Іліада - Гомер (книги онлайн бесплатно txt) 📗
344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.
345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен, 346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя. 347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу, 348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він 349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона, 350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим. 351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив, 352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився, 353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса. 354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду, 355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати. 356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто 357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий. 358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної, 359] Кожен із свого кінця зав'язавши, боги натягали, 360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.
361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий 362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху. 363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши, 364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити. 365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку, 366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він 367] Річ немалу – од Трої ахейських синів одігнати. 368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши 369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії. 370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим 371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна 372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив. 373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:
374] «Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних, 375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся 376] Ти Дарданіду Пріаму, – то ж він обіцяв тобі доньку. 377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова – 378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку, 379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш 380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто. 381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних 382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем».
383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища 384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій, 385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину 386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув 387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом 388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.
389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста, 390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають 391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний. 392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий, 393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров'ю залиту. 394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився: 395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути, 396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий 397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна 398] Броня, і спис посеред живота йому влучив. 399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно. 400] Нестора духом великого син Антілох його коней 401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.
402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея, 403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим. 404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа 405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий. 406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді, 407] Зшитий майстерно, з двома руків'ями, щоб добре тримати. 408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа. 409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю 410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він, 411] Вп'явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві, 412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна. 413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:
414] «Не без відомсти тут Асій лежить. Т»пер, підійшовши 415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами, 416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця».
417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям, 418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він. 419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга, 420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло. 421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів, 422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий, 423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.
424] Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався 425] Або когось із троян похмурою ніччюг покрити, 426] Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв. 427] Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса, 428] Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, – 429] Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину, 430] В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна 431] Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі 432] З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину 433] Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.
434] Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив, 435] Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби. 436] Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати, 437] А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе, 438] Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом 439] Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний 440] Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло. 441] Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом. 442] Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп'явся у серце, 443] Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло^і древко 444] Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.
445] Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:
446] «Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати, 447] Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся! 448] Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, – 449] Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок. 450] Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту. 451] Сина Мінос породив – бездоганного Девкаліона, 452] Девкаліон же мене, владаря над численним народом 453] В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями 454] Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам».
455] Так він сказав. Де'їфоб між двох гадок тоді завагався, – 456] Чи відступити й когось із троян собі, духом великих, 457] Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати. 458] Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще 459] Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх 460] Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь, 461] Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги. 462] Близько він став біля нього і слово промовив крилате:
463] «Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити 464] Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує. 465] Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши 466] Зятем тобі, ще хлоп'ятком виховував він тебе в домі. 467] Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю».
468] Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях. 469] Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою. 470] Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик, 471] А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен, 472] Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів 473] В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину. 474] Полум'ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі 475] Ікла, – готов одігнать він собак і мужів-звіроловів. 476] Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея 477] Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа 478] Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,
479] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою. 480] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:
481] «Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, – 482] Це прудконогий Еней нападає на мене шалено! 483] Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати, 484] Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна. 485] Будь ми однолітки – так же, як з ним ми відвагою рівні, 486] Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику». 487] Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом, 488] Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши. 489] Товаришів своїх теж почав і Еней закликати, 490] Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий – 491] Воєначальники війська троянського. Слідом за ними 492] Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають 493] До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, – 494] Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях, 495] Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає. 496] Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну 497] Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв 498] Страшно бряжчала, бійці ж в сум'ятті один з одним шалено 499] Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям – 500] 1 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея, 501] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло. 502] В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа. 503] Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути, 504] Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю 505] Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою. 506] Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив, 507] Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна 508] Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю. 509] Ідоменей же з убитого враз довготінного списа 510] Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати 511] Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали. 512] Вже не було у ногах його давньої пружності руху – 513] Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть. 514] Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти. 515] З бою ж тікать – не могли уже швидко нести його ноги. 516] Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна 517] Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього. 518] Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий, 519] Син Еніалія, – наскрізь плече простромив той могутній 520] Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю. 521] Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель 522] Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, – 523] Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих
