Іліада - Гомер (книги онлайн бесплатно txt) 📗
389] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 390] «Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати. 391] Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні 392] Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши 393] До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю. 394] Стоячи здалеку, ми дивувалися. Битися з вами 395] Забороняв нам Ахілл, що на сина Атрея був гнівний. 396] Сам я – товариш його, на однім кораблі з ним прибулий.
397] Із мірмідонян я родом, мій батько – славетний Поліктор, 398] Муж він заможний, роками такий же, як ти, староденний. 399] Шестеро дома лишилось синів його, я ж оце сьомий. 400] Випав мені жеребок – Ахілла сюди проводжати. 401] Від кораблів оце я прийшов на рівнину. З світанням 402] Мають із боєм на місто іти бистроокі ахеї. 403] Вже надокучило тут їм без діла сидіти, й не можуть 404] Стримати їх поривання до бою державці ахейські».
405] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 406] «Якщо ти справді товариш Ахілла, сина Пелея, 407] То я благаю тебе, розкажи мені щиро всю правду. 408] Чи біля бистрих човнів лежить іще син мій, чи кинув 409] Псам на поталу Ахілл його, геть на шматки порубавши?» 410] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 411] «Старче, ні пси, ані хижі птахи його ще не терзали, 412] Він у наметі Ахілловім, перед човном його бистрим, 413] Все ще лежить. Дванадцять минуло вже днів, але й досі 414] Тіло його не гниє, не їдять його трупа жадливо 415] Черви, що воїв тіла, полеглих в бою, пожирають. 416] Правда, щодня, ледве рання засяє зоря богосвітла, 417] Труп він волочить нещадно круг гробу коханого друга, 418] Але йому це не шкодить. Ти б, глянувши, й сам здивувався: 419] Він як росою омитий лежить, ні краплиночки крові, 420] Ані пляминки на ньому, – всі загоїлись рани, 421] Що завдали йому гострої міді численні удари. 422] Так-то піклуються сином твоїм безпечальні богове, 423] Навіть і мертвим, – мабуть, усім серцем вони його люблять». 424] Мовив він так, і старець зрадів, і до нього промовив: 425] «О, як то добре, дитино, приносити жертви належні 426] Вічним богам. Тож і син мій, коли іще був він у мене, 427] Не забував у господі богів, що живуть на Олімпі, – 428] Тим-то вони і по смертному часі його спогадали. 429] Ти ж у дарунок прийми од мене цей келих чудовий, 430] Стань біля мене й під захистом вічних богів олімпійських 431] Сам проведи до намету славетного сина Пелея».
432] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 433] «Юного, старче, мене спокушаєш, та марно схиляєш 434] Поза Ахіллом коштовні дарунки від тебе прийняти. 435] Цілим-бо серцем своїм і соромлюся я, і боюся 436] В чімсь обмануть його, щоб не зазнать за це лиха пізніше! 437] А провожать тебе я хоч до славного Аргоса радий, 438] Охоронять на швидких кораблях і шляхах сухопутних. 439] Хто б на такого не зважив супутця й напав би на тебе». 440] 1 Мовив слова ці Гермес-доброчинець і скочив на повіз, 441] В руки могутні мерщій ухопив батога він і віжки 442] І надихнув незвичайної прудкості коням і мулам.
443] Швидко домчали до валу навкруг кораблів і до рову, 444] Де перед тим вартові готували ахеям вечерю. 445] Сон на сторожу пролив проводар тоді, світлий дозорець, 446] Всіх він приспав і, відсунувши засуви й браму розкривши, 447] Старця Пріама завів і його колісницю з дарами. 448] От до високого врешті вони добулися намету 449] Сина Пелея, – його мірмідонці йому збудували, 450] В лісі ялин нарубавши, а зверху поклали покрівлю 451] Із очерету пухнастого, в луках його назбиравши. 452] Опорядили вождеві й подвір'я навколо намету, 453] Тином обвівши густим. Замикалася брама єдиним 454] Засувом, теж ялиновим, важенним таким, що ахейських 455] Троє мужів засували його й відмикали ще троє 456] Інших мужів. Ахілл же і сам його міг засувати. 457] Браму оцю відчинив перед старцем Гермес-доброчинець, 458] Славні дарунки завіз прудконогому сину Пелея, 459] Із колісниці на землю зійшов і до старця промовив:
460] «Старче мій, бог я безсмертний, Гермес – я до тебе з Олімпу 461] Посланий, – батько звелів мені бути твоїм провожатим. 462] Та вже й вертатися час. Потрапляти на очі Ахіллу 463] Я б не хотів. Безсмертному богові все ж непристойно 464] Перед всіма так одверто у смертних приймати гостину. 465] Ти ж до намету ввійди і, коліна обнявши Пеліда, 466] Батька ім'ям, пишнокосої матері й любого сина 467] Щиро благай його, поки дух йому в грудях зворушиш».
468] Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко 469] Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив 470] І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих 471] Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний 472] Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю. 473] Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє – 474] Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, – 475] Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він – 476] їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався. 477] В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись, 478] Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати 479] Руки страшні, що в нього численних синів повбивали. 480] Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину, 481] На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши 482] В дім до мужа багатого, подив усіх викликає, 483] Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши, 484] Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних. 485] Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:
486] «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле! 487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі. 488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють
489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий, 491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію 492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої. 493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я 494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось. 495] Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв, 496] З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини, 497] Решту – інші жінки у моїх породили покоях, 498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна. 499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас, 500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий – 501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських 502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний. 503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене, 504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний, 505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, – 506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»
507] Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози. 508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого. 509] Так спогадавши обидва, – той Гектора-мужезвитяжця, 510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши, 511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом 512] Тяжко журився, – і стогін їх сумно лунав по покоях. 513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, 514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, 515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, 516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву, 517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
518] «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! 519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських 520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних 521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне. 522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам, 523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. 524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання. 525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, – 526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні. 527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі, 528] Повні дарів: нещастя – в одному, а в другому – блага. 529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний, 530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати. 531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш, 532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій, 533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі. 534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду
