Довга ніч над Сунжею - Кононович Леонід (библиотека книг TXT) 📗
— Розташування? — поспитав МурМур, підходячи до свого авто.
Я назвав адресу.
— Подивишся на комп'ютері. Підвал має два виходи. Пітон блокує центральний вхід, а ми з тобою…
— Чекай, чекай! — буркнув МурМур. Він увімкнув маленький комп'ютер, вмонтований у панель свого джипа, й вивів на дисплей схему Старого міста, де позначено було кожний будинок. — Де це?
— А, — сказав Пітон, тицяючи пальцем у схему, — ось воно… Досить зручно, між іншим. Авто залишаємо за два квартали звідси, відступ можна організувати через двори… Тут, до речі, є такий пролом у стіні, а далі можна пройти через відселений будинок. Цікаво, хто держить цей район? Часом не бригада Алмазова?
— Алмазов сидить! — буркнув я. — Там, здається, якесь безвладдя… дві чи навіть три групи гризуться за територію. Треба було б зайнятися ними, га?
— При нагоді! — сказав Пітон. — Ця територія і нам згодилася б, коли подумати… Ну що, погнали?
— Вперед! — сказав я, простуючи до свого авто. — До полудня треба вернутися.
В чорному отворі тунелю свистів протяг. Ми пройшли під аркою, тоді пролізли через пролом у цегляному мурі й стали, роззираючись на всі боки.
Над обшарпаними кам'яницями, кривими звивистими вуличками, засніженими лісистими пагорбами, трамвайними коліями, церквами й монастирями Старого міста пливла стрімка ажурна телевежа. Десь там, на вулицях, чутно було човгання підошов і глухий гомін людського потоку; часом натужно скреготів трамвай, проїжджаючи середхрестя, гаркали тяжкі ваговози й зухвало, з переливами озивалися клаксони імпортних авто, котрих у цій частині міста було більше, ніж деінде. А певно: одколи почалося безвладдя, прозване чомусь ринковими реформами, Старе місто зробилося районом, де знайшли притулок штаби ріжних кримінальних угруповань, фірми із сумнівною репутацією, конспіративні квартири чужих розвідок, підпільні публічні будинки й валютні контори; тут гендлювали наркотиками, перепродували крадені авто, виготовляли паспорти, скуповували золото, вербували повій для роботи в усіх борделях земної кулі, держали заложників, — словом, куди не глянь, скрізь ішла комерція, причому в цій частині міста акумулювалися найжорстокіші, найчорніші сили тіньового бізнесу.
— Починаємо? — діловито спитавсь Пітон.
Я дістав з кишені чорну вовняну шапочку з прорізами для очей і натягнув по самісіньке підборіддя. МурМур з Пітоном стояли як двоє упиряк, — голови як макогони обтягнені такими ж масками, й лише очі блищать в нерівно продертих дірах.
— Завдання втямили? — поспитавсь я, киваючи углиб двору.
Там стояв облуплений старосвітський будинок. Вікна були забиті дошками. Лише в підвалі мріло жовте світло, котре ледве пробивалося через шиби, обклеєні протиударною плівкою.
— Не вчи батька кохаться! — буркнув МурМур. — Ну що?
— Давай! — скомандував я.
Пітон вихопив зпід поли свого узі, й клацнувши затвором, нагинці шаснув за ріг. Ми почекали з півхвилини й метнулися до запасних дверей. МурМур шарпонув їх і грамотно відскочив убік. В куцому тамбурі сидів якийсь драб у камуфляжі. Угледівши мене, він зірвався на ноги, але туттаки похитнувся й став поволі сповзати по стіні, — МурМур хекнувши навкидя поцілив його своїм ножем. Я рвонув зпід пахви автомат і, загнавши в ствол набій, плигнув углиб приміщення. Хай йому дідько, двері були з броні! Церемонитися було ніколи: МурМур тицьнув у замкову шпарину брусок вибухівки, клацнув запальничкою і підпалив шнур. Ми насилу встигли вискочити нагору: гуркіт пролунав такий, що в мене у вухах позакладало, цегла бризнула навсебіч мов із пращі, й двері вилетіли, — разом з металевою коробкою, держателями й кавалком грубого муру, в який вони були вмонтовані.
В коридорі, який зяяв за дверима, металися якісь постаті; я натиснув спуск і став стріляти, водячи стволом у цьому вузькому проміжку; в сей же мент у глибині підвалу коротко й злісно вдарив іще один узі, — це прорвався через центральний вхід Пітон. Ми переплигнули купу цегли й метнулися по коридору. Переді мною гойднулася кімната, освітлена лампами денного світла; на столах світилися комп'ютери, за ними сиділи якісь люди; і неначе в сповільненій зйомці, видно було, як навстріч підводиться молодик в світлому костюмі й з таким же ж самісіньким узі в руках. Я випередив його на якусь частку секунди; громохкий звук автоматної черги метнувся в тісній коробці підвалу й стусонув по барабанних перетинках; молодика жбурнуло назад, він вдарився спиною об стіну й зателіпався в такт кожного удару автоматної кулі, котра прошивала його тіло.
— Ну че, суки, не ждали? — гаркнув я, розмахуючи автоматом. — Сидеть, падлы!
— Всем оставаться на местах! — і собі загорлав МурМур. — Руки на стол!!
— Здорово, мужик! — сказав я, хапаючи за горло високого чолов'ягу в картатому светрі. Тоді витяг його з фотеля, притиснув до стіни і впер йому в черево куций ствол автомата. Це був шеф цього вовчого гнізда, — його фото надійшло сьогодні по «емейлу» разом з досьє. — Побазарим, да?
МурМур крутонувся на сто вісімдесят градусів і, держачи обіруч тяжкого нагана, вистрілив у чолов'ягу, котрий схопився було за пістолет. Звук був такий, наче з гармати смальнули — чолов'яга перевернувся разом з кріслом і, падаючи, повалив зі столу комп'ютер.
— Кто вы такие? — прохрипів начальник інформцентру. — Что тебе надо, парень…
Я штовхнув його стволом автомата в печінку, й він задихнувся на півслові.
— Не борзей, мужик… а то грохну как пить дать! Глобуса знаєшь?
— Да ты че… ты че!.. — швидко заговорив він, зіпаючи роззявленим ротом. — Какой Глобус? Ты не туда попал, слышь!
Я цупкіше стис його вище яблучка, — там є таке зручне місце, якраз двома пальцями вхопиш, — і вгатив об стіну. Тоді вгатив ще, на цей раз сильніше.
— Интересы родины защищаешь, да? — поспитавсь я, цинічно посміхаючись. — Боре Ельцину служишь, да? Мы все о тебе знаем, не выкрутишься, падла! Где Глобус? Говори, казьол, говори… а то на куски буду резать!
В дверях забовваніла кремезна постать Пітона. Він став на порозі й, держачи автомат дулом угору, роззирнувся доокруж.
— Помещения очищены! — доповів він своїм товарячим басом. — Приказы?
Я озирнувся.
— Убрать этих клиентов! — подумавши сказав я. — Нет, нет, не ликвидировать… закрыть в какомто помещении, быстро!
МурМур із Пітоном стали стусанами виганяти співробітників інформцентру зза столів. На дверях кожного обшукували, а тоді давали такого носака, що сіромаха кулею вилітав у коридор.
— Быстрее, быстрее, суки московские! — кричав Пітон, розмахуючи своїм узі.— Родина вас потом отблагодарит… после смерти!
Нарешті кімната спорожніла.
— Ну? — сказав я, звертаючись до начальника інформцентру.
Він вперто мовчав.
— Плохо, мужик! — похитав я головою. — Ведь мучиться будешь, поверь!
Він продовжував мовчати. По совісті кажучи, я й не сподівався, що він отак зразу розколеться, — якби це сталося, то, я мабуть, втратив би всяку повагу до братнього народу.
— Лады! — сказав я нарешті. Тоді добув з кишені моток сталевої струни й, застромивши узі за пояс, почав зав'язувати петлю. — Сейчас мы тебя вздернем… Ведь ваши ребята в Чечне балуются этим, правда?
Його чоло вкрилося потом.
— Черт возьми! — закричав він. — Ты че, дурак? Не знаю я ни хуя, понимаешь? Ты просто не туда попал, врубись наконец!
— Да, да… — лагідно покивав я, надіваючи йому на шию зашморг.
В дверях з'явився МурМур.
— Готово! — доповів він. — Дальше?
— Забрать носители информации! — наказав я. — Компьютеры уничтожить. Через две минуты уходим.
МурМур нарешті дотямив, що я буду робити й скривився — він страх як не любив тортур. А як на мене, то назвався грибом — лізь у кошик! Робота є робота, й хтось повинен її робити, навіть якщо вона й суперечить моралі.
— Вот так, мужик, и будем базарить! — сказав я, закидаючи кінець струни за трубу опалення під стелею. — Не хотел похорошему — будет поплохому! Не доходит через голову — дойдет через руки и ноги! Такие вот дела, родимый…
