Легенда про безголового - Кокотюха Андрей Анатольевич (бесплатные онлайн книги читаем полные txt) 📗
Стас хотiв щось сказати, та замiсть цього рвучко пiдвiвся й вийшов iз кабiнету. Повернувся дуже швидко в супроводi двох сержантiв, якi звичним жестом пiдхопили Хмару пiд руки й вивели. Коли за ними зачинилися дверi, Жихар сiв за свiй стiл, закурив, отруївши мене ядучим димом дешевих цигарок, i запитав:
— Ну?
— Що значить — «ну»?
— Ви нiчого не хочете менi сказати?
— Тiльки те, про що ви вже самi думали кiлька разiв. Якщо того, кого я називаю своїм клiєнтом, цими днями, особливо — в днi, коли були скоєнi цi два вбивства, в Подiльську нiхто не бачив, це не означає, що його в мiстi не було. Вiн бачить вас, намагається втекти i навiть вiдстрiлюється. Вчинок абсолютно дурний, навiть для п'яного рецидивiста. Якщо цей п'яний рецидивiст нiчого за собою не має. А раз Хмара так повiвся, значить, рило в пуху. Тiльки в чиєму.
— До чого ви ведете?
— Я схильна думати, що Хмари в мiстi не було. Невiдомо де зникла машина, невiдомо звiдки з'явився обрiз. Рецидивiст, транспорт, вогнепальна зброя. Таке поєднання вам нi про що не говорить?
Жихар помовчав, переварюючи почуте. Нарештi промовив:
— Ларисо, ви точно нiколи не працювали слiдаком чи в розшуку?
Цей день ще був багатий на подiї.
Пiсля того, як я залишила Жихаря з його колегами i службовим телефонним апаратом, мене перехопив начальник мiлiцiї Подiльська. Яровий запросив до себе в кабiнет i навiть пригостив розчинною кавою, пiсля чого пояснив: йому дуже приємно, що київськi адвокати турбуються дотриманням законних засобiв дiзнання, але я в цiй всiй справi — людина випадкова. I саме мене йому тут не вистачало пiсля дружного приїзду i щоденної атаки центральних українських телеканалiв та пiстонiв, що вiн регулярно отримує вiд начальства всiх рiвнiв. А начальства над ним ох як багато: що обласного, що мiнiстерського. Словом, я не повинна ображатися i мушу розумiти, наскiльки заважаю мiлiцiї працювати.
Пiзнiше, вже ввечерi, Тамара в особах розповiла про скандал, влаштований Яровим у прокуратурi. Слiдча Комарова, бачте, перешкоджає слiдству, яке сама ж i веде. Хоча вона сама пiдлегла, з думкою начальника мiлiцiї має повне право не рахуватися. Звiсно, в неї була розмова з керiвництвом, але вона носила ознайомчо-профiлактичний характер. Усiх цiкавила не законнiсть чи незаконнiсть моїх дiй, а хто я, власне, така i звiдки взялася на голову полковника Ярового.
Олег у своїх висновках був бiльш категоричний: задницю начальнику мiлiцiї вже давно пора пiдпалити. Якби не я, менти до вечора розкололи б Ваську Хмару, i мали вони на це повне право. За неписаними правилами, хто стрiляє в мiлiцiонерiв, той автоматично опиняється поза законом i на нього не поширюється жодна зi статей Декларацiї прав людини. А Стасик Жихар, мiж iншим, узяв би в процесi розколювання активну участь, не переймаючись муками совiстi. Сказано ж: двi статтi затриманий уже має, намалювати третю — не питання i не проблема. Стас хороший хлопець i свою справу знає, ось тiльки не iдеальний вiн, бо в системi працює.
Нарештi, пiзно ввечерi вiддзвонився i сам Жихар. Я дала затравку i показала йому правильний напрям: упродовж останнiх десяти днiв у рiзних мiстечках областi невiдома група скоїла чотири збройних напади на мiнi-маркети. У двох випадках свiдки бачили «Жигулi». Дiяли розбiйники всюди однаково: заходили перед самим закриттям, двоє тримали всiх, хто в цей час був у торговому залi, пiд прицiлом, третiй вичищав касу i хапав з полиць дорогий алкоголь — коньяк, вiскi, джин, бехерiвку. Жертв не було в жодному випадку, хоча один раз нападники таки пальнули в стелю — охоронець спробував опиратися. Усi потерпiли заявляли: один бандит тримав у руцi пiстолет, другий — обрiз.
Дати двох нальотiв збiглися з датами скоєних у Подiльську вбивств.
Навiть якщо вiдштовхуватися не вiд третього вересня, коли знайшли тiло Дорошенка, а вiд першого, коли, за висновками експертiв, йому заподiяли смерть, то все одно у Хмари алiбi: першого вони бомбонули магазин у Старокостянтиновi, а третього — в Кам'янцi-Подiльському.
Годину тому Васька Хмара почав колотися, признаючись у спiвучастi у збройних пограбуваннях, що здiйснювалися на його машинi, i активно вiдхрещуючись вiд убивств. Тепер його поведiнка стала цiлком зрозумiлою. Зiзнатися, що був у Подiльську — опинитися першим у списку пiдозрюваних у вбивствах. Довести своє алiбi — розбiйництво спливе саме собою. Iз двох лих Хмара вибрав, як йому здавалося, менше, хоча за стрiлянину по ментах отримає за повною програмою.
Але мене це вже не повинно хвилювати. Подвiйне вбивство на нього не повiсять, як би це не засмучувало пана Ярового. I хоча тепер я можу не перейматися долею мого так званого клiєнта, Тамара i Стас Жихар повиннi починати все з нуля. Не думаю, що вони образилися на мене.
Цього разу в Томи всi полягали спати рано, та й мене цей день виснажив не менше, нiж родину Комарових. Однак серед ночi я прокинулася й сiла на лiжку, чого зi мною ранiше нiколи не траплялося. Намагаючись зрозумiти причину, я знову лягла, простягнувшись на спинi, i спробувала пригадати, з якими думками засинала.
Щось же таке було…
Здається, щось, пов'язане з домом.
Правильно, з домом. Тамара, йдучи вкладати дiтей, обмовилася: я, мовляв, уже повинна перестати вiдчувати себе в гостях. Не знаю, з якого приводу вона це сказала i про що ми говорили перед цим, тiльки слово «гостi» чомусь зачепило мене, наче наждаком пройшлося по свiдомостi. Ну, гостi. Правильно, що б там не казала Тома, як би до мене не ставилася i як би менi не було в неї затишно, я все одно в гостях…
Ага! Ми зачепили мою хронiчну нелюбов до готелiв, особливо — наших. Причому всiх гамузом: готелi й гуртожитки я справдi ненавиджу. Людський мурашник у будь-якому виглядi я сприймати не готова. Так, стоп, ключове слово вiд «гостя» — «готель». Готель — це мiсце, де зупиняються гостi мiста. Люди, котрi приїхали в незнайоме мiсто, де в них немає добрих знайомих, котрих вони своєю гостиною зовсiм не стiснять…
Ось воно!
Я знову сiла на лiжку. Миколу Дорошенка iдентифiкували навiть без голови, бо вiн був гостем конкретної людини — Валентини Глибокої. А що тут робив невiдомий, який став другою жертвою? У мiлiцейський базi даних його нема, отже, закону вiн жодного разу не порушував. I вiд мiсцевих жителiв немає жодної заяви про зникнення родича, знайомого, сусiда чи гостя.
Гостя.
Ну чому все так просто? Треба пошукати в готелi.
З цiєю думкою я не могла заснути до ранку, i почувши, як у Томинiй кiмнатi дзвенить будильник, пiдхопилася ранiше за неї.
13 вересня, четвер
БУЛО ЦЕ ДВIСТI РОКIВ ТОМУ
Дивно, що зранку вiд Жихаря не несло пивом. Правда, одеколон, яким вiн користувався пiсля голiння, смердiв ще гiрше, i сiрого светра вiн не кинув до прання, але йти поряд iз поголеним чоловiком усе ж таки бiльш приємно, нiж iз зарослим зачуханим мужиком. В усякому разi, для мене.
…Тамара, вислухавши мої теорiї пiд ранкову каву, сказала менi те саме. Готель у мiстечку невеличкий, два поверхи i двадцять номерiв. Якщо сюди i приїздять туристи, то не зупиняються на нiчлiг: зайдуть у музей, подивляться на руїни маєтку пана Ржеутського, вип'ють чогось у «Павуку» i рушають далi, на Кам'янець, там усе ж таки набагато цiкавiше. Хто i для чого зупиняється в готелi, для Томи лишається загадкою. В основному мiсцевi тусуються в готельному барi, це розумна альтернатива «Павуку». Усе те ж саме, навiть танцювати можна, а цiни не такi пафоснi.
Упродовж тижня нiхто з гостей Подiльська, якi поселилися в готелi, не зникав без слiду. Усi, хто виїхав, розплачувалися, звiльняли номери i нiчого там не залишали. Правда, є тут одне «але»: про все це Тамара дiзналася ще позавчора по обiдi, не виходячи з кабiнету. Просто набрала по телефону директора, поговорила i заспокоїлася. Ну, а потiм почалася епопея з затриманням Хмари…
У мене не було жодних причин iти з Жихарем до готелю. Бiльше того — я не мала формального права втручатися у процес розслiдування. Ось тiльки Стас сприйняв моє бажання пройтися з ним як щось саме собою зрозумiле, а те, що для нього не iснує формальних правил, я почала пiдозрювати ще вчора.
