Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Диво - Загребельный Павел Архипович (читать бесплатно книги без сокращений TXT) 📗

Диво - Загребельный Павел Архипович (читать бесплатно книги без сокращений TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Диво - Загребельный Павел Архипович (читать бесплатно книги без сокращений TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Але грамотка Предславина й доречною стала для розмови з Глібом, яка розпочалася за трапезою і яку повів не Ярослав, як він сам того сподівався, а Гліб.

Першим заговорив Ярослав, але далі довелося йому тільки виправдовуватися перед молодшим братом, який відразу перебрав розмову до своїх рук і вже не випускав до кінця і завершив теж на свою користь, бо на своєму боці почував силу й справедливість.

- Чи одержав, брате, мою грамоту? - спитав Ярослав після першого випитого на повітання ковша.

- Негоже чиниш, брате, - намагаючись надати суворості ламкому своєму голосові, сказав Гліб. - Завернув я до тебе, щоб сказати не від самого себе, а й від брата нашого Бориса, бо мався б їхати через Брянські ліси, на Брянськ, Карачев, Чернігів просто до Києва, як поїхав туди Борис, та й я кажу тобі: тяжку провину вчинив ти, виявивши непокору Великому князеві. Ніхто не виступить разом з тобою, всі брати збираються в отця нашого. Поки не пізно - впокорйся, Ярославе.

- Вже пізно, - сказав похмуро Ярослав, - та й отець сам звелів мости мостити й путі правити, щоб іти на мене військом. Не я перший.

- Ти відмовився сплатити дань.

- А треба було спитати, чом відмовився. Може, недорід, може, мор пройшов по землі Новгородській. А він нічого не питає, сидить у Києві, роздуває черево, розсилає куноємців по всій землі, гребе золото, а потім розкидає його навсібіч, як полову. Та й нащо це?

- Тільки в негідному серці могли зародитися такі нечестиві думки про рідного батька свого, - підвівся, не докінчивши трапези, Гліб. - Як знаєш, брате, а тільки гірко мені чути від тебе такі слова. Ти ж бо книжну мудрість вивчив, перевищив усіх нас знайомством з різними науками.

Ярослав хотів крикнути: «Тому ж і повстав проти князя Київського, бо я там маю сидіти, тільки я - і ніхто більше!», але змовчав, насуплено стежив за гнучким і вродливим князем Глі-бом, який ще сподівався на вдале завершення свого посольства, не йшов одразу з трапезної, звертався до старшого брата з останніми вмовляннями.

- Важко опиратися бурхливому потокові, - сказав Гліб, - а ще важче - потужному чоловікові, як наш отець. Пам'ятай, брате, що поконані рідко або й ніколи не добиваються прощення. Покайся, поки не пізно.

- Пізно вже, - повторив Ярослав. - І там, і тут зготовлені війська. Опріч того, князь Володимир у тяжких хворощах. Може, поки ми тут бесідуємо, й розпрощався з світом сим.

- О горе нам! - затулив руками обличчя Гліб і швидко вийшов з трапезної.

Ярослав пішов за ним, хотів спитати, чи довго прогостює, ал«той ішов надто швидко, гнатися ж за ним старшому братові не личило. Звелів тільки: якщо молодий князь захоче вдосвіта від'їздити, то не відчиняти йому воріт. Хай ще побуде тут день чи й два. Якось легше воно, коли бодай один брат, навіть незгодний з тобою, все ж тут, і люди бачать і знають, і вже в них веселіше на душі.

Гліб, неначе вгадавши думки старшого брата, лишився без примусу, може, сподівався, що вдасться йому намовити Ярослава до покори, цілий день молився він ревно в церкві, а Ярослав тим часом їздив по Новгороду, оглядав, може, востаннє, все наготовлене до війни проти батька і лютився незмірно на Коснятина, що так довго бариться за морем.

І мовби вичарував тою злістю своєю прибуття Коснятинове, та ще й прибуття щасливе!

Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все, і вже за кадь жита правлять по п'ять гривен, а віз ріпи - нечуване діло! - продають за гривну, хоч що таке - ріпа? Вода! Вже бували випадки, що чорний люд громив багаті двори й купецькі заїзди, розповзалися лихі чутки, з'явилися знамення, які віщували лихо. Так, хтось бачив після перших півнів зникому, летючу світлість на небі в тій стороні, де лежить Київ, а ще були такі, хто спостерігав на небі три сонця, три місяці, також зорі, що взаємно знищувалися.

Ярослав велів одправляти молебні в храмі Софії,, та знав ще й те, що самі молебні не поможуть, бо поганства в Новгороді було набагато більше, ніж християн, та й не самими молитвами живе чоловік, треба йому й жита, треба й одежини. Тож сам їздив по торговищу, супроводжуваний тисяцькими й своїми варягами, чинив скорий суд і розправу над хапугами й здирцями і хоч ламав тим право новгородське, яке забороняло князеві самочинні суди в самому городі, але з огляду на стан військовий роблено для Ярослава поступку, та й треба визнати, що суди Ярославові були справедливі, бо керувався він єдиною хіттю: бодай трохи довести до втихомирення в збуреному, головному, набитому військом, стягненим з волостей, городі.

І ось тут, на торговищі знайшли Ярослава нарочиті, які стерегли підходи по Волхову, прискакали кінно, в кілька голосів одразу закричали ще здаля, порушуючи звичай і порядок:

«Князю, пливуть лодьї!»

Так і став Ярослав на головному вимолі, вдягнений у просту полотняну одіж, ще не зігнавши з обличчя втоми й турбот щоденних, княжого тільки й було на ньому, що багатий пояс з коштовною зброєю та ще чоботи м'якого тіму, зелені, шиті жовтим шовком, бо любив князь вигідну обувку.

А по Волхову, обминаючи острови, нлив корабель - паруси шовкові, чардак муравлении, сходні золоті, за кораблем довгі варязькі лодьї числом чотири і кілька стругів новгородських. Королівський штандар майорів на кораблеці - жовте з синім, і на вимолі теж стало знамено Яроедавове - архангел Гавриїл на блакитному тлі, а воєвода Буднй, який знав звичай, вже розпорядився заквітчати пристань зеленим гіллям, приготувати жито, щоб посипати його під ноги королівні чужоземній, прийшлій княгині їхній, а також привезти з княжих комір хутра, щоб пройшла по них невіста, бо завжди повинна м'яко ходити по цій землі.

Так і зроблено. Ярослав зсів з коня й стояв, трохи розставивши ноги, наче боявся, що повернеться давня хвороба і не втримається він, упаде, а кораблеця дзвеніла зброєю невелика, але до лиха загрозлива варязька дружина, потім показалася й невіста: висока, русява, чистолиця, одягнена в довгі дорогі шати, блакитні й жовті, як королівське здамено в неї над голевою, коло невісти виріс пишний і усміхнений Коснятин, повів її до сходнів, притримуючи край її одягу, а з другого боку, так само тримаючи за край довгого невістиного вбрання, важко стуа-аа високий варяг, видно, ватажок дружини, вона заети Інгігерду на вимол, стали перед Ярославом, який і досі стояв, розставивши для певності ноги й нерішуче покліпуючи очима, Косиятин вклонився князеві, прокричав гучно-соковитим своїм голосом:

- Сама донька Олафа, конунга свейського Інгігерда перед тобою, княже!

- Вітаю тебе Інгігердо, на землі Руській, - сказав Ярослав по-варязьки і ступив назустріч своїй невісті, вимушений був дивитися на неї трохи вгору, бо був нижчий за Інгігерду; її це, видно, потішило трохи, вона всміхнулася самими устами, якї мала, відразу помітив це Ярослав, досить виразні й гарні, але очі їй не зворухнулися, були пронизливо-прозорі, мов холодна зимова вода, очі не всміхнулися, не потепліли, і нічого не відповіла вона, так що довелося князеві сказати й зовсім уже прості слова: '

- Здорова будь, Інгігердо!

- Здоров був, княже, - відповіла вона голосом глибоким і гарним і знов усміхнулася, тепер ніби й очима, але й могло показатися князеві, бо вже далі йому не дали більше придивлятися до невісти, з кораблеця посунуло посольство шведське; вклонялися, щось там гомоніли, несли якісь дари, а з другого боку вмить виповнилося все довкола роззявами, яким тільки й дай, аби видовисько, та ще таке, якого в Новгороді, здається, й не бачено ніколи. Ярослав подав руку невісті й повів її до повозу, вже наготовленого Будиєм, під ноги їм сипано жито, кидано зелене гілля, вистилано дошки вимолу бобрами, чорними кунами, білими горностаями. Інгігерда високо піднімала ноги, їй незвично було ступати по такому багатству; королі шведські, хоч і розсилали.в усі кінці світу своїх здобичників-варягів, самі великими багатствами похвалитися не могли, в Упсальському замку, в голих кам'яних палатах, гуляв вітер, найбільше дбано про зброю; щоб удосталь, та добра, та нагострена гаразд, - життя ж було просте й невибагливе, їли з дерев'яного посуду, в найміцніші морози спали в нетоплених опочивальнях, тільки для дітей перед сном зігрівано постіль, засовуваними під ковдри мідними тазами, повними розжареного вугілля, навіть - соромно сказати! - виходку путящого не мали в замку, була тільки коло самої королівської опочивальні нагорі дучка, до якої бігали малі й дорослі, все те летіло з високої височини понад кам'яним миром униз, у двір, а вранці приходив туди служка, підбирав на лопату і жбурляв королівські «добра» в озеро.

Перейти на страницу:

Загребельный Павел Архипович читать все книги автора по порядку

Загребельный Павел Архипович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Диво отзывы

Отзывы читателей о книге Диво, автор: Загребельный Павел Архипович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*