Прометей закутий - Есхіл (лучшие книги .TXT) 📗

ХОР

Строфа 1

Зевс можновладний на нас

Хай свою міць не насилає ніколи!

Хай богам ми в жертву благальну принести

530]

Не баримося биків

Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум!

Й словом не схибити нам -

535]

Це бажання завжди плекаймо в серці своїм.

Антистрофа 1

Солодко бавити нам

Довгий свій вік в радісно-буйних надіях,

Світлих мрій мед серцю в поживу давати -

Та. від жалю тремтимо,

540]

Зрячи в лютих без ліку муках тебе…

Зевса-бо не боячись,

Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей!

Строфа 2

Сподівайся подяки невдячної,

545]

Друже! Поміч яка,

Порятунок який - від тих недовгоденних!

Чи не знав ти - безсиллям кволим, наче мрія,

Рід сліпий людства бездольного спутано.

550]

Смертних водіння ніколи

Вічного ладу не зрушить -

Волі Зевса не здолає.

Антистрофа 2

Від недолі твоєї ми навчені

Цього, о Прометей.

555]

Чи такими тебе піснями всі вітали

Ми навколо купелі шлюбної і ложа

В світлий час радості - втіхи весільної,

В час, як, дарами схиливши,

Нашу сестру Гесіону

За свою ти взяв дружину?

Вбігає божевільна Іо, - в неї на лобі коров'ячі роги.

ІО

Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,

Обмаяний бурями; в Путах міцних

На скелі стрімчастій? За злочин який

Він терпить цю кару? Повідай, куди

565]

Я, нещасна, тепер заблукала?

А-а-а!

Знов овід цей жалить мене, бездольну,

Жахає знов пастух тисячоокий -

Аргоса привид, сина Землі!

570]

Зором лукавий - мчить по світах,

Його земля й по смерті не приймає.

І, знедолену, мене гонить він,

Схудлу з голоду, понад рінь морську!

Строфа

575]

Десь дуда гуде восколіплена,

Смутен сон навіваючи…

Ой куди, куди та й завів мене

Блукань довгий шлях?

І за що, Кроніде, за який гріх

На мене наслав ти оцих мук гіркий біль?

О-ой!…

580]

І, оводом жахаючи,

Нещасну діву мучиш божевільну?…

Попали вогнем, під землею скрий,

Морським звірам дай

Мене в поживу, о царю, благань

Не зневаж моїх!

Доволі я блуканнями

Намучилась, а як із муки вимкнути -

І досі я не знаю.

Почуй діви-телиці жальний зойк!

ПРОМЕТЕЙ

Як не почути гнаної злим оводом

590]

Іпаха доньки, що, опікши Зевсові

Коханням серце, Гери гнів накликала

І от - блукає гонами безкраїми.

ІО

Антистрофа

Звідки батькове ім'я знаєш ти?

Хто ж ти сам, безталаннику,

595]

Що біду мою оповів мені,

Безталанниці?

Назвав ти недугу, що велінням

Богівським жалить-сушить мій мозок весь час.

О-ой!…

600]

І скоками шаленими

Сюди я в муках голоду примчала,

Гнана ревністю Гери гнівної.

Чи страждає хто,

О нещасливий, так, як мучусь я?

Та скажи мені,

605]

Що далі перетерпіти

Я ще повинна,- ліками цілющими

Порадь мене, як знаєш.

Озвись! Діві блуденній скажи все,

ПРОМЕТЕЙ

Все розповім я, що почути хочеш ти,

610]

В прості слова загадок не вплітаючи,

Як личить перед другом відкривать уста,-

Вогнеподавця Прометея бачиш ти.

О ти, що смертним спільну користь виявив,

Бездольний Прометею, за що терпиш так?

ПРОМЕТЕЙ

916 Над муками своїми щойно плакав я.

ІО

Тож і для мене ласки не відмовиш ти?

ПРОМЕТЕЙ

Спитай - якої, і про все дізнаєшся.

ІО

Скажи, хто до бескету прикував тебе?

ПРОМЕТЕЙ

Веління Зевса, а рука Гефестова.

ІО

620]

А за який ти злочин терпиш кару цю?

ПРОМЕТЕЙ

І того досить, що тобі вже мовив я.

ІО

Скажи одно лиш: чи коли настане край

. Блукань оцих для мене, нещасливої?

ПРОМЕТЕЙ

Не знати цього краще, ніж довідатись.

ІО

625]

О, не ховай, що маю-перетерпіти!

ПРОМЕТЕЙ

Тобі цієї не відмовлю послуги.

ІО

Чому ж із відповіддю ти загаявся?

ПРОМЕТЕЙ

Я б рад, та дух боюся твій стривожити.

ІО

Не дбай про мене більше, аніж я сама.

ПРОМЕТЕЙ

630]

Сама ти побажала - ну, то вислухай.

ХОР

Стривай! Частина втіхи хай дістанеться

. І нам. Раніш довідаймось од неї ми,

Як саме ця недуга з нею сталася,

Від тебе ж хай почує про кінець біди.

ПРОМЕТЕЙ

635]

Іо, вчинити ласку їм повинна ти,

Вони ж до того й сестри твому батькові.

Тож радісно і плакать, і жалітися

На долю перед тими, хто, вчуваючи

Жалі твої, сльозами й сам умиється.

ІО

640]

Не знаю, як вас можна не послухати, -

Про все ви в простій повісті почуєте,

Дарма що я крізь сльози повідатиму

Про бурю богонаслану й спотворення

Мені, нещасній, і людського образу.

645]

Не раз у пітьмі ночі сонні видива,

Світлицею витаючи дівочою,

Мені шептали: «О щаслива дівчино,

Пощо дівуєш довго? Шлюб величний ти

Могла б узяти, сам-бо Зевс - опалений

680]

Жаги стрілою і Кіпріди радощі

З тобою хтів би розділить. Божистого

Не відкидайся ложа,- до Лернейських лук,

Де батькові кошари і стада, приходь

Очей жадобу вдовольнити Зевсові».

655]

Щоночі цими снами опанована,

Я мучилась, нещасна, доки батькові-

Розповіла я про вночішні видива.

Провісників в Додону і до Піфії

Він посилав численних, щоб довідались,

660]

Як словом чи ділами догодить богам.

Вони вертались і в неясних висловах

Двозначну, темну відповідь приносили.

Діждав Інах ясної врешті провісті:

Було йому виразно оповіщено -

665]

Мене із дому і з вітчизни вигнати,

Щоб безнастанно по світах блукала я,

А не схотів би, то вогниста блискавка

Спаде від Зевса і попалить рід увесь.

Провіщенню Локсієвому вірячи,

670]

Отець мій з хати рідної прогнав мене.

Обом було нам важко, але Зевсова

Узда його до того приневолила.

І враз я розум і подобу втратила

Й, жалистим гнана оводом, як бачите -

675]

Рогата - мчала скоками шаленими

До джерела Керхнеї добропитної,

До пагір Лернських, і землепароджений

Пастух, гнівоневтомний Аргос гнав мене

І скрізь очима стежив незліченними.

680]

Життя від нього нагла відібрала смерть,

Мене, ж і далі, жалену злим оводом,

Цей з краю в край ганяє божественний бич.

Ти чув усе. Скажи, як можеш, чим моє

Скінчиться лихо. Та, в біді жаліючи,