Іліада - Гомер (книги онлайн бесплатно txt) 📗
177] В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:
178] «Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче! 179] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля, 180] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити. 181] Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні».
182] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
183] «Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом 184] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний. 185] Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».
186] Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця, – 187] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.
188] А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався. 189] Наче на оленя юного пес по узгір'ях полює, 190] Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких, 191] Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись, 192] Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить. 193] Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути. 194] Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти 195] 1 заховатись під захистом міцно збудованих мурів, 196] Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху, 197] Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину 198] Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині. 199] Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа – 200] Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, – 201] Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути. 202] Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті, 203] Коб Аполлон дальносяжний востаннє йому не з'явився 204] На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?
205] Воям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий 206] Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати, 207] Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився. 208] А як обидва вони до джерел учетверте добігли,
209] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши, 210] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті – 211] Гектора, коней баских упокірника, й другий – Ахілла, 212] І посередині взяв. Долі Гектора день похилився, 213] Вниз, до Аїду пішов, – Аполлон одвернувся од нього. 214] До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна, 215] Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
216] «Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині 217] До кораблів принесемо з тобою велику ми славу, 218] Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши. 219] Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись, 220] Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався 221] Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавного батька. 222] Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся 223] До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».
224] Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився. 225] От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий. 226] І до божистого Гектора миттю вона поспішила, 227] Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний, 228] Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
229] «Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий, 230] Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама. 231] Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»
232] В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний:
233] «Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший 234] З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили. 235] Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею, 236] Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь 237] Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».
238] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
239] «Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша, 240] Й товариші всі один перед одним уклінно благали 241] В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом! 242] Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось. 243] Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо 244] В січі завзятій, – побачимо ще, чи Ахілл прудконогий 245] Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве 246] До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»
247] Мовила так і підступно його повела за собою. 248] А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько, 249] Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
250] «Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати. 251] Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши 252] Стріти твій напад. А зараз – дух мій мене спонукає 253] Стати грудьми проти тебе – здолаю чи смертю загину.
254] Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть 255] Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову. 256] Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу 257] Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я. 258] Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле, 259] Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».
260] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
261] «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди! 262] Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних, 263] Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи, 264] А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, – 265] Так і між нами не бути любові, не бути ніяким 266] Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже 267] Й крові його Арей не нап'ється, боєць войовничий. 268] Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо 269] Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим. 270] Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна 271] Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині 272] Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»
273] Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа 274] Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор, 275] Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши, 276] В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна 277] Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу. 278] Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:
279] «Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле, 280] Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився. 281] Був балакун ти, словами готовий мене ошукати, 282] Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової! 283] Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину! 284] Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки 285] Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися 286] Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло! 287] Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю 288] Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»
289] Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа 290] Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно. 291] Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь 292] Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно. 293] Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа. 294] Голосно він білощитного став Деїфоба гукати, 295] Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько. 296] Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:
297] «Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть! 298] Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене, 299] Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна! 300] Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї 301] Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби 302] Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше 303] Допомагали мені. І от доля уже настигає. 304] Але нехай уже не без борні, не без слави загину, 305] Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»
306] Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій, 307] Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди, 308] Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний, 309] Що на рівнину раптово із темної падає хмари 310] Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, – 311] Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій. 312] Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили, 313] Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим 314] Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий, 315] Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста 316] Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь. 317] Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі 318] Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки, 319] Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла, 320] Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо 321] І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло. 322] Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним, 323] Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу. 324] Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима, 325] Горло біліло, – найшвидше душі там сягає загибель, – 326] Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий, 327] І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт. 328] Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки, 329] Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами. 330] В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:
