Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович (серия книг TXT) 📗
Люда прокинулась рано і взялася писати листа до батька, як їй пропонували пірати. Дівчину довго ніхто не тривожив, і вона мала час обдумати кожну фразу. Згадала, як минулого літа, коли жила в таборі, до неї приїздив батько. Того дня стояла погана погода, йшов дощ, і таборяни майже весь час провели в наметі-клубі. Розважалися різними іграми, а особливо розв'язуванням шарад, кросвордів та різних задач і загадок. Батько теж грав з ними. Отже, треба нагадати йому про цей день, щоб він зрозумів, що її лист теж читається, як загадка, як кросворд, як ребус, до розв'язання якого треба знайти ключ. Вона пригадала, як тоді писали листи, добираючи фрази так, щоб у них читалося лише одне певне слово. Щоб скласти такого листа, треба було мобілізувати всю свою винахідливість. Обмірковуючи кожне слово, вона, зрештою, написала:
«Любий тату!
Пам'ятаєш наше торішнє перебування в таборі? Як ми усім були там захоплені! Скільки чудових переживань Дали нам ті розваги в наметах у дощові дні й на річці в сонячні — особливо катання човном. Пригадую, як ми ловили з тобою в річці дрібну рибку, рачків, а в болоті жабок і тритонів, щоб потім милуватися в акваріумі цим царством підводним. Коли згадую ті дні, відчуваю, як справжнє хвилювання охоплює мене. Сподіваюся, ми знову поїдемо так само; постарайся, хай твої справи тебе не тримають. На цей раз я візьму свій фотоапарат окремо.
Мені здається, що така прогулянка буде, нарешті, тим відпочинком, якого лікарі давно для тебе вимагають.
Турбуюся, що не мала досі про тебе відомостей (сподіваюсь, ти одержав мого листа). Бо мені вже набридли твої геологічні справи, а особливо той торіаніт. Хотілося б на якийсь час це забути і вже пливти з тобою на якомусь кораблі. Певна, що цього року, коли ми поїдемо, то ти потрапиш у мене під надійну охорону. Трохи не забула: доглядай того баклана, що ми купили у рибалок. Щоб з ним не трапилось, як на минулій шестиденці з білим мартином, якого вбили. Коли їхатимеш в Лузани (я чекаю тебе тут), захопи мій плащ і не забудь свій. Приїжджай, адже мені скоро знов за шкільну парту, а відпочити перед учбовим роком — це прямий обов'язок.
Жду тебе скоро, бо твої обіцянки — негайно виконувати мої розумні прохання — пам'ятаю.
Цілую міцно. Твоя Люда».
Перечитавши листа, дівчина відчула задоволення. Безперечно, Анч нічого в ньому не зрозуміє, а батько мусив одразу пригадати ту гру, яку він показував там у таборі, про що вона й згадує на початку листа. Саме так тоді вона написала свою записку, і він перший розгадав її. Так-таки одразу в Лузани він не поїде, бо мусив уже стурбуватися несподіваним зникненням її, Марка та Ясі. До легковірних людей він не належав. Проте все ж серце стискав страх, що от візьме та й поїде. Та добре продумавши всі обставини і свій лист, вона прийшла до твердого висновку, що батько прочитає його як треба і зуміє негайно зробити так, як у таких випадках належить.
Коли прийшов Анч, Люда лежала на койці й думала про своїх товаришів. Її турбувало, що нічого про них не знає: чи живі ще вони. Дівчина одразу спитала про Марка та Ясю.
— Добре себе почувають… і, здається, вже не опиратимуться, — посміхаючись, відповів Анч, а потім спитав про її лист до батька.
Коли він мовчки читав лист, дівчина пильно стежила за його обличчям, але на ньому не ворухнулась жодна риса. Здавалося, Анч знайомиться з змістом листа цілком байдуже, хоч цьому ніяк не могла повірити Люда.
— Я не знав, що ви так цікавитесь живою природою, — сказав Анч, дочитавши листа, — прямо юний натураліст… І рибки… і жабки… і баклани… і мартини. Постараюся збагатити ваш акваріум представниками морських глибин.
— Буду вдячна, — відповіла дівчина.
— Гаразд, обіцяю цього листа негайно переслати вашому батькові. Думаю, командир нашого корабля не заперечуватиме проти такого змісту. Можете писати ще. Хоч, сподіваюся, незабаром ви зустрінетесь з батьком.
Анч чемно кивнув головою і вийшов.
Шпигун пройшов у каюту командира, де він розташувався на час, поки дівчина займала його приміщення. Анч сів за стіл, поклав перед собою Людин лист і хвилин двадцять — тридцять уважно його розглядав, наче шукаючи чогось особливого. Рахував літери вертикально по стовпчиках, складав між собою перші літери і перші склади слів, вибирав літери і склади зсередини, перевертав лист догори, розглядав на світло, тримаючи горизонтально, підносив на рівень очей. Потім знов поклав на стіл і знов задумливо розглядав, наче перед ним був не звичайний лист, а єгипетський папірус, списаний ієрогліфами. Коли б Люда бачила, як ретельно шпигун вивчав її твір, вона, мабуть, дуже злякалася б. Просидівши над листом з півгодини, Анч сховав його в кишеню.
Заворушилася завіса, що прикривала маленьку спальню, і відтіля показався командир. Він примружив заспані очі, провів рукою по лисині і сів на стілець.
— Що? — спитав він Анча.
— Написала. Мій помічник може сьогодні вночі перебратися на острів.
— Ви цілком певні в його конспіративних здібностях?
— Інакше я не взяв би його з собою. Він так само володіє російською мовою, як і я. Крім того, це справжній артист, гідний сцени. Ви самі знаєте, як ловко він ошукав того рибальського хлопчиська з запискою.
— А що вона написала?
— Прошу. — Анч подав командирові листа.
— Я ж нічого не розумію!
Анч переклав йому листа слово в слово.
— Мені не зовсім подобається… Хоча, може бути й так… А там що-небудь не зашифровано?
— Ви забуваєте мій досвід! — засміявся Анч.
Шпигун попросив хвилинку уваги, підкреслив олівцем у листі кілька слів і показав командирові. Тепер лист виглядав так:
«Любий тату!
Пам'ятаєш наше торішнє перебування в таборі? Як ми усі були там захоплені! Скільки чудових переживань дали нам ті розваги в наметах у дощові дні й на річці в сонячні — особливо катання човном. Пригадую, як ми ловили з тобою в річці дрібну рибку, рачків, а в болоті — жабок і тритонів, щоб потім милуватися в акваріумі цим царством підводним. Коли згадую ті дні, відчуваю, як справжнє хвилювання охоплює мене. Сподіваюся, ми знову поїдемо так само; постарайся, хай твої справи тебе не тримають. На цей раз я візьму свій фотоапарат окремо.
Мені здається, що така прогулянка буде, нарешті, тим відпочинком, якого лікарі давно для тебе вимагають.
Турбуюся, що не мала досі про тебе відомостей (сподіваюся, ти одержав мого листа). Бо мені вже набридли твої геологічні справи, а особливо той торіаніт. Хотілося б на якийсь час це забути і вже пливти з тобою на якомусь кораблі. Певна, що цього року, коли ми поїдемо, то ти потрапиш у мене під надійну охорону. Трохи не забула: доглядай того баклана, що ми купили у рибалок. Щоб з ним не трапилося, як на минулій шестиденці з білим мартином, якого вбили.
Коли їхатимеш в Лузани (я чекаю тебе тут), захопи мій плащ і не забудь свій. Приїжджай, адже мені скоро за шкільну парту, а відпочити перед учбовим роком — це прямий обов'язок.
Жду тебе скоро, бо твої обіцянки — негайно виконувати мої розумні прохання — пам'ятаю. Цілую міцно. Твоя Люда».
— Я читаю підряд останні слова кожної фрази:
«Захоплені човном підводним. Мене тримають окремо. Вимагають відомостей: торіаніт, кораблі, охорону. Рибалок вбили. Свій обов'язок пам'ятаю».
Над переніссям командира збіглися зморшки. Очі стали маленькі й злі.
— Значить, вона все набрехала! — скрикнув він. — Тепер вона в мене про дещо довідається, перед тим як пірнути на дно.
— Цього можна було сподіватись, — відповів Анч. — Добре, що не вигадала нічого складнішого за цю дитячу гру.
