«Аристократ» із Вапнярки - Чорногуз Олег (е книги TXT) 📗
Жалоба
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
«Аристократ» із Вапнярки - Чорногуз Олег (е книги TXT) 📗 краткое содержание
Відомий український сатирик у своєму першому в Україні сатиричному романі вивів цілу галерею гротескно яскравих сатиричних типів, що уособлювали витвори безлико-тоталітарної радянської системи.
Роман написаний з властивою авторові іронією, читається легко, захоплююче. В часи так званого застою цей веселий, дотепний, але гострий і соціально спрямований твір з виразно українським національним обличчям дивом пробився у світ через стіну суцільної і всеохоплюючої ідеологічної цензури і став настільки популярним, що кілька його видань миттєво тонули в надрах вдячних читачів, котрі бачили в ньому гротескно-правдиве віддзеркалення тогочасної дійсності.
Анотація до видання 1983 р.: "У сатиричному романі українського радянського письменника висміюються мнимі життєві цінності сучасного міщанина. Пошуки «легкого й красивого життя» приводять героя цього твору Євграфа Сідалковського в коло пристосуванців, що паразитують на натхненній праці наших людей. В гумористично-сатиричний калейдоскоп потрапили й обивателі, і бюрократи, й інші носії чужої для нас моралі."
«Аристократ» із Вапнярки читать онлайн бесплатно
Олег Чорногуз
«АРИСТОКРАТ» ІЗ ВАПНЯРКИ
Сатиричний роман
КНИГА ПЕРША
Ніколи нічого не вигадуйте. Придивіться до людей, які вас оточують, і ви побачите, скільки у них дивацтв.
Золото випробовують вогнем, жінку — золотом, чоловіка — жінкою.
Поїзд наближався до Вапнярки, коли на пероні з'явився цей елегант у чорних окулярах «дипломат» та костюмі з лавсановою ниткою. Піджак на ньому переливався натуральним сріблом дунайського оселедця і викликав у пасажирів жагуче бажання випити й закусити. До його лакованих черевиків, здавалося, бракувало тільки смолянистих, як і чуб, тоненьких вусиків а-ля Дон-Жуан, краватки типу «метелик» і золотої «цибулини»-годинника з позолоченим ланцюжком, що мав претензійно звисати з бокової кишені жилетки.
Вони зупинилися одночасно: поїзд і оцей периферійний франт, що артистично схрестив руки на грудях, ніби даючи можливість новоприбулим провідницям помилуватися собою. Перед ними й справді стояв замріяний красень з довірливими і лагідними очима, з яким дівчата зустрічаються навіть тоді, коли заздалегідь знають, що все це загсом не закінчиться.
Контрастні, трохи товстуваті й хтиві губи начебто промовляли, що вони відкриті вітрам і доступні для слабко-характерних жінок та гарячих поцілунків. Його постава, статура, погляд і чітко окреслений класичний профіль — усе вказувало на те, що стародавні греки явно поспішили оголосити Аполлона Бельведерського взірцем чоловічої краси, а античні оракули, передбачаючи майбутнє, навіть гадки не мали, що в їхнього далекого пращура згодом можуть з'явитися такі ж самі нащадки, але в значно поліпшеному вигляді. Торс незнайомця мав такі класичні пропорції, що на ньому хотілося негайно повісити табличку: «Манекен для Будинку моделей, 5-й зріст, 50-й розмір», — а потім усе це запустити у серійне виробництво.
Дженджуристий молодик поважно підійшов до провідниці і, взявши її за лікоть, змовницьки сказав:
— Красуне, до Києва. По броні…
Провідниця на якусь мить розгубилася, ніби в неї несподівано відібрало мову, а потім безапеляційно заявила:
— Ніякої броні! У мене міжнародний вагон. — Проте одразу ж знітилася під його поглядом і, ніби виправдовуючись, додала: — Я б з радістю, але у моєму вагоні польська і молдавська делегації…
— Чудово, люба: вважай, що перед тобою стопроцентний іноземець. Тим більше, що я народився на кордоні… між Вапняркою і Крижополем…
Тепер провідниця навіть посміхнулася. Його сірі очі світилися такою добротою і щирістю, що дівчина вже готова була взяти його, порушивши всі інструкції, але вчасно помітила цибату постать бригадира поїзда з зеленою нашивкою.
— Он туди! — Вказала вона червоним прапорцем. — За вагоном-рестораном — наші вагони. Причепили в Унгенах…
Ображений у своїх найкращих почуттях, молодик гордо повернувся і попростував у хвіст поїзда.
— Привіт кучерикам! — спритно підтягнувшись, він вискочив на підніжку, цього разу не давши навіть опам'ятатися провідниці — симпатичній дівчині з двома кучериками біля вушок. — У мене, красуне, радість і нещастя: у столиці померла бабуся, а у Вапнярці в жодній касі немає квитків…
— Яка ж це радість? — простодушно спитала вона, сприймаючи його жарт цілком серйозно.
— Так бабуся ж міліардерша! За все своє стодволітнє життя прийняла п'ять мільярдів пляшок, але всі на дві копійки дешевше номіналу… Вловила вміст, хоч пляшки були й порожні?
— У мене немає місць, — прозаїчно відповіла дівчина.
— Люба, але в тебе є ніжне дівоче серце, добрі очі і такі милі кучерики біля вушок, через які у минулому столітті йшли на ешафот і стрілялися на дуелях!.. І як тебе, таку гарну, мама відпускає саму в далеку дорогу? Ще й, мабуть, без грошей?.. Люба, я пересиджу у ресторані, а зайва п'ятірка в столиці ще нікому не заважала. Або, як казала моя покійна бабуся, гроші ніколи не обривають кишень…
— Ну, йди вже, йди! Балакун… Пересидиш у ресторані… Якщо є за що!
Останні слова різко вдарили його в груди і зупинили. Він з неприхованою прикрістю глянув на дівчину.
— Життя зіткане з протиріч, — похитав докірливо головою. — Такий ротик — і такі слова… Проза! А в людини повинно бути все прекрасне: одяг, манери, гарнітур і каліграфія…
— Ну, ну! Каліграфія… Йди вже…
Він елегантно, двома пальчиками, витяг з кишені п'ятірку, якийсь час прощально дивився на неї, мов на кохану, що зібралася до іншого, і тільки тоді зверхньо передав провідниці.
— Мені ваші гроші не потрібні, — засоромилася дівчина, знову переходячи на «ви». — Я вас не за гроші взяла… — І відхилила його руку.
— Тільки без міжнародних ускладнень, — застеріг молодик. — Бо мені, якщо вірити медикам, це протипоказано.
Досягши певного ефекту, він навіть не поглянув на неї, бо пам'ятав: «Чим менше уваги звертаєш на жінок, тим глибше западаєш у їхнє серце».
«У них що, спецобслуговування?» — подумав молодик, оглядаючи шикарний ресторан поглядом новоспеченого адмірала, і тут же вгледів за дзеркальною перегородкою вільне місце. Неквапно, з гідністю, як робив усе, попростував до столика, за яким сиділо троє.
— Для повного щастя і гармонії вам не вистачає тільки четвертого, — дещо нахабнувато мовив він. — У вас зайнято?
— Прошу, — кивнув усім своїм тулубом кремезний черевань з доброю посмішкою на устах і великою головою без шиї. — Пшепрашам!
«Поляки», — згадав він слова провідниці, а вголос додав:
— Ніщо так не зближує людей, як спільний стіл у ресторані…
— О так, так, — щиро посміхнулися поляки.
Наш герой миттю окинув поглядом меню, вихопив звідти дві-три красиві назви і звернувся до іноземців діловим тоном:
— Що будемо пити? Коньяк, горілку, вино?
— О ні, ні! — в один голос заперечили пасажири. — Тільки каву.
— Прекрасно: нічого в світі так не люблю, як каву і молодих дам… розлучених нарсудом!
Фраза не мала того ефекту, на який він чекав. «Мабуть, погано розуміють по-нашому».
— Ви з Польщі?
— О так, так. А як, пшепрашам, ви здогадались? — зацікавився черевань з добрим виразом на обличчі.
— Бачите, — молодик на мить замовк. Він ледь не випалив, що колись і сам бував у Польщі, але, як на те, не міг згадати жодного міста, окрім Варшави. Тому не зовсім впевнено пояснив: — Бачите, я сам… Ну, як вам сказати, трохи вмію по-польському…
— Цікаво! — підвів голову сусіда ліворуч. — Наприклад?
— Наприклад: кобета і пшияцюлка… [1]
Поляки щиро розсміялись. Молодик їм, очевидно, сподобався, бо опецькуватий чоловічок хотів було відрекомендуватися, коли раптом підійшла офіціантка, озброєна олівцем, блокнотиком і рахівницею для першокласників, що недбало стирчала з кишені фартуха, який давно просився якщо не в хімчистку, то хоча б до банно-прального комбінату.
— Я вас слухаю.
Джигун кокетливо похитався деякий час на стільці, немов роздумуючи над чимось дуже важливим, а потім випалив одне слово, розділяючи його на частинки:
— Шар-трез!
Офіціантка на мить оторопіла. Вочевидь, цього напою з красивою і загадковою назвою за її пам'яті ніхто з відвідувачів вагона-ресторану не замовляв.
— Пляшку, — відкинувшись на стільці, уточнив він, — чотири фужери. Я пригощаю.
1
Жінка і подруга (польськ.).