Кропива - Кудрицький Валентин Олександрович (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

– Якби це була робота, то ти б давно вже прислав взвод вояків або, принаймі, хоч одного свого ад’ютанта.

ДВА ОДЕСИТИ

Зустрічаються два одесити:

– Слухай, Рабинович, чому ти не поїхав у Ізраїль?

– А чого мені туди їхати? Мені і тут недобре.

1990 р.

ПЕРЕД ВИБОРАМИ

Перед президентськими виборами пан Янукович пообіцяв, що якщо його виберуть Президентом України, то на Україні знову буде 53 мільйони населення, як і раніше.

– Звідки ж вони візьмуться, якщо зараз всього 46? – запитали виборці.

– От як виберете, тоді і взнаєте...

6.2.2010 р.

ТРОХИ БОЮСЬ

У одесита запитали:

– Як ви відноситесь до Радянської влади?

– Як до дружини.

– Не зовсім зрозуміло.

– Трохи боюсь, трохи люблю, трохи лаю, трохи хвалю, але хочу іншу.

КОРОСТА ТА ГЕМОРОЙ

У Рабиновича запитали, яка хвороба йому більше всього подобається?

– Короста: чешеш і ще хочеться.

– А яка і ще?

– Геморой. Ні собі подивитися, ні людям показати.

ЛЮБИМА КОМАНДА

На стадіоні кореспондент з магнітофоном бере інтерв’ю в уболівальників. Підійшли до першого:

– Ваша любима команда?

– Спартак,– відповів хлопчина.

Потім підійшли до дівчини:

– А у вас?

– Динамо.

– Добре! – сказав кореспондент.

– А у вас? – запитав у генерала.

– Моя любима команда: Струнко!

МОГИЛА НА ЦВИНТАРІ

На якій написано: ТУТ ПОХОВАНО ДВОЄ:

Муж, дружина. Брат, сестра. Батько і дочка.

Попробуйде подумати, чи може таке бути і скільки людей було поховано насправді в могилі?

В МІЛІЦІЇ ДО ЗАТРИМАНОГО

– Де, коли і якого дідька ви народились?

1975 р.

ПРИГОДИ СОЛДАТА

Іде солдат із 25-річної царської служби, а їсти хочеться, аж душа болить. Заходить до однієї бабусі і просить чого-небуть поїсти. А бабка була дуже жадібна і почала прибіднятися, що сама, мов, голодна і т.д. Але ж солдата не обдуриш, він же по запаху відчував, що в печі смажиться смакотятина. Ото, як бабка пішла порати корову, то він тут же дістав з печі сковороду, забрав двох зажарених гусаків в мішок, а на їх місце поклав свої старі кирзові чоботи. Ось і бабка зайшла в хату і питає у солдата:

– Ти, солдатику, багато по світу ходив, багато чого бачив, так от і розказав би, що нового в світі?

– Та що, бабко, розповідати. Скрізь така несправедливість. Є люди настільки багаті, що в їх аж з горла преться, а вони краще викинуть собакам, а ніж поділяться з добрими людьми, за що їх грабують, а іноді, навіть, убивають. Ось зовсім недавно був такий цікавий випадок, що аж розповідати якось незручно. Факт той, що Гусинський із Сковородинського попав у Торбинський, а Чоботинський попав на Сковородинський, а Солдатинський з’їв Гусинського. Поклонився бабці за її «щедру» душу і пішов, як тоді говорили – во своясі.

Та щойно солдат вийшов з хати, як тут і чоловік приїхав з базару і жінка розповіла все, що чула від солдата.

– Ех, макуха ти макуха,– вилаявся чоловік. А ти подивись у піч. І тут бабка зрозуміла все, про що говорив солдат, та було вже запізно. Отож, дивіться, люди добрі, та не будьте жадібними, і нікому не вірте, хто говорить, що той «хто скуп, той не глуп», бо і вам таке буде.

А як солдат вийшов від бабусі, то й питає в людей, які йому зустрілись, чи не могли б ті підсказати, де тут можна золоту куп’юру розміняти?

– А ти, солдатику, сходив би до баби Одарки, вона щойно корову продала, ген її господа, можливо і розміняє.

Прийшов солдат до баби Одарки та й запитує:

– Тітонько, у вас можна заночувати?

– У мене, солдатику, всього одне ліжко. Та ладно вже, ляжу я на печі, а ти лягай на ліжко.

– Красно вам дзінькую, тітонько, за вашу добру душу, але, чи не могли б ви мені підсказати, де мені можна положити п’ятак, щоб ніхто не вкрав.

– Поклади на столі і ніхто не вкраде.

Ото полягали вони, аж чує солдат, що тітонька вже хропе, і тут же до бабки голосно:

– А мій п’ятак ніхто не вкраде?

– Ніхто не вкраде. Так що спи, спи спокійно, солдатику. Але, як бабка починала хропіти, солдат знову переривав їй сон і кожен раз запитував: чи ніхто не вкраде п’ятака. А коли бабці набридло відповідати на одне і те саме риторичне питання, то вона вже не стрималась і сказала відверто:

– Чого ти так переживаєш за свого п’ятака? У мене он за образами лежить триста злотих і то я не переживаю.

А коли вже солдат узнав, де в бабки гроші, то вже і сам не спить, жде щоб бабка як хутчіше заснула. А як почув, що бабка захропла, як тут же піднявся, тихесенько забрав гроші і шукай вітра в полі.

Отож, в цьому світі, якщо ви хочете вижити, то нікому не говоріть правду, навіть рідним. Світ потворний. Всі хотять все і відразу, і щоб ні до чого не прикласти рук. Одним словом, з людьми, ніби щось сталося і вони почали розвиватись в зворотному напрямку. Всі стали завидющими, загребущими, як у мене на дачі сусіди. У людей зникло терпіння, надійність, порядність, людяність. Люди, ніби зіскочили з верхньої планки на нижню і стали бігти туди – звідки прибігли – в джунглі. Їхні інстинкти раптово помінялись. А таке може бути тільки перед кінцем світу. Отож, схаменіться, брати мої. Пожалійте дітей своїх.

Не накликайте на їх і на себе гнів Божий.

ДРУГА ПРИГОДА СОЛДАТА

Після того як солдат украв гроші, він пішов далі. Ото іде він тай іде, аж дивиться біля воріт гарнесенька жіночка стоїть.

І, маючи вже гроші, його потягнуло на романтичні подвиги. Він підійшов ближче до жіночки і питає:

– А чи не підкажете ви мені, гадзине, у кого б тут можна було заночувати?

– Якщо не на довго, то і в мене можна було б,– і завела його в хату, в якій на печі сидів її чоловік і грав на гітарі старинні романси. Солдат до тітки:

– Даси? – ну сама розумієш що... то дам триста крб.

В той час це вже було ціле багатство і жінка погодилась.

– Дам, як чоловік вийде поратись...

– Е ні. Так не буде. Я заплачу тобі тільки в тому випадку, як ти даси прямо зараз і щоб чоловік грав на печі на гітарі. Ну то як, згодна?

– Згодна,– і до чоловіка,– гей ти, чоловіче, а чи не зміг би ти нам із солдатиком заграти щось таке веселеньке, щоб аж душа сама застрибала.

– А чому б і ні?

Ото чоловік грає на печі, а солдат його жінку тішить.

«Відтанцювали», як годиться, солдат дав жінці триста крб і пішов разом з її чоловіком до церкви, бо якраз в той день була неділя і в церкві правилось. Стоїть солдат і дивиться як чоловік Богу молиться і так йому стало смішно, що він ледве не на всю церкву почав сміятись. Чоловік це помітив і почав солдата злегка соромити:

– Чому це тобі так смішно, та ще й у Божому храмі? Гріх, мов!– Та як пригадаю як я одного разу чужу жінку теє – того.., а її чоловік на печі на гітарі грав «Калинку-малинку», так сміх і досі бере, а як згадаю, що за той танець я тій жінці віддав триста гривень, то аж плакати хочеться.

Чоловік догадався, про що йшла мова і коли кінчилась служба, то запросив до дому попа (піп був родичем), гукнув жінку і, дивлячись на попа, запитав:

– А, скажіть бо ви, пане-отче, скільки б ви дали чужій жінці за ті… послуги, щоб вона вам віддалась?

– Ну десь гривень п’ятнадцять-двадцять в залежності від її чарівності.

– Ну, а якщо з музикою?

– Ну і музикантам гривень по десять кожному.

А судді за те, що той розсудить?

– І судді десятку, як мінімум.

Тоді чоловік подивився на жінку і тихо промовив:

– Ти все чула? Так от, гони десять крб мені, десять крб. віддай попові, двадцять візьми собі, а решту поверни солдату.