Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
Зважаючи на його грайливі пальчики, Джеку не можна було довіряти перебування в поважному домі графині Пемброкської. Ми з Енні залишили Джека наодинці з П’єром, і обличчя дівчинки помітно посвітлішало від перспективи довго потеревенити з Джоан, служницею Мері, і мати кілька годин свободи від небажаної уваги Джека та його чіплянь.
— Діано, нарешті! — скрикнула Мері, коли я переступила через поріг її лабораторії. Хоч скільки разів я туди не заходила, у мене завжди подих перехоплювало від краси яскравих фресок, що ілюстрували виготовлення філософського каменя. — Йди-но сюди, я щось тобі покажу.
— Оце і є твій сюрприз? — Мері натякала на те, що невдовзі потішить мене демонстрацією своєї алхімічної майстерності.
— Так, — відповіла Мері, беручи зі столу свій записник. — Ось дивися, сьогодні — вісімнадцяте січня, а я почала роботу дев’ятого грудня. На це пішло рівно сорок днів, як і передбачали мудреці.
Сорок було значущим числом в алхімічних експериментах, а їх Мері могла проводити скільки завгодно. Я проглянула її лабораторні записи, намагаючись вирахувати, над чим же вона працювала. Упродовж двох останніх тижнів я вже навчилася розбиратися в стенографічному письмі Мері та тих символах, якими вона користувалася для позначення різних металів та речовин. Якщо я зрозуміла правильно, цей процес вона почала з унції срібла, розчиненого в «aqua fortis» — «сильній воді», як її називали алхіміки, яка в мою добу була відома під назвою «азотна кислота». До цього розчину Мері додала дистильованої води.
— Оцим знаком ти позначаєш ртуть, еге ж? — спитала я, показуючи на невідому закарлючку.
— Так, але лише ту ртуть, яку отримую з найкращого джерела в Німеччині. — Мері не шкодувала коштів, коли йшлося про її лабораторію, хімікати та устаткування. Вона потягнула мене до іще одного приладу, що засвідчував її відданість якості: великої скляної колби. Вона була позбавлена будь-яких вад і сяяла, мов кристал, і це означало, що прибула вона до цієї лабораторії з Венеції. Англійське ж скло, котре вироблялося в Суссексі, було гіршим за своєю якістю через наявність у ньому малесеньких бульбашок та тьмяних плям. А графиня Пемброкська воліла мати венеціанські скляні вироби — і могла їх собі дозволити.
Коли ж я побачила, що було всередині колби, то аж сіпнулася від дивного передчуття.
Із малесенького зернятка всередині колби виросло срібне дерево. Від його стовбура відгалужувалися гілки. Вони також розгалужувалися мов виделки, утворюючи у верхній частині колби корону з сяючих пасом. Малесенькі намистинки на кінцях гілок нагадували плоди, наче вони вже доспіли, і їх вже можна було збирати.
— Arbor Dian?, — гордо мовила Мері. — Наче сам Господь надихнув мене витворити його так, щоб воно виросло якраз до твого приходу й привітало тебе. Я намагалася виростити таке дерево раніше, але воно ніколи не приживалося. Хіба ж можна заперечувати істинність і силу алхімічного ремесла, коли бачиш перед собою таку красу!
Дерево Діани дійсно було захоплюючим видовищем. Воно мерехтіло й розросталося прямо перед моїми очима, викидаючи нові пагони, що заповнювали решту простору в колбі. Усвідомлення того, що це ніщо інше, як деревоподібна амальгама кристалізованого срібла, анітрохи не зменшувало мого захвату від того, як шматок металу зазнає процесу, схожого на вегетативне розмноження.
На протилежній стіні був зображений дракон, що сидів на посудині, схожій на ту, в якій Мері виростила своє дерево Діани. Дракон кусав себе за хвіст, і краплини його крові падали у сріблясту рідину. Потім я розшукала іще одне зображення з цієї серії: птаха Гермеса, який летів до хімічного шлюбу. Цей птах нагадав мені ілюстрацію весілля з манускрипту Ешмол-782.
— Я вважаю за можливе винайти швидший метод отримання такого самого результату, — сказала Мері, знову привертаючи до себе мою увагу. Вона витягнула письмове перо зі скуйовдженого волосся, залишивши за вухом розмазану чорну смугу. — Як ти гадаєш, що трапилося б, якби ми помістили сюди срібло перед тим, як розчинити його в аква фортіс?
Ми приємно провели цілий день, обговорюючи нові способи виготовлення дерева Діани, але час, як і завжди, сплив непомітно й швидко.
— Ми побачимося в четвер? — спитала Мері.
— Боюся, в четвер я буду зайнята іншими справами, — сказала я. Річ у тому, що того дня мене чекали у Гуді Альсоп перед заходом сонця.
Обличчя Мері осунулося.
— Значить, тоді в п’ятницю?
— Тоді в п’ятницю, — погодилася я.
— Діано, — якось невпевнено сказала Мері. — Як ти себе почуваєш?
— Нормально, — здивувалася я. — А що, я маю хворобливий вигляд?
— Ти бліда й втомлена, — сказала Мері. — Як і більшість матерів, я маю схильність до… Ой! — Мері різко замовкла, почервоніла, як буряк, і поглянула на мій живіт. А потім швидко глянула мені у вічі. — Ти вагітна.
— Я матиму до тебе багато запитань наступного тижня, — сказала я, беручи Мері за руку і легенько стискаючи її.
— І давно ти вагітна? — поцікавилася вона.
— Не дуже, — відповіла я навмисне розпливчато.
— Але ж дитина не може бути від Метью. Вер неспроможний запліднити жінку, — сказала вона, здивовано піднімаючи руку до щоки. — Значить, Метью вітає майбутню появу дитини, навіть якщо вона не від нього?
Хоча Метью й попередив мене, що всі вважатимуть, що дитина від іншого чоловіка, ми з ним не поговорили про те, як саме слід відповідати. І мені довелося імпровізувати.
— Він вважає, що дитя — плоть від його плоті, — твердо відповіла я. Та моя відповідь, здавалося, лише посилила тривогу Мері.
— Тобі пощастило — Метью такий безкорисливий, коли йдеться про захист тих, хто опиняється в скруті. А ти, ти любитимеш дитину, хоча тобою заволоділи проти твоєї волі?
Мері вважала, що мене зґвалтували і що Метью одружився зі мною лише для того, щоб оберегти від ганебного тавра вагітної, але самотньої жінки.
— Дитя — воно невинне. Я не можу відмовити йому в своїй любові. — Я обережно намагалася ані розвіювати, ані підтверджувати підозри Мері. На щастя, вона вдовольнилася моєю відповіддю і з характерною для неї стриманістю не стала розпитувати мене далі.
— Ти не помилишся, якщо припустиш, — продовжила я, — що ми з Метью бажаємо тримати цю новину в таємниці якомога довше.
— Ясна річ, — погодилася Мері. — Я накажу Джоан приготувати для тебе спеціальний солодкий крем, який зміцнює й покращує кров і водночас заспокоює шлунок, якщо цей крем вживати перед сном. Він мені добре прислужився під час моєї останньої вагітності і, здається, сприяв послабленню вранішньої нудоти.
— Поки що, слава Богу, я таких симптомів не маю, — сказала я, натягуючи рукавички. — Хоча Метью запевняє, що вони можуть невдовзі з’явитися.
— Гм-м-м, — задумливо мугикнула Мері, і її обличчя вкрила тінь. Я нахмурилася: що її занепокоїло цього разу? Вона побачила мій вираз і широко посміхнулася.
— Намагайся не перевтомлюватися. Коли ти прийдеш до мене у п’ятницю, то не стій так довго, а краще сядь на стілець, поки ми будемо працювати. — Мері з усіх боків пильно обдивилася мою накидку. — І уникай протягів. Нехай Франсуаза зробить тобі припарки, якщо у тебе почнуть пухнути ноги. Я пришлю тобі рецепт припарок разом із рецептом крему. А зараз мій човняр відвезе тебе до Вотер-Лейн.
— Та туди ж всього-на-всього п’ять хвилин ходу! — заперечила я, сміючись. Насамкінець Мері дозволила мені піти від неї пішки, але тільки після того, як я пообіцяла їй, що уникатиму не лише протягів, а й холодної води та сильного шуму.
Тої ночі мені наснилося, що я сплю під віттям дерева, що росло з мого лона. Його гілки застували від мене місячне сяйво, а високо вгорі нічним небом мчав дракон. Коли він долетів до місяця, він обкрутив його своїм хвостом, і срібна куля місяця враз почервоніла.
Я прокинулася в порожньому ліжку з просяклими кров’ю простирадлами.
— Франсуазо! — скрикнула я, раптом відчувши різкі й сильні корчі.
Натомість до мене прибіг Метью. Коли він опинився поруч, спустошений вираз його обличчя підтвердив мої найгірші припущення.
