовчки і дивилися на захід. За спиною в них сходило сонце, велике, вогнисточервоне.
Нарешті Марко Поло сказав:
— При доброму вітрі ми за чотири місяці були б в Ормусі.
— Дві тисячі п'ятсот миль, — мовив Мафіо, — можна плисти вздовж індійського узбережжя.
В затоці вантажники й моряки переносили на кораблі подарунки для великого хана та товари купців. Солдати знімали намети. Наступного дня, до схід сонця, судна мали знятися з якоря. У всіх було радісно на серці.
— Але вітер дме з заходу, — сказав Ніколо Поло.
— Можна подумати, що ми стоїмо на березі острова Лідо, — озвався Мафіо.
Вони знову замовкли.
Їхніми серцями заволоділа смілива думка: а що, коли вони не повернуться в Китай? Адже Венеція ближче, ніж Китай. Але вітер дув з заходу, і в Камбалі їх чекав імператор.
Наступного ранку, як тільки на сході зарожевіли небо, вітер надув вітрила, і матроси заспівали пісню. Вогниста куля піднімалася з моря, і туземцям, що стояли на березі, здавалося, немов кораблі вирушали прямо до сонця.
ПОВЕРНЕННЯ
Бурте, дочці татарського хана з племені кунгуратів, було сімнадцять років. Два роки тому дівчині випала честь: імператорські чиновники вибрали її для особистих послуг його величності.
Бурте була гарна і користувалася прихильністю імператора. Коли вона починала співати пісні своєї батьківщини, в очах володаря спалахували вогники. Щоразу він обдаровував її багатими подарунками.
Дівчина жила під надійною охороною в розкішних покоях і мріяла про те, що одного дня з'явиться якийсь заморський принц і одружиться з нею. Астрологи сказали Бурте, що вона народилась під щасливою зіркою, їй, звичайно, не випадало жалітись на життя в садах і парках імператорського палацу. От тільки нудно було трохи.
Саме в цей час тяжко захворіла Болгара, дружина персидського й хорасанського короля. Вмираючи, вона закликала свого чоловіка після її смерті одружуватись вдруге тільки на достойній жінці з її племені. Король Аргон пообіцяв, що виконає це прохання, і одразу ж після смерті Болгари відправив трьох надійних придворних — Улатая, Апуску і Гозу — до двору великого хана, бо небіжчиця була родом з племені кунгуратів, що жило на північ від Камбалі.
Імператор прийняв посланців привітно. Він тільки-но повернувся після переможного походу на Кайду і був у доброму настрої. Кублай наказав служниці покликати Бурте. Дівчина з'явилась у своєму найкращому вбранні, вся в діамантах, браслетах та застібках із слонової кістки, і впала перед володарем навколішки.
— Встаньте, Бурте, — наказав їй імператор. — Прибули три посланці від короля Аргона. Вони шукають дівчину з племені кунгуратів, яка б могла стати дружиною їхнього короля.
Улатай, Апуска і Гоза уважно оглянули Бурте. Вона сподобалась їм і вродою і поставою. Посли подякували імператорові і сказали, що візьмуть її з собою. Дівчина страшенно зраділа — тепер мали здійснитись її потаємні мрії.
Посланці разом з Бурте і пишним почтом із вершників, слуг, та придворних — чоловіків і жінок — залишили місто і вирушили тим самим шляхом, яким прибули з Персії. Але через кілька місяців вони досягли земель, де точилася жорстока боротьба між татарськими князями. Далі посуватися було неможливо. Бурте гірко нарікала на свою долю і не могла нічого вдіяти. Вельможні Улатай, Апуска і Гоза сказали їй, що треба повертатися назад. Через вісім місяців вони знову прибули в резиденцію великого хана Кублая.
Імператор похмуро вислухав їх і наказав чекати, поки він щось вирішить. Однак він не поспішав. Дівчина впадала у відчай, посланці тільки й думали, що про повернення до двору свого короля. Але його величність не бажав втручатися в чвари західних татарських князів, і тому нещасливій нареченій доводилося терпіти. Так минуло три роки.
Саме в цей час у столицю повернулися венеціанці. Звістка про те, як успішно скінчилась їхня морська подорож в Індію, швидко поширилась серед придворних. Подарунки іноземних володарів і прибутки від торгівлі були такі неймовірно багаті, що великий хан у присутності всього двору відзначив венеціанців, збільшивши їхню охорону і віддавши їм десяту частину привезених ними коштовних каменів і перлин. Він прийняв венеціанців у своїх покоях, оточений татарськими князями, і уважно вислухав їхню розповідь про все, що довелося їм пережити в далеких мандрах.
Марко вжахнувся, побачивши, як постарів великий хан за час їхньої трирічної відсутності. Цілющі напої, й еліксири не могли повернути йому здоров'я й молодість. Його повне колись обличчя схудло й покарбувалося глибокими зморшками, плечі опустилися, спина згорбилась. І тільки очі, під важкими повіками, як і раніш, горіли хитрими вогниками.
Венеціанці вирішили більше не просити в імператора дозволу на повернення додому — вони боялися, що через це можуть втратити його прихильність, і тоді буде ще важче покинути імператорський двір. В них визрів новий план: домогтися у хана згоди на нову торговельну подорож до Індії, але без почту і без солдатів. Вони поклали собі нізащо не повертатися з цієї мандрівки в Китай.
