Кобзар - Шевченко Тарас Григорович (книги серии онлайн txt) 📗
Трохи була не втопилась,
Та жаль було кинуть
Близняточок. То сяк, то так
На свою країну
Придибала. Одпочила,
Вечора діждалась,
Та й у село. Хотілось, бач,
Щоб люде не знали.
От я крадусь попідтинню
До своєї хати.
В хаті темно, нема дома
Або вже ліг спати
Мій батечко одинокий.
Я ледве ступаю;
Входжу в хату.
Аж щось стогне,
Ніби умирає,
То мій батько. І нікому
Ні перехрестити,
Ні рук скласти. О, прокляті,
Лукавії діти,
Що ви дієте на світі!..
Я перелякалась,
Хата пусткою смерділа.
От я заховала
Близнят своїх у коморі,
Вбігаю у хату,
А він уже ледве дише.
Я до його: «Тату!
Мій таточку! це я прийшла.
За руки хватаю. Це я»,- кажу.
А він мені Шепче: «Я прощаю.
Я прощаю». Тілько й чула.
Здається, я впала
І заснула. Якби була
Довіку проспала!
Опівночі прокинулась:
Як у ямі, в хаті.
А за руку батько давить.
«Тату! - кричу.- Тату!»
А він уже так як крига…
Насилу я руку
Випручала. Що, цигане,
Якби таку суку
Тобі дочку. Що б ти зробив?
Ц и г а н
Єй-богу, не знаю.
В і д ь м а
Та мовчи вже, бо забуду.
Потім не згадаю.
Дітей, бачся, годувала
Та в засік ховала.
Та очіпок, се вже вранці,
Клоччям вимощала,
Щоб не знать було, що стрига.
Прибралась, ходила,
Поки люде домовину
Надворі робили.
Доробили, положили,
Понесли, сховали…
І одна я, як билина
На полі, осталась
На сім світі… Були діти,
І тих не осталось.
«Через яр ходила
Та воду носила,
Коровай сама бгала.
Дочку оддавала,
Сина оженила… І… гу…»
Ц и г а н
Не скигли, бо ти всіх побудиш.
В і д ь м а
Хіба я скиглю, навісний?
Ц и г а н
Та добре, добре. Що дальш буде?
Розказуй дальше.
В і д ь м а
Що даси?
Навариш завтра мамалиґи?
Я кукурудзи принесу.
Нагадала! Нагадала!
З дочкою ліг спати…
Завдав сина у лакеї…
Громадою з хати
Виганяли… Нагадала.
Я собак дражнила
Попід вікнами з старцями.
І байстрят носила
За плечима. Щоб привчались…
Аж і сам приїхав.
Я до його кинулася,
Забудучи лихо.
Привітав мене, луципер,
Благословив діток,
Та й забрав їх у покої…
Ростуть мої квіти!
Та й виросли. Сина Йвана
Оддав якійсь пані
У лакеї. А Наталю…
Чи твої цигане
Всі поснули?
Ц и г а н
Всі поснули.
В і д ь м а
Бо щоб не почули
Мого слова. Страшно буде.
І ти, старий друже,
Злякаєшся, як вимовлю…
Чи тобі байдуже?
Наталоньку! Дитя своє!
Ірод нечестивий!..
Занапастив… А до того
Посилає в Київ
Мене, бачиш, молитися.
Я, дурна, й ходила,
І молилась… Ні, цигане,
Я марно молилась.
Чи в вас єсть бог який-небудь?
В нас його немає…
Пани вкрали та в шкатулі
У себе й ховають.
Вертаюся із Києва -
Замкнуті покої.
Він узяв її з собою
Та й поїхав з нею,
З Наталею… Чи чуєш ти?
І остриг, проклятий,
Дитя своє. Полетіла
Я його шукати
В Волощину. Та й шукаю,
Совою літаю
Над байраками. Та діток,
