Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗
Зараз хлопці сидять у "котельні", порпаються в перегорілих дротах. Спочатку вони думали, що замкнула обмотка між пластинами, але згодом зрозуміли, що "поїхала" комп’ютерна лінія контролю. Через дію надлишкового енергетичного поля виник ряд замикань у ланцюгах живлення, яких комп’ютер чомусь не зупинив, — так і перегоріла вся система.
Коли булочки з м’ясною начинкою почали втрачати свою невинну блідість, підпікаючи боки у пічці, а Наталка заходилася розчленовувати курячу тушку, на кухні, нарешті, з’явився Остап, вимазаний мастилом і графітним порошком. Його чекало коротке запитання:
— Що там?
Він сів на стілець, сумно розглядаючи напівфабрикати у тарілках. Скільки тепер часу тратиться на звичайний обід, а раніше їжу тільки витягували з машини і переносили на стіл.
— Сам не знаю. Ми не можемо налагодити кляті генератори, для цього бракує запчастин та інструментів. У бортових інструкціях така аварія не була передбачена, інженери "Лінгвіку" вважали її практично неможливою.
— Але це сталося. Які ж причини аварії?
— Причин можна вигадати сотні.
— Тобто ти не знаєш.
— Не знаю. Я йду митися. До речі, відтепер воду щоранку накачуватиме насос від першого вітряка, тому економте її, тепер у нас обмежена кількість води. — і горе-майстер пішов у душ.
Кухню кілька хвилин підряд заповнював систематичний стук ножа об дошку, потім Дороті зсипала розморожену картоплю до казанка і взялась засмажувати курку.
— Наталко, коли тобі зробили трансплантацію?
— Кілька днів тому.
Дороті закрила рот, щоб втримати нижню щелепу на місці, бо та ледь не відвисла від здивування.
— Чому ти зблідла? — Наталка повернулася до неї, крутячи у руках кухонний ніж.
— Просто дивно, що ти так швидко одужала. Тобі кололи якісь нові препарати? Ти нормально себе почуваєш?
— Нормально. Хіба так важливо, чому я здорова? Я ж залишилась такою, якою була до припадку. — ніж у її руці дрібно тремтить, голос раз-по-раз зривається у крик. — Чому всі так дивуються? Чому так насторожено ставляться до мене? Я ж звичайна людина. Таке враження, що всі сумують через те, що я вижила після операції. От якби я померла, то ви б знизали плечима і полегшено зітхнули, бо тоді би все сталося правильно, і нічого дивного ніхто у моїй смерті не побачив би, а от моє життя всіх дратує!
Ніж пролетів через всю кухню, зблиснувши в повітрі дзеркальним лезом, і вп’явся в кант столу. Дороті не зрушила з місця, вона зрозуміла, що Хвойна кидала ніж не в неї, бо інакше б не могла так промахнутись. Але... недавно на цій кухні відбувалось щось схоже.
— Вибач, це все нерви. — Наталка витерла мокрі руки об чистий рушник і вийшла в хол.
Із ванної долинає шум води — Остап, з котельні металевий скрегіт — Тарас, з кухні знову чути стук ножа об дерево — Дороті. Шум, скрегіт, стук — Остап, Тарас, Дороті.
Дівчина вибігла з холу до лабораторій. Вона йшла з однієї кімнати в іншу, навіть не дивлячись навколо. Тепер вона й сама задумалась над своїм одужанням, бо досі в цьому для неї не було нічого дивного: звичайна операція, звичайні герої у білих халатах, звичайне диво. З одного боку, це ж просто чудово, бо могла померти — а вижила, з іншого — надто це дивно. Тарас сказав, що в ній нирка Андрія, та це неможливо, бо його орган не прижився б у ній, в них з Чубом були різні групи крові, до того ж нирку не беруть у трупа, який стільки пролежав без замороження. Андрій був просто пародією на донора. От тепер носиш в собі орган мертвої людини і чудово себе почуваєш. Чому? Бо в тебе сильний організм чи місцевий клімат має чудодійні властивості? Далась взнаки якась місцева аномалія?
Така сама як раніше? Брехня, вона раніше не думала так, як думає тепер, раніше їй не снились розумні добрі очі, погляд яких просто фізично проникає всередину тебе. Повернення до справжньої себе стають дедалі рідшими, вона вже зовсім не така як раніше. І рубець від операції... він зник. За кілька днів розсмоктався грубий шов хірурга-аматора!?
Хвойна обернулась до дзеркала, витягнула сорочку з джинсів і підтягнула її край угору. У дверцятах скляної шафи відбивається чистесенька шкіра, струнка талія і ніякого натяку на шрам.
Чо-о-орт! Вона схопила крісло і пожбурила його у шафу. Шибки дверок тріснули, і з полиць передзвоном посипались пробірки і чашки. Вони падали з сухим стуком на долівку й залишались лежати там нерозбитими. Тріснуло лиш кілька пузатих колб, бо по них пройшлася ніжка крісла.
Шум у лабораторіях почула тільки Едмінгтон, для Тараса й Остапа тріск і дзенькіт скла надто природно влились у грюкіт посуду, шум води, стук ножа, щоб звертати на них увагу.
Едмінгтон вийшла до холу і побачила, що Хвойна стоїть тут, біля столу. Її розгублений погляд крізь сльози просить про співчуття, сорочка недбало звисає з-за поясу.
— З тобою щось сталося?
— Шва немає. — вона підняла сорочку вгору і показала спину.
Дороті підійшла ближче, намагаючись розгледіти хоча б слід від такої страшної рани, і провела пальцями по її боці і спині — тільки гладенька, ніжна шкіра, така шовковиста, як молодий персик. Рука Едмінгтон застигла нижче талії Наталки, немов вона хотіла відчути життя пересадженого органу, його тепло, його енергію. Настала німа мить прислуховування.
— Не хвилюйся, — врешті сказала Дороті, — усе буде добре. — тихий і щирий голос.
Хвойна відчула себе надзвичайно затишно і добре від цього теплого дотику, від слів. Вона взяла пальцями долоню американки і потягнула її руку по своєму животі вгору, під сорочку. Дороті враз відчула під своїми пальцями м’яку пружну сферу, що плавно пульсувала. Для чого це? Що означає рука жінки на грудях молодої дівчини? Вона мимоволі посміхнулася, її вказівний палець торкнувся маленького соска Наталки і ніжно втиснув його у м’якоть грудей.
— Наталко, що ми робимо?
— Добре нам обом. — Хвойна обернулася до неї. У зелених очах білявки тихий, але впертий заклик до... До чого? Їхні губи все ближче і ближче, ось вони зійшлися разом. Едмінгтон відчувала, як її свідомість починає тонути у тумані поцілунку. Власні бажання відступають, колишні принципи мовчать, та й навіщо хвилюватись і піднімати бум навколо дружнього поцілунку. Нетерплячий язик Хвойної проповз між зубами Дороті і пройшовся тріпотливою ніжністю по її піднебінню. Едмінгтон мало не прикусила його, різко відступаючи назад.
— Наталко, не грайся так. Навіщо це нам? Є ж чоловіки.
Білявка облизала свої губи і по-дитячому задоволено посміхнулася, бо зробила те, що хотіла.
Остап обернувся і тихенько пішов назад у ванну, щоб жінки не знали, що він бачив цей незрозумілий поцілунок, який просто приголомшив його. Він ніколи не чув, щоб Наталку жінки цікавили в такому плані, і про Дороті важко було таке подумати. Хто ж зініціював таку ситуацію? Звісно, що Дороті, а Хвойна просто повелась на це, як маленька дитина, що не розуміє свого вчинку. З соромом Шуминський визнав, що заздрить їм обом і почуває себе по-дурному, як підліток, що застав своїх батьків у пікантній ситуації.
Невже аномалії цієї планети просочили абсолютно все, навіть сексуальні потяги? До чого ж котиться життя чотирьох, нібито нормальних людей на станції? У такій божевільні важко буде дочекатися рятівної експедиції.
З кухні потягнуло запахом пригорілого м’яса, і відразу ж залунали перелякані і сердиті вигуки Дороті. Як вони тепер цими ротами будуть хліб їсти? І все-таки, дві жінки, які цілуються, це красиво, хоча і неправильно, у спогляданні такого поцілунку є певний кайф, тому чоловікам і подобається дивитись на амазонські втіхи лесбіянок.
За обідом найбільше говорив Тарас. Остап лиш кивав головою, меланхолійно розжовуючи пересмажене м’ясо, дикий аромат якого заполонив вже цілий поверх. Ніхто не звернув уваги на його мовчанку, бо всі подумали, що він замислився над ремонтом генераторів.
— Як страви? — Дороті веселим поглядом окинула ремонтну бригаду. — Тільки чесно.
Остап відкрив рота, щоб щось сказати, та натомість його затряс сильний кашель, і остання порція пережованих овочів повернулась назад, осівши на долонях. Командор побіг до туалету, звідки ще довго долинав його надірване "кахи-кахи".
