Ювелір з вулиці Капуцинів - Самбук Ростислав Феодосьевич (книги без регистрации полные версии txt) 📗
Фашистське командування вживало заходів, аби припинити наступальні операції радянських військ, домогтись стабілізації на фронтах. Воно намагалось маневрувати своїми дивізіями так, щоб протиставити наступаючим радянським військам частини, негайно, зібрані у кулак. З окупованих районів Франції, Бельгії, Чехословаччини на Східний фронт перекидалися свіжі фашистські війська. Другий фронт залишався міражем — гітлерівські генерали мали можливість ввести в бої проти Радянської Армії значні резерви.
Великого значення у цих умовах набирала розвідувальна робота у тилах ворога, збір даних про передислокацію фашистських частин. Катря Стефанишина опинилась на передньому краї.
Кожного ранку рівно о восьмій вона вже сиділа за своїм маленьким столиком у приймальній військового коменданта залізничної станції. Скромно, але зі смаком одягнена, з важкою каштановою косою, напрочуд великими чорними очима і м’якими та виразними рисами обличчя, дівчина відразу привертала до себе увагу, і біля неї завжди крутились офіцери, які очікували прийому у коменданта. Катруся лише почала працювати, а вже вислухала не одну пропозицію весело провести кілька годин, які залишались у майора чи гауптмана перед відходом ешелону.
Харнак дотримав свого слова. Для цього Карлу Кремеру довелось запросити його до себе на вечерю і познайомити з Катрусею. Дівчина вже знала, що їй доведеться грати роль нареченої, і, коли Карл заїхав за нею на своєму лімузині, чекала на нього. Строгого крою костюм і блузка з високим коміром підкреслювали спокійну красу дівчини, і, глянувши на неї, Карл зрозумів — цей костюм пасує Катрусі більше, ніж найвишуканіша вечірня сукня.
— Ти сьогодні дуже красива, — не втримався, щоб не сказати, бо саме згадав її змарніле обличчя під час арешту брата. — Що чути від Богдана?
Катруся відповіла з удаваною байдужістю:
— Я вже й не сподівалась побачити його… — та відразу розцвіла радісною усмішкою. — Він у Дорошенка тепер права рука. Очолює диверсійну групу.
Карл вже знав про це. Запитав, переконаний, що дівчині приємно розповідати про брата.
— Певно, не дає фашистам спокою?
Катруся заговорила швидко:
— То ти нічого не знаєш? Та й звідки тобі знати — все там і там… — непевно покрутила рукою. — А Богдан уже два поїзди під укіс пустив. Їй-бо, це мені Євген Степанович розповів, коли попереджував про нашу… — Кров залила її щоки, — нашу… ну… цю авантюру…
Карлу стало ніяково. Ще йдучи сюди, почував себе непевно. Хотів триматись так, ніби вони були лише друзями… Адже він намагався обманювати сам себе: був переконаний — не байдужий він для Катрусі, і вона не чужа для нього. Але не йняв собі віри, не міг до кінця розібратись у власних почуттях. Іноді згадував старомодний берлінський будиночок і маленьку жінку з широко поставленими очима. Разом з тим мріяв про зустріч з Катрусею, заплющував очі і бачив її — знайому і милу…
А тут Зарембі спало на думку видати Катрусю за наречену, аби влаштувати її до коменданта залізничного вузла. Ідея непогана, але ж Євген Степанович і не догадувався, що діється у Карла на душі. Правда, чомусь усміхнувся у вуса, посмикав свою коротеньку борідку і мовив не зовсім прямо:
— Вона дівчина гарна, та й ти — хлоп помітний. Файна пара може вийти…
Зараз Карл повинен був встановити з Катрусею невимушені стосунки, які дозволяли б їм без зайвих ускладнень виконувати доручену справу. Якомога делікатніше почав:
— Сьогодні, Катрунцю, нам доведеться зустрітись з гауптштурмфюрером Харнаком, слідчим гестапо. Від нього залежить твоє влаштування до коменданта. Це — розумний ворог, і з ним слід бути обережною. Не забувай, — відчув, що червоніє, — ми, так би мовити, наречені, тому я й попросив рекомендувати тебе…
— То вже, Петрику, мені відомо, і ти можеш бути спокійний.
— Карл, а не Петрик, — поправив він, — я вже й сам забув, що Петром називаюсь.
Катря покрутила головою.
— То для мене найгірше… Карл… Але ж не можу я сказати — Карлик…
Говорила вона так кумедно, що Карл не втримався і засміявся. Дивлячись на нього, засміялась і Катруся. Вони сміялись довго й щиро, і Карл відчув, як нараз зникла вимушеність, котра сковувала його і не давала щиро глянути у вічі дівчини.
Через півгодини Катруся прискіпливо оглядала його квартиру. Три кімнати, заставлені новими меблями, килими на підлозі й різні дорогі витребеньки не справили на неї враження.
— Меблів багато, — мовила, — а порожньо й незатишно.
Карл погодився. Не тому, що служниця, яка приходила двічі на тиждень, погано доглядала квартиру і подекуди в кутках залишала пилюку, а тому, що в квартирі не було тієї обжитості, яку надають помешканням жіночі руки: якоїсь подушки на дивані чи фіранки на вікні.
— Але ж тут живе якийсь буржуй Карл Кремер, — весело посміхнувся він, — і я зовсім не заперечував би, коли б радянські війська викинули його з цієї затишної квартири.
Катруся взяла на себе обов’язки господині, і до приходу Харнака встигла накрити на стіл.
— Щасливчик цей Кремер, — напівжартома-напівсерйозно мовив гауптштурмфюрер, знайомлячись з Катрусею. — Таланить йому і в коханні, і в картах…
Трохи перебільшуючи, розповів про гру Карла у покер в офіцерському казино.
— А я й не знала, що мій наречений — завзятий картяр, — зауважила Катруся. — Та все до пори, до часу…
Цей натяк на її майбутні права викликав красномовну міміку у чоловіків і відразу надав їхній вечірці інтимного, майже сімейного забарвлення. Видно, Карл Кремер був задоволений з цього, бо зрідка кидав на Катрусю погляди, в яких Харнак читав лише ніжність і доброзичливість, а Катря — настороженість, тривогу і щось незрозуміле, чого раніше ще ніколи не помічала. Дівчина пояснювала це присутністю гестапівця. Вона знала, тривога й настороженість Карла — даремні, вона не видасть себе жодним необережним словом чи жестом. Адже Катруся відразу розкусила цього гауптштурмфюрера у його невимушених та іноді жартівливих запитаннях крились підводні рифи, і вона легко обминала їх.
Харнак мав чудову пам’ять, колись почуте мало не назавжди відкладалось у його голові. Незважаючи на те, що наприкінці вечора він був п’яний, наступного ранку пам’ятав усе, сказане Катрусею. Ця дівчина була справді красивою, та її врода не схвилювала гауптштурмфюрера — спокійна слов’янська краса, а йому подобалась врода різка, яскрава, яка б лоскотала нерви. А втім, смаки Карла Кремера не обходили Харнака, його цікавило інше. З’ясувавши, що дівчина цілком благонадійна, він рекомендував її комендантові залізничної станції.
Від восьмої до п’ятої сидить Катруся у приймальні коменданта і вистукує на великій чорній “олімпії”. Від восьмої до п’ятої — накази й розпорядження, звіти й листи, розгорнуті зведення й пояснювальні записки. Факти, факти й факти… Море фактів, з яких слід відібрати і запам’ятати найважливіше. І розмови навколо. Спочатку Катруся розгублювалась. Друкування німецькою мовою відбирало майже всю увагу, а Заремба попередив, що іноді випадково почута розмова варта кількох зведень про проходження ешелонів через вузол.
Досвід набувається з часом — і Катруся вже за два — три тижні навчилась відрізняти важливі документи від тих, котрі не мали жодного значення. Завжди заклопотана і педантично акуратна, вона скоро завоювала повне довір’я коменданта майора Шумахера, який поклав на неї, фактично, обов’язки секретаря своєї приймальної. Він доручав Катрі регулювати потік відвідувачів, навчивши відрізняти важливих од таких, які можуть вирішити свої справи з іншими офіцерами комендатури, — і це відразу одкрило перед дівчиною нові можливості.
— Пана лейтенанта цікавлять паровози для ешелонів з вугіллям? Цим питанням займається гауптман Вендт… Почекайте, будь ласка, пане обер-лейтенант… Ви з дев’яносто третьої дивізії, майоре? Комендант прийме вас негайно. І вас, гауптман…
Через день — два Катруся зустрічалась з “нареченим”. Це, звичайно, не могло нікого здивувати. Вони йшли у вар’єте чи ресторан, і ніхто не міг подумати, що дівчина, яка підняла келих з шампанським і дивиться на Кремера сяючими очима, шепоче діловим тоном:
