Іліада - Гомер (книги онлайн бесплатно txt) 📗
850] Потім для лучників виніс Ахілл темно-синє залізо – 851] Десять двогострих сокир та десять іще однолезих. 852] І з корабля темноносого щоглу високу поставив 853] Він у пісок одцаля й полохливу до щогли голубку 854] На мотузочку тонкім прив'язав за ніжку, звелівши 855] В неї стріляти. «Хто вцілить у цю полохливу голубку, 856] Десять двогострих сокир понесе із собою додому. 857] Хто ж в мотузок попаде, а в пташку саму не потрапить, 858] Той, як слабкіший стрілець, одержить лише однолезі».
859] Мовив він так. Підвелась тоді сила володаря Тевкра, 860] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея. 861] В мідний шолом повкидали вони жеребки і струснули, – 862] Перший був Тевкрові постріл. Лук туго напнувши, стрілу він 863] З силою кинув, але дальносяжцю не дав обіцянки 864] В дар із ягнят первородних йому принести гекатомбу. 865] В пташку не вцілив він. Феб-Аполлон відмовив у цьому. 866] Втрапив лише в мотузочок, що зв'язував ніжку пташину, 867] І перерізав стрілою він гострою той мотузочок. 868] Пурхнула в небо голубка, й відрізаний край мотузочка 869] Звис до землі, і голосно всі дивувались ахеї. 870] Вибіг тоді Меріон, і з Тевкрових рук тої ж миті 871] Вихопив лук, і стрілу приладнав, що тримав наготові. 872] Він дальносяжцю тоді Аполлонові дав обіцянку 873] В дар із ягнят первородних йому принести гекатомбу. 874] В небі під хмарами він полохливу побачив голубку 875] І на льоту під крило її гострою ранив стрілою, 876] Й, наскрізь пройнявши голубку, у землю стріла уп'ялася, 877] Впавши до ніг Меріонові. Пташка ж поранена з неба 878] Прямо на щоглу човна темноносого тихо спустилась, 879] Набік схилилась їй шийка і крила повисли безсило. 880] Дух же легкий відлетів з її тільця, й на землю далеко 881] Впала вона. Дивилися люди усі й дивувались. 882] Десять двогострих сокир Меріон в нагороду одержав,
883] Тевкр однолезих десяток поніс до човнів крутобоких.
884] Спис довготінний приніс Пелеїд і котел міднокутий, 885] Ще не задимлений, вартий вола, весь у квітах різьблених, 886] І перед зборами склав. І списники вийшли змагатись: 887] Перший Атрід Агамемнон підвівсь тоді широковладний, 888] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея. 889] Так до них мовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
890] «Знаємо, сину Атреїв, що ти перевищуєш інших 891] Силою й вмінням далеко закинути спис довготінний. 892] Отже, бери нагороду оцю й до човнів крутобоких 893] З нею іди. Меріонові ж списа дамо в нагороду, 894] Якщо на те твоя згода, а я саме так уважав би».
895] Мовив він так, і погодивсь володар мужів Агамемнон. 896] Мідного списа він дав Меріонові. Син же Атреїв 897] Віснику в руки Талтібію славну віддав нагороду.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА
1] Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські 2] По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері 3] Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга 4] Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє, 5] Не подолав його, все він на ложі своєму метався 6] Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла, 7] Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати 8] В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря. 9] Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози, 10] Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово 11] Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись, 12] Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання 13] Скоро застало його, осяваючи й море, і землю. 14] Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней 15] І, прив'язавши іззаду до повоза Ректора тіло, 16] Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла, 17] Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався 18] В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа 19] Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень 20] Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою 21] Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.
22] Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився. 23] З жалем богове на це дивилися вічноблаженні 24] Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця. 25] Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки, 26] Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни. 27] Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний, 28] Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:
29] Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду, 30] Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.
31] А як світання зоря на дванадцятий день заясніла, 32] Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:
33] «Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану 34] Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних? 35] Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати, 36] Бачить його не даєте дружині, матері й сину, 37] Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили 38] Тіло його і належною шаною прах вшанували. 39] Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу, 40] Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях 41] Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева, 42] Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу 43] Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути. 44] Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором 45] (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато). 46] Часом буває, що серцю близького втрачає людина – 47] Любого сина свого чи єдиноутробного брата, 48] Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу: 49] Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили. 50] Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши, 51] Кіньми навколо могили волочить убитого тіло 52] Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде, 53] Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив. 54] В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий». 55] В відповідь гнівно Гера промовила білораменна: 56] «Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий, 57] В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували. 58] Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався; 59] Син же богині – Ахілл, сама я Фетіду зростила, 60] І згодувала, і заміж її віддала за Пелея, 61] Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили. 62] Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті 63] Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!» 64] Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний: 65] «Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно. 66] Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор 67] Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший, 68] Теж і мені, – пам'ятав увесь час про дари, мені любі, 69] І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти, 70] Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди. 71] Про викрадання не думаймо, – Гектора мужнього тіло 72] Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого 73] Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно. 74] Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, –
75] Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила 76] Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати».
77] Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда 78] І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим 79] В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала. 80] Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве, 81] Що, до розложистих рогів вола польового припнуте, 82] Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам. 83] Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо 84] Німфи її оточили морські. Рясні проливала 85] Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо 86] В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко. 87] Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:
88] «Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!» 89] В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:
90] «Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь 91] З горем моїм невимовним на зборах богів я з'явитись. 92] Все ж, я іду, – не марне те слово, яке він промовить».
93] Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла 94] Чорно-сталеве, – одіння темнішого вже й не буває, – 95] І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда 96] Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними. 97] Вийшли на берег вони і в небо високе майнули. 98] Широколунного Зевса побачили там серед кола 99] Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих. 100] Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда. 101] Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй 102] Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула. 103] Батько богів і людей до неї почав говорити:
