Здібний учень - Кінг Стівен (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации TXT) 📗
За чотириста метрів від будинку Боуденів пролягало шосе з восьмирядним рухом. До нього вів крутий, порослий чагарниками узвіз. В узвозі була сила-силенна схованок. На Різдво батько подарував йому вінчестер. 30.30 зі снайперським прицілом. Надвечір, коли всі вісім рядів шосе були вщерть заповнені, він міг би знайти відлюдну місцину на тому узвозі й... авжеж, міг би легко...
Зробити що?
Вчинити самогубство...
Зруйнувати все, над чим він працював останні п’ять років?
Скажи, що саме зруйнувати?
Ні, пане, ні, пані, нізащо.
Словом, як то кажуть, сміх, та й годі.
Еге ж, сміх... проте поштовх не щезав. Однієї суботи за кілька тижнів до закінчення школи Тод нап’яв покрівець на свого вінчестера, ретельно спорожнивши перед цим магазин. Він поклав гвинтівку на заднє сидіння нової батькової цяцьки, уживаного «порше», і вирушив до того місця, де порослий чагарниками узвіз круто спадав до шосе. Батьки поїхали кудись фургоном на вікенд. Дік, тепер уже повноправний партнер, мав провести перемови з фірмою «Хаят» щодо будівництва нового готелю в Рино.
Серце в Тода мало не вискакувало з грудей, у роті було повно кислої, липучої слини, коли він спускався узвозом із гвинтівкою в руках. Він підійшов до поваленого дерева і сів за ним, склавши ноги по-турецькому. Потім стяг із гвинтівки покрівця і поклав її на гладенький стовбур. Обломлена в належний спосіб гілка була надійною опорою для цівки. Він приставив приклад до правого плеча і зазирнув у снайперський приціл.
Дурень! — повстав проти нього його розум. А бодай тобі, та ти справжній дурень! Якщо хтось тебе побачить, то вже не матиме жодного значення, чи була гвинтівка заряджена, чи ні! Ти вскочиш у страшенну халепу... і ще добре, якщо в тебе не почнуть стріляти фараони!
Було десь близько одинадцятої, і рух на шосе не відзначався особливою жвавістю. Він навів приціл на жінку за кермом блакитної «тойоти». Віконце в автомобілі було відсунене, і круглий комірець її блузи без рукавів майорів на вітрі. Тод наставив перехрестя прицілу на її скроню і легенько натис гашетку. Він знав, що це вадить спусковому механізмові, але хай воно все западеться!
— Бабах! — прошепотів він, коли «тойота» зникла під мостом метрів за вісімсот від узвозу, де сидів Тод. До горла йому, наче грудка зліплених докупи п’ятицентовиків, підступив давкий клубок.
Ось над’їхала «субару-брет» із чоловіком за кермом. У водія була страховидна борода, на голові красувалася кепка команди «Отці Сан-Дієго».
— Ти... ти, брудний щуре — брудний щуре, ти застрелив мого брата,— прошепотів, пирснувши, Тод і знову вдав, ніби стріляє з гвинтівки.
Він пальнув ще в п’ятьох автомобілістів, безсиле клацання курка псувало ефект від кожного «вбивства». Потім він знову нап’яв на гвинтівку покрівця. Він ніс її під гору узвозом, опустивши низенько, щоб ніхто не побачив. Діставшись «порше», поклав її на заднє сидіння. У скронях гупало, мов молотком. Він поїхав додому. Усамітнився у своїй кімнаті. І втішався солодійством.
17
Волоцюга мав на собі дивоглядний, грубий, з оленячої вовни светр, який тут, у Південній Каліфорнії, справляв враження чогось сюрреалістичного. На ньому були також сині матроські джинси з дірками на колінах, крізь які світилась біла волохата коростява шкіра. Він підніс склянку з-під желе (Фред та Вільма, Барні та Бетсі кружляли в танку по її обводу; якийсь Гротесковий символ родючості абощо?) і душком вихилив увесь «бурбон», що був у ній. Відтак востаннє в житті облизав губи.
— Не побоюся вам сказати, пане, що це відразу ж мене відсвіжило.
— Мені теж подобається хильнути ввечері,— погодився Дюсандер, який стояв позад нього і встромив різницького ножаку волоцюзі в шию. Було чути, як хруснув хрящ; звук був такий, наче відірвали ніжку в щойно запеченого курчати. Склянка від желе вислизнула у волоцюги з руки і брязнула на стіл. Вона покотилася на край столу, породжуючи ілюзію, ніби герої мультиків справді танцюють.
Волоцюга закинув голову, намагаючись закричати. Та, крім моторошного свисту, нічого з горла не вихопилося. Очі його вилуплялися... голова безвільно впала на червоно-білу церату, якою був накритий кухняний стіл. Вставна щелепа вилізла наполовину з рота, утворюючи подвійний вищир.
Дюсандер витяг ножа,— йому довелося робити це обома руками,— і пішов до мийниці. Вона була заповнена гарячою водою (з розчиненим у ній мийним засобом із запахом цитрини) та брудними тарілками, що залишилися після вечері. Ніж зник у морі запахущої піни, як маленький винищувач, що пірнув у хмару.
Він знову повернувсь до столу і зупинився там, спираючись однією рукою на мертве плече волоцюги; раптовий напад кашлю стрясав усім Дюсандеровим тілом. Він витяг носовичка із задньої кишені й сплюнув на нього жовтувато-брунатне харкотиння: останнім часом він дуже багато курив. Він завжди багато курив, коли планував нову справу. Але цього разу все пройшло гладенько. Після тої останньої справи, яка завдала стільки клопоту, він боявся знову братися до свого: хто знає, може, він надто випробовує свою долю.
Та все ж він учинив нове вбивство, і тепер, якщо поквапиться, то зможе ще подивитися другу половину програми Лоренса Вельке.
Він швидко перейшов кухню, відчинив двері в підвал і ввімкнув світло. Потім повернувся до мийниці й узяв пакет пластикових торб на сміття із шафки, що стояла під нею. Йдучи до мертвого п’янюги, видобув із пакета одну торбу, кров капотіла круг столу, збігаючи з церати. Нею були замащені коліна волоцюги, цілі калюжі її розлилися по жолобчастому вилинялому лінолеуму. По столі, мабуть, теж, але все це можна буде легко змити.
Дюсандер ухопив волоцюгу за чуба і рвучко підніс мертву голову. Не прикріплена тепер до хребта, вона легко подалася, і за мить п’яничка вже сидів, відкинувши її назад, мов чоловік, якому перед стрижкою митимуть голову. Дюсандер нап’яв торбу для сміття йому на голову, потім на плечі й так аж до ліктів. Далі торба не йшла. Він розщібнув пас свого пізнього гостя і витяг його з витертих петельок. Потім обкрутив пас довкола торби сантиметрів на десять вище ліктів і міцно затяг його. Пластик зашарудів. Дюсандер почав мугикати собі під ніс «Лілі Марлен».
П’яничка був узутий у старезні брудні черевики на гумовій платформі. На підлозі вони залишили нерівно виписане «у» після того, як Дюсандер, ухопившись за пас, приволік його до дверей у підвал. Щось біле випало з пластикової торби і стукнуло об підлогу. Дюсандер побачив, що то штучна верхня щелепа. Він підняв її і запхав до одної з пиякових кишень.
Він поклав п’яничку на порозі підвальних дверей сторч головою, так що вона торкалася другої сходинки. Дюсандер перелетів через труп і тричі з усієї сили його штовхонув. Після перших двох стусанів той трохи посунувся, а після третього — з’їхав донизу, мов із ковзанки. Десь на півдорозі ноги перекинулися через голову, тіло зробило сальто і з глухим стуком упало животом на утрамбовану долівку. Один черевик спав з ноги, і Дюсандер подумав, що треба буде про це не забути.
Він спустився сходами, обійшов тіло і приступив до полиці з реманентом. Ліворуч на полиці рівненьким рядочком, попритулювані до муру, стояли лопата, граблі та сапа. Дюсандер узяв лопату. Старій людині не завадить трохи розім’яти м’язи. Від цього вона почуватиметься молодшою.
Запах тут, унизу, був не дуже приємний, проте не надто йому й докучав. Раз на місяць він мазав підвал вапном (щотретього дня після того, як «кінчав» одного зі своїх п’яничок), до того ж там був вентилятор, який виганяв сморід нагору, щоб той не заходив до кімнат у теплі, погідні дні. Він пам’ятав: Джозеф Крамер полюбляв казати, що мертві розмовляють, але чуємо ми їх носом.
Дюсандер вибрав місце у північному кутку підвалу і взявся до роботи. Розміри могили були два фути з половиною на шість. Він уже викопав яму футів на два завглибшки — половина потрібної глибини — коли перший біль ударив, мов кулеметна черга, у груди, мало не паралізуючи. Він випростався, очі йому повилазили з орбіт. Потім біль покотився по лівиці... неймовірний біль, немовби чиясь невидима рука схопила у жменю всі його жили й висотувала їх. Він побачив, як упала лопата, і відчув, що в нього підтинаються коліна. На якусь жахливу мить його опанувала думка, що зараз він упаде в могилу сам.
