Іліада - Гомер (книги онлайн бесплатно txt) 📗
209] Та раніше до любого горла мені не полізуть 210] Страви й напої ніякі – товариша ж нашого вбито! 211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу 212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо 213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене, 214] А»лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!» 215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: 216] «Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських! 217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще 218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато 219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше. 220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно. 221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди, 222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві. 223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє 224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби. 225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв, 226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно 227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити? 228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати, 229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим. 230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились, 231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись, 232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно, 233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться 234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає. 235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться 236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави 237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!»
238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою, 239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона, 240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа 241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея. 242] Слово наказів його переходило тут же у діло. 243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім 244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять. 245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових 246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця. 247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів 248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські. 249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон 250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога, 251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду. 252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно 253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,
254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши, 255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї 256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих. 257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:
258] «Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший, 259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею 260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви! 261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди, 262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї. 263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва. 264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове 265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив».
266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю 267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув, 268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись, 269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:
270] «Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш! 271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях 272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої 273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній 274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв. 275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!»
276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні. 277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої, 278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки 279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу. 280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили, 281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали. 282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта, 283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите, 284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала 285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя, 286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:
287] «Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший! 288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила, 289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю, 290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає. 291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати, 292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю, 293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати, 294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина. 295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий 296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто 297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину 298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії
299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян. 300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко».
301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, – 302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою. 303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська, 304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:
305] «Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі, 306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце 307] Стравами й різним питвом – велике-бо горе у мене: 308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця».
309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе. 310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий, 311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, – 312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний 313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою. 314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:
315] «Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже, 316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі 317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї 318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея. 319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче 320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато, 321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би, 322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши, 323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває 324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого 325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно, 326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі, 327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще. 328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія, 329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів 330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся 331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра 332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, – 333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні. 334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю, 335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку 336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки 337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути».
338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали, 339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили. 340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон, 341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:
342] «Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа? 343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?
