Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Старинная литература » Прочая старинная литература » Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗

Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗. Жанр: Прочая старинная литература. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Як же там голова з понятими слідствіє проізводять? Звісно, як і у земських бачили. Зараз посідали за стіл, а Макуха знай представля доказательства: то полинькової, то перчикової; а то вже старий Макуха добрався і до на-стоянованої на калган, що ївга було придбала для проїжд-жающих полупанків (настоящі усе п’ють солодку і возять з собою, а шинкарської не вживають); вицідили і ту потроху, беседуючи то об жнивах, то об косовиці, а об ділі ще ніхто і нічичирк. А Макушині наиьмички аж засіпалися пораючися: та локшину крише, та вареники лічить, та курку патра; витягли з сажка гусаків з пару, що ївга було закинула; прийшло і їм лихо! Такий бенкет справляють, що ну! А самої господарки, ївги, ніхто ні в чім і не пита; вона-бо забралася у нову комору, та не то що плаче, а голосить об своїй лихій годині, що се Левко так наробив,— тільки світ їй зав’язав! А Тимосі тут на руку ковінька! Поштує усіх, а себе поперед усіх, не пронесе нікого і себе не забу-ва, та знай Левка костить, та прикладки йому приклада, і чого за ним і зроду не бувало, те йому так і пришпилює, мов шпилькою.

Ще не поїли гаразд і страви і тільки що почали шпичками штрикати вареники, та обмочуючи у розтоплене маслечко і сметанку, та глитати мерщій, щоб приньматися за тернівку, що повен штоф її уніс старий Макуха, аж уже писар біжить, аж засіпався.

— Чи тутечка-здесечка голова з понятими? Чи вже совершили слідствіе? — питав їх.

А голова у одвіт йому грізно:

— І совершили, і сокрушили. Тебе б то, паскудного писаря, і дожидати? Я тобі скільки разів казав і приказовав, що я вам не Явдоким, прежній голова: в мене — щоб діло кипіло і щоб по усій правді зроблено було! Писав-писав до півночі, а що там приніс? Ще, може, тільки начерно? Та я ось, повечерявши, роздивлюсь і за раз тебе піньмаю в несправності. Сідай вже вечеряй, не мішай добрим людям.

Се ще пан голова тільки казав, а пан писар уже давно випив і простої, випив і калганової, не забув смоктонути і перчикової, попав півкурятини, так її і рішив, а гусакову кобилку з ногою мерщій у кишеню, бо в школі вчився, так не кидавсь дяківської натури, і вже мерщій за вареники; от і догнав і їжею, і напитками тих, що поперед його, мабуть, за час почали, та промеж таким скорохвацьким ділом ще вспів і тричі кахикнути, як писареві звичайно. А про те, що голова на нього гримав, він не дуже і прислухався, бо знав те, що «не бійся тієї собаки, що гавка», та примінився і до голів: який більш хваста, та величається, та порядки задає, той і не тямить нічого і зробить не спорячи по-твоєму. От і тут так було.

Поїли, попили, повечеряли на усі заставки. Пан голова ледве язик пороча, а прочії судящі та понятиї схопили мерщій палички та і хитаються над ними. Пан голова ще зміг-такп подяковати Макусі, викоренити Левка і обіцятися, що пошле лепорт об усім ділі завтра до суду. А пан писар, кахикаючи над останньою молошиою кашею, що доїдав, та поглядаючи на кухлик тернівки, знай усами підморгує, думаючи: «Не так воно буде, як ви кажете».

Як же рішив усе і на потуху останню випив, та зараз до голови*

— Куди ж втікаєте? Підпишіте лепорт. Проїзшествіє важноє, треба на усю ніч послати...

— У суд! — казав голова.

— Але, у суд,— казав писар,— а те й забули єсте, що пан справник повелівав, щоб обо всякім важнім ділі, де є полишне, прямо до нього “представляти?

Підсунув лепорт до пана голови, дістав з кишені каламар, і тикнув йому у руку перо, і каже:

— Підписуйте ж мерщій... Та де ж ви пишете? Се ви сторчака підписуєте!

Голова схаменувся, випрямив бумагу і став складати, та по слову підписувати своє імення, усе-таки ворчачи на писаря:

— Я не люблю непорядків... я вам не Явдоким... в мене неправдою не озьмете...

Писар підписаний лепорт схопив та мерщій з хати... Пан голова ще таки добрів до своєї хати, бо дуже близенько була; а опрочі судящі зайшли не знать куди, так що ранком насилу їх позбирали. Учинили слідствіє добре!

Нудиться наш Левко у залізах, сидячи у холодній і день, і другий, вже й третій. Калавурні не підпускають ївги і близько, що йому-то їсточки приносить, і більш усього, щоб його випитати, нащо він ті проклятенні гроші крав, і як би то покрити сеє діло, що чи не можна, як часом бува, викрутитися від такої біди. Так-бо калавурні так і женуть її від холодної. ГІіде, сердешна, додому, за слізоньками і світу не бачить.

А Тимоха ж то аж танцює, що звів Левка, і вже господарює усім, мов ївзі вже й діла Еема. А з писарем так і водиться. І — от штука хіба! — не Тимоха йому могоричі ставить, а писар йому, та усе йому обіща, що піде Левко у Сибір, покуштовавши плітей: «Бо вже,— каже,— я так ділом заправив: пописав, як Левка над скринею застали, як повнії кишені познаходили у нього крадених грошей, як він при таких і при таких обивателях у допросі признався, що поперед того не раз до скрині навідовався і тяг відтіля гро-їііі; усе добре зробив; збавлю,— каже,— тебе од урага і супостата, а сестру вже за мене, хоч присилуй, а віддай; мені не треба ні худоби і нічого, тільки її одну; усе тобі зоставлю».

Се ж він казав та й брехав, щоб йому нічого не треба було: йому нужди не було до ївги, аби б худобу згарбати; а як її було до гаспида, так він збирався Тимоху за качества віддати у солдати, а самому усім орудовати; а з старим Трохимом Макухою теж лагодився упоратися: «Підведу штуку, щоб його, як багатшого па усе село, зробили зборщиком і подушних, і обществошшх, та у щотах його і заплутаю; от тут і поодбираю в нього усе, налякавши, що на поселеніе піде. Як піддасться, то і оправлю його; коли ж заспорить, то не викрутиться. Туди йому і дорога. Івгу повчу разів зо два, очіпок з неї зіб’ю, патли їй обірву, то і дасть мені волю. Тогді я з худобою, при моїм дарованії, певно буду засідателем... Хем-хем!»

І ще деньків з чотири нічого не чути було... Аж ось прибіг передовий козак, що біжить за ним пан справник. Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкну-ли казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п’ятниця, а пан справник був собі богомільний та бого-боязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав’яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць.

Аж ось прибіг і пан справник з двома дзвониками і з письмоводителем. «А де квартира?» Повели до Макухи і попереду всіх людей повигошовали, щоб пі духу проїжджа-ющих не було на постоялнім; а вже й так, без ївги та без Левка, стали люди жахатися того двора і вже овсі не становилися.

Увійшов справник у хату, помолився богу, зараз і гукнув: «А єсть што абедать?»

— Є, ваше благор... ваше високоблагородіе,— одвіт дав писар, згадавши, що се вже не прежній, капитан, а вже пан майор.— Чи не еоізволите попереду слідствіє...

— Пішол вон, дурак! — гримнув на нього його високо-благородіє і еоізволив слідствіє, що писар йому підносив, у ніс йому штрикнути.— Што ти меня мариш дєлом? Я і так утамилея. Снійми з вора дапрос і пакажи мине, а мне абєдать давай.

Потюпав наш пан писар, ходячи перед справником навспинячки, то у сіни, то за хату, і став допрос писати, мов

розпитуючи Левка, а він його і у вічі не бачив більш тижня. А пап пірлшіик затим обіда цупко.

Тільки таки що пообідав, уже писар навспинячки і підбіг: «Ми по соізволите допрос підписать, ваше високобла-городіс*:?»

А його високоблагородіе соізволив аж ногою тупнути та вилаяв таки вп’ять його, що йому міша ляговитися спать після обіду, та й прогнав його, звелівши обиск повальний об рештаиті вчинить.

Пан справник, після доброго мирського обіду, ліг спочивати, бо дуже утомився, трощивши курятину та яєшню; а письмоводителя Тимоха Макущенко повів купатися, а там за річкою ув озерах дівчата коноплі мочили та мняли, так, молодецьке діло, треба було їм і туди пробігатися. А тим часом пан писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги, і зібрав до волості, і став питати:

Перейти на страницу:

Квитка-Основьяненко Григорий Федорович читать все книги автора по порядку

Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Повісті та оповідання, драматичні твори отзывы

Отзывы читателей о книге Повісті та оповідання, драматичні твори, автор: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*