Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗
Уляна. Спасибі тобі, мій соколику, що так мене любиш, та й я ж не менш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний, та давав би мені скільки разків намиста з дукатами, та справив би баєву юпку, та каламайкову спідницю з шовковою запаскою, то, от же то богу, плюнула б йому межи очі, а пішла б за тебе... От же й лихо! Мати іде, ще буде мене лаяти, зачім з тобою стою.
Алексий. Нехай іде; ще буду її1 ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи.
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ Те же и Одарка.
Одарка. Чи се ж тобі, ді-вко, звичайно середу дня з парубком на вулиці стояти? Чи се тобі хіба вечір? Не вміла б де у куточку постояти, щоб ніхто і не бачив, а то і маяче усім у вічі, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобі, Олексію, чого тут ханьки м’яти? Вже вона мов про-
Оиат.'ііт; ізідрізапа скибка! Шукай собі другу, а її вже не обдуріоіі.
Алексий. Ні, паньматко, ніколи я нікого ие обдурював; по моя се натура. її’ ж я полюбив, от від макотру-ел буде другий год; та, правду тобі скажу, так її полюбив, що коли ие віддасте за мене, то не знаю, як і иа світі проживу. Одаріе! Не знаю, як вас по батюшці, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастіть моєї душі: кажу вам, що вмру або у салдати піду, коли її рішусь. Пожалійте мене, сироти: батька у мене нема, мати при старості, одна, нікому її, бідної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробітках, а Уляна і господарюватиметь, і стару матір доглядати меть. Захочете і ви до нас перебратись? Найдемо куток, буде і хліба шматок. Буду на вас заробляти, буду вас почитати і послухати як матір ріднесеньку. Худого слова від мене не почуєте. Буде вам гарно в мене жити. Коли і було яке лихо, то усе позабуваєте, тільки віддайте за мене Уляну.
Одарка. Олексієчку, мій голубчику! Послухай же й мене, що й я тобі скажу. Я й сама тебе люблю, мов ріднесенького сина. Парень ти против мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплію, що ти мені сковав, то зараз тебе і згадаю. Та як же за тебе віддати? Ти, собі на лихо, крепак! Та й за Каидзюбеика як ие віддати? Хоч дурний — міри нема, так багатий, ие узяв його чорт і з батьком. Сама собі господиня, свекрухи нема; у хороші походить і у волі поживе. Ні, Олексійку, не віддам з волі та у неволю.
Алексий. Та яка се неволя? То ви не буваєте по селам, та й не знаєте, як тепер добре за панами жити! І казенні дівчата, аж вибрикуючи, ідуть у села за панських; одна одну попереджа.
Одарка. Та воно, Олексійку, і правда твоя; чула і я дечого про се багацько: ідуть і наші городяни за селян, та ще й за панських; та мені ось що: Кандзюбииа худоба— а її до біса! Жалько, як достанеться кому другому, а не моїй дитині. Нехай вже, Олексію, так буде, як воно є. Ти з Уляною розійдись та приходь на весілля, буцімто нічого і не було.
Алексий (тяжко вздохнув). Ой, паньматко, паньматко! Ти мене такими речами мов гарячою шиною у серце шпигаєш! Щоб я на весілля прийшові Не хочу, не хочу!.. Не можу із собою зовладати, бо любов, як сон: ні заїси, ні зап’єш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, піду прямо до свого барина, упаду у ноги і проситиму, щоб віддали у.салдати, та й піду на край світу, у Ту* реччину, де дядько був.
Уляна (плачет). Тогді, мамо, тільки ти мене і бачила!
ДУЭТ
Уляна. Матусенько ріднесенька!
Зозуленько милесенька!
О що ж оце мені ти робиш!
За що мене, нещасну, топиш?
Алексий. Не пий, не пий ти нашій крові!
Не розривай щирої любові!
Худобу всю мою озьми,
Без неї щасливі будем ми!
Нема біди, 1
Нема нужди, І Де щира любов. > ҐПм.гтр)
Дасть і радость, (Вместе).
Дасть і щастя |
Нам вірна любов! )
Алексий. Чи вміє дурень же любити?
Уляна. Порадоньку він дасть яку?
Алексий. Тільки знай, що будеш сльози лити! Уляна. Не буде щастя на моїм віку!
Алексий. Ой згляньте на мою біду!
Улясю за мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте,
Я за очима світ піду!
Уляна. Ой згляньте на мою біду!
За милого мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте,
Усюду смерть собі знайду!
Мене з тобою розлучають! 1 {
Нехай собі вони се знають: ] (Вместе.) Уляна. Усюди смерть собі знайду!
Алексий. Я за очима світ піду!
Обнимаются. Одарка в стороне плачет.
Одарка (подошед к У ляне, ласкает ее). Годі ж, Уля-' сю, годі, моя доненько! Не розривай мого серця! Іди у хату та вбирайся; вечір близенько, скоро старости прийдуть.
Алексий. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще мені не гріх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довг велить. (Подошед к У ляне, говорит с горестью и сквозь слезы.) Улясю! серденько, рибонько!
Бачить бог, як тяжко мені иа душі!.. Не можу тобі розказати, як надривається моє серце!.. Прощай... Улясю!
Плачет, я Уляна горько рыдает.
Прощай, моя зірочко!.. Нехай... тобі бог иомога!.. Казав би я тобі — не забувай мене, так закон не велить; ти донжиа любить і шановать, кого тобі бог дасть. А об мені... і не спом’яни!.. Знаю, як ти мене любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляпо, та ие вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!.. Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почуєш, що була війна, то й знай, що мене перта куля зведе з світу... Заплач нишком, та й... як собі хочеш. (Тихо плачет и хочет ее оставить.)
Уляна (обняв, удерживает его). Олексієчку! мій лебедику, мій соколику! На кого ж ти мене иокид;кш?,. Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш від Харкова, а мене прппьмо сира земля! Дойде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку! — по журись, поплач трошки, відпоминай ту, що тебе щиро до смерті любила, та і надійсь, що бог нас зведе на тім світі докупоньки. Прощай, Олексієчку, прощай!.. Була твоя і буду твоєю! (Обняв его в последний раз, утирает слезы и подходит к матери, с твердостью.) Ходім, мамо; робіть :іо мною, що хочете; уже я не тутешня!.. (Скоро уходит.)
Одарка (во все время горько плакавшая). Світу не бачу за горючими слізоньками!.. Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба! (Уходит.)
Алексий (в горести задумался). Усе то гроші, усе то гроші! Та ти куди не подивись, усе вони на світі орудують! З грішми, що не задумай, так усе і уродиться! З грішми, хоч лежінь, кажуть трудящий; з грішми дурня, невігласа і почитують, і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботящого. З грішми можна і бездільничать, і других обдирать, та ще замість щоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грішми от і Стецько шанується, мов чоловік; а він, по правді сказавши... що він? — Стецько!
ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ Алексий и Стецько.
Стецько (за кулисами еще отзывается). Га! Чого? Ось-осьде я! (Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит.) Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво... ге! заводила лихоманка, як він мене за.,, ге!'., завів! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще і не потрапив, замість Харкова та учистив аж у Григорівну. Було б тобі сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж і додому шван-дяти не близько!
Алексий (в сторону). І ще з сим дурнем нічого і не зробиш! Заслав було його, так-таки вернувся. (Отецьку.) Чого ж ти вернувся? Де ти дів свого тестя?
Стецько. А щоб він злиз! Знаєш: як пішли ми та усе ідемо, усе ідемо... а він поспіша, аж сопе, та усе поспіша; а далі став тюпати підбігцем; а там вже — даром що старий — став і підплиговати, неначе панський присяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю... та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв гроші, бо за що він питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорівку просунувся, а відтіля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. А ти чого так посупивсь, мов той кіт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому і кажеш...
