Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗
Я не боялася, справді не боялася, але зробила те, що було б характерною поведінкою жінки в такій ситуації, тобто я схопила свою сукню, притулила її до грудей і побігла по стежці. В такому вигляді я й забігла в двері станції та зупинилася в холі. Лиш тепер страх почав пробирати мої кістки, розповсюджуючись від лопаток до кінчиків волосся. Увійшла Даяна, посміхнулася, повільно обійшла навколо і плеснула мене по сідниці. Навіщо вона це зробила?
— Чому ти гола?
— Я купалася, а потім перелякалася невідомо чого і втекла. Боялася зупинитися. Тебе таке пояснення влаштовує?
— Так. От дивлюся на тебе і мимоволі милуюся твоїм тілом. У тебе чудова фігура, міцні пружні сідниці — ти зваблива.
— Вперше чую такий комплімент від жінки.
— Томас часто дивився на тебе, я помічала це.
— Даяно, давай не будемо придумувати щось одна на одну.
— Одягнись! Мені неприємно розмовляти з голою жінкою, яка виставила свій зад.
Я змовчала на цей випад і зайшла за крісло, де натягнула сукню на вогке тіло.
— Не хвилюйся, Дороті. — вона говорила, немов кішка до миші — Нас тут двоє і тому ми сваритися не будемо, до того ж десь навколо станції, мов дикий звір, бродить Ендрюс, а десь в горах від голоду помирає мій чоловік, покинутий напризволяще цим божевільним.
— Я вірю Бріксті, він не збрехав, бо я перевіряла гелікоптер. Все підтверджує смерть Томаса.
— А я не вірю. Бріксті божевільний і небезпечний. Він може вбити нас. Можливо, ним керує його дивна хвороба?
— Не думаю, що це дійсно так.
— У цьому повинна бути якась логіка.
— Саме так.
— Я хочу пити. Приготуй мені один із твоїх розкішних коктейлів. Наприклад, "секс на пляжі".
Я приготував їй цей божевільний напій і пішла в спортзалу. Так, мені потрібно бути сильною і тримати себе у чудовій формі. Якщо чесно, то я остерігаюся Даяни більше, ніж Ендрюса, бо те, що може придумати розлючена жінка, не йде ні в яке порівняння з тим, що може зробити навіть справді божевільний чоловік.
13.00. Нічого нового.
14.00. Моя думка про Даяну змінюється щогодини. Вона просто нещасна вдова, яка не бажає сприйняти смерть свого чоловіка як факт, і намагається злістю на мене заглушити свій біль.
Цікаво, де це Бріксті? Як не як, але він чоловік, і його присутність для нас з Даяною справді великий плюс. Божевілля Ендрюса — тимчасовий психоз, пов’язаний з переляком і який зобов’язаний йому своїм походженням. Легке, ненав’язливе лікування швидко виправило б становище, але Ендрюс десь блукає по лісах. Я два рази його шукала, але безрезультатно. Ось такі справи. Кілька спокійних днів на станції, і все могло б внормуватися у кучерявій голові Бріксті, і у нас був би чоловік.
15.00. Мені не дає спокою пригода на пляжі. Я знаю, що там, за кущем, був Бріксті, я могла його побачити, поговорити з ним, повернути його. Могла і не зробила. А якщо це був останній шанс? Проте існує також інша альтернатива першому сценарію пляжної пригоди. Якщо б я наздогнала те, що віддалялося від мене, а це б виявився не Ендрюс, а щось інше? Від такої думки мороз пробігає по шкірі.
Серед розкиданих думок в моїй голові з’явилася ще одна, тремтливо-цікава думка-фантазія: Бріксті любить мене. Незважаючи на те, що доволі страшно, я піду зараз до куща терну на узбережжі і пошукаю сліди. Відбитки фірмових чобіт Ендрюса легко помітити і відрізнити від лап монстра.
15.00. Там стояв Бріксті, це його сліди. Він потоптався на місці перед кущем і пішов. Через кілька кроків сліди зникли на кам’янистому ґрунті. Як же тепер його знайти? Та чи варто шукати?
Даяна виглядає спокійною і, здається, не тільки виглядає, а такою і є.
16.30. Все нормально, але, чи дійсно це так? Можливо, нормальність — ілюзія нашої психіки, яка сплела навколо себе мімікрію безпеки.
Постійна напруга, постійно доводиться запевнювати себе в тому, що нічого поганого навколо тебе не коїться, проте важко вірити навіть самій собі, особливо, коли немає впевненості в собі.
Даяна нічим не виявляє своєї недоброзичливості — бомба сповільненої дії. Як вона все-таки вміє переконувати людей у своїй безпорадності, в тому, що вона — скривджений ангел! Проте, чим краще вона зі мною поводиться, тим менше я їй довіряю: не люблю, коли хтось приховує свої емоції, коли роздвоюється, — тоді одна, справжня, частина ховається у непроникний ящик, а інша виставляється напоказ. Просто, наперед запрограмована роль, якою можна непомітно керувати через невидимий пульт правильної поведінки, цей награний образ — гнучка система слів, жестів, усмішок, міміки, що служить для відводу очей. Таке враження, що тобі пропонують подивитися на пташку, щоб ти не бачила, як куля летить у твоє серце.
У мене вже кілька разів виникала ідея перенести всю зброю на станції до себе в кімнату, туди ж перемістити найнеобхідніші продукти і повітряний дистилятор, щоб я могла, коли щось трапиться, витримати осаду свого помешкання.
А, можливо, все це — дурниці. Цей мотив переслідує всі мої записи. Пишу, наводжу факти, узагальнюю їх, доводжу усю важливість і серйозність, а потім доходжу до висновку, що все це — просто гола фантазія.
17.00. Даяна нарешті пішла в лабораторію, я ж відправилась до відеотеки, взяла фільм "Залізне весілля", коли дивилася його, помітила шолом віртуальних відчуттів. Ним нині користувалися, очевидно, що Селвінг у щось бавилась. Цікаво, які в неї ігри?
20.00. Спокій негативно діє на мою пильність, так само як і коктейлі. Нічого не відбувається, і час тягнеться однорідно і повільно, мов консервований кисіль, через це я почуваю себе воїном перед битвою. Багато часу проводжу у спортзалі чи на біговій доріжці.
20.30. Стемніло.
Даяна наскрізь фальшива, і тому я починаю її всерйоз боятись, бо чула дещо дуже цікаве.
П’ятнадцять хвилин тому я повернулася з пробіжки. Даяні сказала, що бігатиму до дев’ятої, але впала, вимазалася і повернулася швидше. Охота до спорту в мене сьогодні чомусь пропала. Далі пішла в душову, помилася, переодяглася, закинула свій брудний одяг в пральний агрегат та й повернулася до себе в каюту. Проходячи повз двері в лігво Селвінг, випадково почула її голос і зупинилася, спочатку подумала, що це повернувся Бріксті, але згодом зрозуміла, що Даяна розмовляє сама з собою. Я сприймала на початку лише окремі фрази, приглушені напівзакритими дверима, а потім осягнула зміст її слів. Вона молилась, але не Богу. Вона просила когось допомогти їй помститися мені за смерть її Томаса.
Звідки така раптова переміна у ставленні до мене?
Селвінг замовкла, схоже, що почула моє пришвидшене дихання в коридорі, тому я одразу ж пішла до себе і записала це.
21.30. Я дізналася, якими іграми захоплюється Даяна за допомогою картотеки і каталогу центрального комп’ютера. Вона грала вчора, і не тільки вчора, у надреальні бойовики карате. А якщо це зіставити з її бажанням помститися мені..?
Краще піду спати, у мене пропало сьогодні бажання говорити із цією відьмою, і обов’язково перед сном замкну двері своєї кімнати на кодовий замок.
3 жовтня 2146 року.
Пише Дороті Едмінгтон.
9.00. Я вже прокинулась. Жива. З радістю це помічаю, почуваю себе досить добре як на такі обставини.
Завжди відкриваю двері без задньої думки, але сьогодні вирішила переглянути дані відеостеження за коридором, щоб знати, що коїться за дверима. Екран порожній, відеокамера стеження в коридорі не працює. Із своєї каюти я могла оглянути практично весь корпус, але того ранку жодна відеокамера на станції не працювала. Всю систему виведено з ладу, напевно що навмисне, отже, Даяна не хоче, щоб я її бачила. Аварійне обстеження виявило, що поломка сталася сама по собі, вірніше, завдяки якомусь невідомому магнітному полю. Мабуть, знову аномалії, пов’язані з магматичною течією, правда, таким полем можуть володіти деякі живі організми, теоретично навіть люди. А, якщо його використовувати цілеспрямовано? Але Даяна ніколи не славилась екстрасенсорними здібностями, бо таке неможливо не помітити.
