Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович (серия книг TXT) 📗
Задзеленчав телефон. Радист повідомив, що гасло «SOS» чули кілька радіостанцій, але ніхто не впіймав ні викличних, ні вказівки про місцезнаходження «Антопулоса». Одна з берегових радіостанцій теж запеленгувала рацію, що подавала сигнали тривоги. Радист передав наслідки пеленгування. Маючи два пеленги, уже можна приблизно визначити місце тієї рації. Вахтовий штурман негайно це й зробив. Рація знаходилась приблизно за п’ятнадцять — двадцять миль від есмінця, з можливою помилкою по горизонталі на півторн-дві милі.
— Дайте наказ в радіорубку, зберігати абсолютне мовчання, — розпорядився командир.
Обстановка примушувала не подавати з корабля по радіо жодного звуку, щоб не викрити себе. Інакше з допомогою радіопеленгаторів ворог міг швидко визначити, де перебуває корабель, коли б вловив лише кілька звуків і підмітив два-три пеленги.
Жодний вогник не світив на міноносці, хоч він мчав повним ходом.
Через п'ять хвилин вахтовий доповів, що на шумопеленгаторі вловлено щось схоже на звук пострілу з легкої гармати. Постріл прозвучав по курсу корабля.
— Дайте бойову тривогу! — розпорядився командир.
Палець натискає кнопку — і по всіх приміщеннях есмінця дзеленчить різкий дзвінок. Як на пружинах позлітали з підвісних койок червонофлотці. В одну хвилину спорожніли кубрики й каюти. Кожен стояв на своєму місці, готовий слухати накази командирів. Задраювались люки, злітали чохли з гармат, кулеметів і торпедних апаратів. Торпедисти, артилеристи й кулеметники стояли, готові послати ворогові свої смертоносні гостинці. При світлі зір блищали покладені на палубу рейки для торпед, у трюмах лежали готові для механічної подачі нагору снаряди, в машині стрілки манометрів свідчили, що котли ущерть повні пари. Весь корабель, напружений, як людина, готова до бойового стрибка, розрізав темряву та море, і лише зорі освітлювали йому шлях.
Але на обрії з'явилося ще одне світло. Там спалахнув вогник і не погасав, а, навпаки, розгорявся. Очевидно, вогник перетворювався в пожежу, бо над морем росла заграва.
— Товаришу командир, дозвольте доповісти. На морі по нашому курсу горить судно, — сказав вахтовий, який хоч і бачив, що командир дивиться туди, але вважав за потрібне доповісти самому.
— Дайте розпорядження підготувати помпи, вогнегасники і шлюпки для спуску на допомогу потопаючим, — відповів Трофімов.
Біля командира непорушно застиг комісар. За бортами есмінця шипіла чорна вода, а прямо перед ним виростало плавуче вогнище.
— Гідрофони чують підводний човен, — прозвучав голос вахтового.
XXVI. ПОЖЕЖА
Маленька шлюпка з п'ятьма піратами обійшла навколо напівзатопленого пароплава і причалила до шлюпдека, звідки трап вів на нижній капітанський місток. Троє, в тому числі помічник Анча, піднялися на пароплав, а двоє одвели шлюпку на кільканадцять метрів від нього, щоб краще стежити за діями своїх товаришів.
Радіорубка мала під дахом невеличкий отвір. Крізь той отвір Марко і Яся могли слідкувати за піратами з того моменту, як вони наблизились до пароплава. Бачили, як усі троє піднялися на капітанський місток і спинилися перед штурманською рубкою. Двоє зайшли в неї, а один лишився коло дверей. У віконці рубки з'явилося світло. Пірати, мабуть, шукали цікавих для них паперів. Скоро один з них вийшов, щось сказав і зник за рубкою. Незабаром світло у віконці погасло, і вийшов другий. Він тримав щось. Очевидно, таки знайшов для себе щось потрібне. Після того полізли до бортових ліхтарів, мабуть, як догадувався Марко, щоб погасити їх. Яся тим часом дивилась в ілюмінатор, за борт, чи не видно в морі «Розвідувача риби», але нічого не помітила. Коли вона пошепки про це сказала Маркові, той відповів, що, можливо, льотчиків з човна не помітили, а «Розвідувач риби» маскується і має можливість врятуватися.
Пірати скінчили огляд штурманської рубки і тепер про щось радились. Згадавши про перебування на підводному човні, Марко відчув у голові й руці біль. Безперечно, пірати зазирнуть у радіорубку й викриють їх. Одному ще можна б залізти під софу, на якій радист спав, але удвох там поміститись неможливо. Вийти з радіорубки непоміченими вони ще могли, але де сховатися? За три чверті метра від дверей здіймався борт великої шлюпки. Коли вони готували її до спуску, то трохи відгорнули тент, яким звичайно прикривають човни від дощу. Вона могла стати єдиним місцем порятунку. Схопивши Ясю за руку, хлопець показав їй, щоб вона залізла під тент. Дівчинка одразу зрозуміла, вскочила в шлюпку з вправністю мавпочки й юркнула під тент, мов мишка. Марко шугнув за нею з не меншою швидкістю. Радіорубка прикривала їх од світла прожектора, а щілина між тентом і бортом шлюпки біля корми давала змогу слідкувати за тим, що відбувається на всьому правому борту пароплава. Одразу довелося принишкнути й лягти на дно, бо всі троє піратів, порадившись, пішли з капітанського містка до радіорубки. Ось їх кроки шаркотять уже по шлюпдеку. Хлопець і дівчинка затаїли подих. Пірати, мабуть, вважали головними пунктами, де могло залишитись для них щось цінне, штурманську та радіорубку. Йдучи до останньої, один з них ляснув долонею по тенту на шлюпці, буквально за кілька сантиметрів од Ясиної голови. Але жоден не поцікавився зазирнути під тент. Марко боявся, як би в радіорубці пірати не звернули увагу на апаратуру, якою він тільки що користувався. Акумулятори, мабуть, ще не вихолоди. Та пірати, видно, цим не цікавились, бо дуже швидко вийшли з рубки, забравши тільки папери. До невеликої надбудови на кормі, яка виглядала з води маленьким острівцем, ніхто з них не пішов. Розмовляли між собою так близько від Марка, що він міг би висунути з-під тенту й ухопити одного з них за комір. На жаль, він не розумів жодного слова з тієї розмови. Коли вони одійшли, хлопець знов підвів голову і зазирнув у щілину. Двоє піратів залишились на шлюпдеку і заходились оглядати каюти, відокремлені камбузом від кают-компанії, а третій пішов знов до капітанського містка, прямуючи до каюти капітана. Марко завмер. Адже ж вони неодмінно мусили зайти в кают-компанію. А в ній же і в каюті капітана були звірі. Ось на палубі не лишилося жодного з піратів. Останній відчинив двері капітанської каюти і зник за ними. Мабуть, він спочатку нічого там не побачив, бо хвилини півтори на пароплаві панувала тиша. Двоє, що оглядали каюту, вийшли звідти й підійшли до кают-компанії. Та лише переступили її поріг, як з капітанської каюти пролунав зойк. Наче у відповідь йому в кают-компанії гримнув постріл. По пароплаву метнулося світло прожектора. Підводний човен стояв по лівому борту, отже, там, безперечно, не бачили, що відбувалося на правому, звідки двоє піратів заходили в кают-компанію. Двері ж з капітанської каюти виходили на середину пароплава, і прожектор яскраво освітлював те місце. Маркові видно було весь правий борт і нижній капітанський місток. Юнга побачив, як на ньому відчинилися двері, і звідти вискочив пірат, а слідом за ним величезний звір. Він ударом лапи збив пірата з ніг і, спинившись над своєю жертвою, роззявив пащу, вишкіривши великі гострі зуби. Світла прожектора звір не злякався. Здавалось, таке світло було для нього звичайне. На підводному човні одразу помітили, як падала людина, і побачили лева. В цей час з кают-компанії прозвучав новий постріл, і звідти, мов ошпарені, вискочили два пірати, а за ними з страшним ричанням розлючений, мабуть, поранений звір. То був чорний південноамериканський ягуар, найстрашніший звір Нового Світу, що своєю силою дорівнює левові і тигрові. Звичайно обережний і боязкий по відношенню до людини, він скаженіє, коли його поранять.
Події розгорталися неймовірно швидко. Кулеметники з підводного човна, щоб врятувати свого товариша, дали кілька пострілів по першому звіру. Лев відповів на них громовим ревінням і впав грудьми на бар'єр. У цей час з дверей капітанської каюти показалась голова нового хижака: пригнувшись, відтіля визирнув тигр. Він блискавично схопив пірата за ногу і втяг його назад у каюту. Майже одночасно Марко побачив, як один з тих, що вискочили з кают-компанії, кинувся в море. Другий дістав від ягуара могутній удар кігтями, що розірвав йому руку од ліктя вниз та стегно. Від цього удару пірат звалився за борт.
