Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
Почувши це, я не втрималася й гучно розсміялася, і решта відьом також.
— Дякую, пані Купер. Я передам чоловікові вашу пропозицію.
— Зви мене Марджорі, бо ми всі тут сестри. — Уперше я не зіщулилася від того, що інша відьма назвала мене сестрою.
— А мене звуть Елізабет Джексон, — сказала стара жінка, що стояла по інший бік Гуді Альсоп. За віком вона була десь посередині між Марджорі та Гуді.
— Ви — водовідьма, — сказала я, відчувши спорідненість, щойно ця жінка заговорила.
— Так, я водовідьма. — Елізабет мала сталево-сиве волосся та очі, а на зріст була такою ж мірою високою й стрункою, як і Марджорі опецькуватою та круглою. Тоді як більшість водовідьом із Ради були гнучкі й текучі, Елізабет мала в собі кришталеву чистоту й рвучкість гірського струмка. Я відчула, що вона завжди казатиме мені правду, навіть якщо я не хотітиму її чути.
— Елізабет — талановита провидиця. Вона навчить тебе мистецтву ворожіння на магічному кристалі.
— Моя мати була відома даром пророцтва, — невпевнено сказала я. — І мені хотілося б піти її шляхом.
— Але вона не мала в собі вогню, — рішуче заявила Елізабет, негайно почавши сповіщати мені правду. — Ти не зможеш піти шляхом матері у всьому, Діано. Вогонь та вода — потужне поєднання, якщо ці стихії не знищують одна одну.
— Ми потурбуємося, щоб цього не сталося, — пообіцяла остання незнайома відьма, глянувши на мене. До цього моменту вона старанно уникала мого погляду. І тепер я збагнула чому: в її карих очах стрибали іскринки, а моє третє око стривожено розкрилося. І цим додатковим зором я побачила сяючий німб у неї над головою. Напевне, переді мною була Кетрін Стрітер.
— Ви… ви навіть потужніша за вогневідьом із Ради, — сказала я, затинаючись.
— Кетрін — відьма особлива, — підтвердила Гуді Альсоп. — Вона — донька батьків, які також були вогневідьмами. Це трапляється досить рідко, немов сама природа знає, що таке світло сховати неможливо.
Коли моє третє око заплющилося, засліплене тричі благословенною вогневідьмою, Кетрін якось зблякла. Її каштанове волосся поблякло, очі затуманилися, а обличчя, хоча й лишилося таким самим вродливим, стало маловиразним. Та коли вона заговорила, її магія стрепенулася й ожила.
— А ви маєте навіть більше вогню, ніж мені здавалося, — задумливо мовила я.
— Шкода, що її тут не було, коли приходила армада, — сказала Елізабет.
— Значить, це правда? Отой знаменитий «англійський вітер», що відігнав іспанські кораблі від берегів Англії, дійсно здійняли відьми? — спитала я. Про це завжди говорилося серед відьом, розповіді про цей вітер стали частиною їхніх легенд, але я завжди відкидала їх, вважаючи міфом.
— Гуді Альсоп дуже прислужилася її величності, гордо відповіла Елізабет. — Якби там були й ви, то ви змогли б витворити палаючу воду або принаймні палаючий дощ.
— Не забігаймо наперед, — перервала її Гуді Альсоп, піднявши руку. — Бо Діана ще не зробила своє вступне заклинання ткалі.
— Вступне заклинання? — спитала я. Як і «Раду» та «громаду», я чула цей термін вперше.
— Вступне заклинання виявляє форму та різновид талантів тої чи іншої ткалі. Ми разом утворимо священне коло. У ньому ми тимчасово вивільнимо твої сили, щоб кожна з них пішла своїм шляхом, не зазнаючи при цьому впливу слів чи бажань, — відповіла Гуді Альсоп. — Це багато розкаже нам про твої таланти та про те, як нам найкраще їх розвинути. Ми також дізнаємося, хто твій фамільяр.
— Відьми не мають фамільярів. — То була іще одна людська вигадка, як і те, що відьми начебто поклонялися дияволу.
— Ткалі — мають, — спокійно заперечила Гуді, кивнувши на свого двійника. — Оце — мій фамільяр. Як і кожен із фамільярів, вона також наділена моїми талантами.
— Я не впевнена, що в моєму випадку мати фамільяр — це слушна ідея, — сказала я, згадавши почорнілі зморщені плоди айви, черевики Мері та вилуплене курча. — Мені й так вистачає проблем.
— Саме для цього тобі й потрібне вступне заклинання: стати віч-на-віч зі своїми найпотаємнішими страхами, щоб мати змогу вільно розпоряджатися своєю магією. Утім, це дійсно може стати вкрай болісною процедурою. Бувало, що деякі ткалі входили в коло, маючи волосся чорне, мов вороняче крило, а виходили з посивілими пасмами, білими, мов сніг, — визнала Гуді Альсоп.
— Але це не буде так болісно, як тоді, коли вер покинув Діану, і вона ледь не потонула у власній воді, — лагідно мовила Елізабет.
— Або так нестерпно самотньо, як тоді, коли її замкнули у підземеллі, — сказала Сюзанна, здригнувшись. А Марджорі співчутливо кивнула.
— Чи так моторошно, як тоді, коли ота вогневідьма намагалася розколоти тебе, — заспокоїла мене Кетрін, і її пальці аж почервоніли від гніву.
— У п’ятницю буде повністю безмісячна ніч. До Стрітення залишилося всього кілька тижнів. І ми вступаємо в період, сприятливий для заклинань, що спонукають дітей до навчання, — зазначила Марджорі, зосереджено наморщивши лоба й видобуваючи відповідну інформацію зі своєї дивовижної пам’яті.
— А мені здавалося, що цей тиждень сприятливий для заклинань, що стосуються зміїних укусів, — зауважила Сюзанна, видобуваючи з кишені невеличкий календарик.
Поки Марджорі з Сюзанною розбиралися з календарем та розкладом, Гуді, Елізабет та Кетрін почали мене прискіпливо розглядати.
— Цікаво, цікаво… — мовила Гуді Альсоп, дивлячись на мене і торкнувшись пальцем свого підборіддя. — Мені здається…
— Нічого тобі не здається, — стиха перервала її Елізабет.
— Не забуваймо, що не слід забігати наперед, — нагадала всім Кетрін. — Богиня і так більш ніж прихильна до нас. — Коли вона промовляла ці слова, її очі в швидкій послідовності спалахнули зеленим, золотистим, червоним та чорним. — Але, можливо…
— Календар Сюзанни геть хибний. Але ми вирішили, що буде сприятливіше й краще, коли Діана витворить своє заклинання наступного четверга, коли з’явиться серпик нового місяця, — сказала Марджорі, захоплено сплеснувши руками.
— Ой! — скрикнула Гуді й заткнула пальцями вуха, захищаючи їх від збурення повітря, спричиненого сплеском долонь. — Тихше, Марджорі, благаю тебе, не так гучно.
Працюючи з громадою Гарлікгайт та займаючись алхімічними експериментами з Мері, більшу частину часу я проводила тепер поза межами домівки, хоча тим часом готель «Олень і Корона» і далі продовжував служити осердям «Школи ночі» й тієї роботи, яку виконував Метью. Прибували й відбували посланці з поштою, часто заходив Джордж безкоштовно пообідати та розповісти про свої триваючі марні спроби віднайти Ешмол-782. Інколи забігали Хенкок та Гелоуглас, щоб віддати на першому поверсі в прання забруднену одежу і посидіти напівголими біля каміна, чекаючи, коли їм повернуть чисто випрану й випрасувану. Після інциденту з Габбардом та Чендлером Кіт із Метью уклали хистке перемир’я, яке проявилося в тому, що я часто заставала драматурга у парадній вітальні; він похмуро дивився перед собою, а потім похапцем кидався щось записувати. Те, що він посягав на мої запаси письмового паперу, було додатковим джерелом мого роздратування.
А були іще Енні з Джеком. Інтегрування двох дітей у домашнє життя було справою, що потребувала великої кількості часу. Джек, якому, на мою думку, було десь сім чи вісім років, знаходив величезну втіху в тому, що безперервно надокучав дівчині підліткового віку. Він ходив за нею слід у слід і перекривляв. Енні часто не витримувала й кидалася до себе нагору, де падала на ліжко й заливалася слізьми. Коли ж я шпетила Джека за його поведінку, він супився й сердився. Відчайдушно намагаючись викроїти для себе хоча б декілька спокійних годин, я найняла їм наставника, щоб той навчив їх читати, писати й рахувати, але ця парочка швидко змусила недавнього випускника Кембриджа накивати п’ятами: вони сиділи з тупо витріщеними очима і вдавали з себе нетямущих. Енні та Джек воліли ходити на закупи із Франсуазою і вештатися Лондоном разом із П’єром, аніж сидіти непорушно за читанням чи рахунками.
