Кропива - Кудрицький Валентин Олександрович (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

Через деякий час він знов закликав поета і знову читав йому свої вірші. Філоксер довго уважно, напружено слухав, потім мовчки піднявся й пішов. «Куди ж ти?» – гукнув йому тиран.

– Назад до каменоломні,– спокійно відповів поет.

ЩОБ НЕВІСТКА ПОВІРИЛА

– Не треба, бабусю, жартувати із здоров’ям. Бережіться холодної води, більше відпочивайте.

– Якже мені берегтися, лікарю, якщо не даєте лікарняного?

– Не розумію. Навіщо він вам? Ви ж певно уже на пенсії?

– А як же мені повірить невістка, що я хвора.

ПОСЛУГА ЗА ПОСЛУГУ

– Дозволь мені, кумо, засмажити рибу в твоїй олії, а я потім дозволю тобі зварити шмат свинини у моєму борщі.

ГРУША

Один надто вчений сусід до другого:

– Ваші методи садівництва, пане господарю, безнадійно застаріли. Ручаюсь, що ви не зберете навіть двох кг яблук із цієї деревини.

– Ви маєте рацію: з цього дерева я не зберу жодного кілограма яблук, тому що це груша – відповідає господар.

САМОГОН

Міський дідок зустрічається з сільським дідком і запитує:

– Діду, самогон вариш?

– А навіщо його варить? Я так п’ю.

ДВА ПРИЯТЕЛІ

Зібрались два приятелі і почали пити. А в діда, того що наливав після випивки, почали руки труситись. Побачив це другий та й каже:

– Слухай, Петре, давай я буду наливати чарки, бо ти такими руками можеш хіба що сіль посипати на шашлики.

ІНТЕРВ’Ю З ВІДОМОЮ АРТИСТКОЮ

Журналістка: – Чому ви любите тільки багатих чоловіків?

– Ви помиляєтесь. Я люблю лише веселих чоловіків. І не моя провина, що таких нема серед бідних.

І В НЕБІ НЕ КРАЩЕ

Служив Іван у попа, працював тяжко від зорі до зорі, а платив піп мало. Одного разу говорить піп Іванові:

– Не журись, Іване, що в мене ти тяжко працюєш і що я мало тобі плачу за твою працю. Зате я буду молитися Богу, щоб тобі на тім світі було ліпше. Вислухав Іван попа та й каже:

– Не віриться мені, батюшка, що на тім світі буде краще. Там також святий Петро скаже: «Іване, засвіти Сонце! Іване, загаси Місяць! Іване, підмети небо, помий зірки, нарви янголам яблук в саду. Одним словом, ніде мені не буде спокою.

СИН І МАМА

– Мамо, ти не знаєш, у якої вчительки вчилася тьотя Валя?

– А що таке?

– Та вона ж арифметики не знає. Замість п’яти копійок здачі дає тільки три.

САМ НЕ РОЗУМІЮ

– Щось не розумію, Іване Івановичу, оселедці які я брав у вас вчора по тридцять п’ять копійок, кращі ніж ті, що по карбованцю тридцять.

– Сам не розумію. Всі з одної бочки.

НЕХАЙ ЇДЕ ПОВІЛЬНІШЕ

Кондуктор до пасажира:

– З цим квитком ви не маєте права їхати швидким потягом.

– Не може бути! Ну то скажіть будь-ласка, машиністові, щоб їхав повільніше.

НЕОБАЧНІСТЬ

– Подумати тільки, коли я грав на скрипці, сусіда розбив каменем моє вікно.

– То він зробив велику дурницю, бо тепер він чутиме тебе ще краще.

МОЖЕ ТИ ТАМ СПІВАЛА РАНІШЕ?

Мати запитує у своєї доці, як пройшли гастролі?

– Чудово! – відповідає доця. – Всюди я мала добрі збори, лише у Харкові зал був порожній.

– Може, дитя моє, ти співала там раніше?

НЕ МОЖЕ БУТИ!

– Щось у вас пиво тепле.

– Та не може цього бути! – говорить продавець,– я ж тільки що відро холодної води в бочку вилив.

БАТЬКО З СИНОМ НА КОНЦЕРТІ

– Тату, а чому цей співак гойдається, коли співає?

– У рухому ціль важче влучити, синку.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Майстер до учня: – Ти добре знаєш, як правильно вмикати в живильну сітку амперметр? Не спалиш його?

– Та я теоретично знаю, а практично вже спалив!

БАГАТІЙ І СКРИПАЛЬ

Якийсь петербурзький багатій – «покровитель мистецтв», запрошуючи на чашку чаю Венявського, сказав ніби мимохідь:

– До речі, прихопіть із собою скрипку.

– Дякую вам від імені моєї скрипки, – відповів музикант,– але моя скрипка чаю не п’є.

ОХОРОНЕЦЬ ТАЄМНИЦІ

– Сподіваюсь, ти мовчати вмієш. Усе залишиться між нами?

– Клянусь! Ця таємниця вмре разом з моїм кумом.

ДВА «ДОТЕПНИКИ» І ПАГАНІНІ

Зустрілись двоє знайомих брехунців. Розговорилися. Перший і каже:

– Їду я ото вчора одинадцятим номером трамвая по Зеленій вулиці і раптом бачу навпроти мене сидить – хто б ти думав? – сам Паганіні.

Другий помовчав, подумав і каже:

– Знаєш що? Не бреши. Одинадцятий номер по Зеленій не ходить.

ДВА РІШЕННЯ

– Я вирішила доти не виходити заміж, доки не буду мати 25 літ. – А я вирішила, що доти не буду мати 25 літ, доки не вийду заміж.

КОМУ КРАЩЕ ЗНАТИ?

До керівника хору звертається молода дівчина з проханням взяти її на роботу.

– У вас є якісь рекомендації?

– Ні.

– Ніяких характеристик?

– Ні. Але мої родичі кажуть, що я добре співаю.

– Тоді принесіть мені ще й відгуки ваших сусідів.

НА СУДІ

– Ваш фах?

– Я соліст.

– Де співаєте?

– Я не співаю. Я засолюю капусту, огірки, помідори.

ГАРНЕ НЕ НОВЕ, А НОВЕ НЕ ГАРНЕ

Ознайомившись з музикою молодого композитора, не дуже талановитого, проте надто зухвалого, Ференц Ліст рішуче сказав йому: «У ваших творах справді є багато гарного й нового. Шкода тільки , що гарне не нове, а нове не гарне.

НА ВСЯК ВИПАДОК

– Мамо, чому ти завжди стоїш біля вікна, коли я співаю?

– Бо не хочу, щоб люди думали, ніби я тебе вбиваю.

ВЛУЧНИЙ ЕПІТЕТ

– Чому цю співачку називають незрівняною?

– Мабуть, тому, що з іншими її соромно порівнювати.

СКІЛЬКИ ЗАЛИШИТЬСЯ МУХ?

– Дивись, Михайле, на столі сидять чотири мухи. Як я одну з них уб’ю, то скільки зостанеться їх на столі?

– Одна.

– Як одна?

– Одна… Та що вбита, бо решта розлетиться.

НА ЯКІЙ ВУЛИЦІ?

На уроці історії учитель запитав учня:

– Що зараз відбувається в Парижі?

– А на якій вулиці?

У ВАС КОРОВА Є?

Вчителька до учня:

– Івасику, у вас корова є?

– Є.

– То розкажи, як вона виглядає.

– А наша корова тепер не виглядає. Тато на зиму всі діри забили дошками.

ГАРМИДЕР

Тітка запитує небожа:

– Чому то у вашому дворі вчора був такий гармидер?

– Мати на базар поїхала, а татку наказала досваритися з сусідкою,– відповів хлопчина.

НАЙКОРОТША РОЗМОВА

– Просто дивуюсь,– чоловік до дружини, як це ти умудрилась закінчить розмову всього за двадцять хвилин? Що з тобою трапилось?

– Набрала неправильний номер.

ЕКОНОМІСТИ

Петро до Миколи: – Ти знаєш, ми вирішили купити машину і тепер на всьому економимо. Наприклад, вчора ми з дружиною змогли повечеряти всього за 60 гривень.

– Подумаєш! – спокійно відповідає Микола. Ми з дружиною тратимо на вечерю по п’ять гривень.

– Не може такого бути! І як це вам удається?