Нові пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн полностью txt) 📗
Еля оцінила самовідданість своєї команди. Проте до “королев повітря” їм ще далеко.
— Будемо перебудовувати тіло! — рішуче сказала капітан команди. — Треба виправити поставу!
— Перебудовувати то перебудовувати! — дружно погодилися Бублики, розуміючи, що від надмірних занять уроками вони втратили за зиму спортивну форму.
Для перебудови було запропоновано ранковий крос по пересіченій місцевості, їзду на велосипеді, лазіння по канату, марш-кидки, подолання смуги перешкод, потрійні стрибки, гімнастику на снарядах, плавання. Дівчатка захоплено сприйняли навантаження. Тим більше, що тренувала їх сама Електроничка.
Під час тренувань Бублики зробили чимало відкриттів. По-перше, вони обидві палко люблять Електроника, який їх подружив і примусив заново переглянути прожите життя. Ні, це не означає, що вони зраджують дівчаче плем’я, — просто має бути в них якийсь ідеал… По-друге, Бублики виявили в собі безліч слабких місць і проголосили: “Геть слабкості!” Наприклад, раніше вони любили повалятись і поніжитися в постелі, багато думали про свою персону, але нічого не робили істотного для того, щоб самоствердитися в житті. Що стосується спорту, то вони просто уникали його під виглядом надмірної зайнятості. По-третє, тепер, коли нарешті подруги зрозуміли всю важливість непробивного захисту у волейболі, вони вирішили опанувати ще й майстерністю бомбардира, гасити м’яч не гірше, ніж Майя і сама Елечка…
Пізніше за всіх на майданчику з’явилася худенька біленька Світлана і якось непомітно стала центром всієї гри. Світлана не впадала в очі болільникам своїми стрибками, але вона точно вгадувала політ м’яча, вчасно поставала на його шляху й, майже не оглядаючись, посилала подрузі. В усякій грі є такі безкорисливі трудяги, які намагаються зробити для команди все можливе — прийняти м’яч згори й знизу, вихопити з мертвої зони, перекинути через голову, затримати на мить на кінчиках пальців, поки не підстрибне бомбардир, точно вкласти йому в руку для удару. Світлана виявилася незамінним диригентом атак. Єдине, що вона дозволяла собі в грі, це легенько торкнутися до плеча подруги, яку надто гіпнотизував м’яч, шепнути їй: “Не тремти колінами!” Порада діяла безвідмовно.
Елечка знайшла талановитого гравця в безлюдному коридорі за шафою. Вона відразу зрозуміла з тихого схлипування, що людину образили, запитала: “Що з тобою? Тобі допомогти?” Світлана мовчки похитала головою. Сльози котилися по її щоках, і Еля вперше пересвідчилася, що знак “ні” не означає категоричної відмови в допомозі.
Світлана К. — та сама школярка, яка написала листа про героїв телефільму, до того ж похвалила Сироїжкіна й одержала відповідь від Електроника. Світлана запізнилася на два дні в табір і нікого не знала у своєму загоні. Вона зраділа, що відпочиватиме разом із справжніми Електроником та Сироїжкіним, і розповіла про своє заочне знайомство. І от якось Світлана почула із-за причинених дверей таємну розмову: дівчатка заприсягалися, що не приймуть новеньку задаваку в жодну гру. Підмовила всіх Ніна, котрій чомусь не сподобалася Світлана. Вона й назвала її задавакою.
— Ось і я, — сказала Світлана, заходячи до палати. — Сподіваюсь, ви пожартували?
— Вона ще й підслуховує! — обурилася Ніна. — Ні, ми не пожартували. Йди поскаржся своєму Елеку! Або Сергієві.
З інтонації голосу Світлана здогадалася, що Ніні теж подобається бути поряд з Елеком та Сироїжкіним. Можливо, як і їй, Ніні зрозуміліший Сергій, адже він такий смішний… Ну й що ж тут особливого, якщо дві дівчинки краєм ока спостерігають за одним хлопчаком? Хто не сходить з розуму за кіноартистами? Головне, що кіногерої виявилися не вигадкою, а живими хлопчаками. Це не кожного дня трапляється.
Усмішка зникла із Світланиного обличчя, дівчинка почервоніла, похнюпилася.
— Нікому я не скаржитимусь, — промовила новенька.
— Можеш написати ще одного листа за підписом “Світлана К.”, — іронічно кинула Ніна.
А дівчатка підхопили:
— Світлана К., Світлана К… От сучасний стиль листа…
І тут Світлана зрозуміла, що Ніна лідер у цій палаті. Он дівчата навіть підперезуються, як і вона, — червоними поясками. І зачіски в них однакові — з акуратними чубчиками. А вона патлата-препатлата.
Світлана уміла бути в центрі будь-якої компанії. Але досягала цього по-своєму: якщо й висміювала когось, то делікатно, справедливо, без усякої образи у відповідь.
Не може бути в одній палаті двох лідерів. Новенька під смішки дівчат вийшла. А в коридорі відчула себе зовсім самотньою. Добре, що дівчата не бачили її.
— Переходь до нас, — запропонувала Електроничка, вислухавши дещо безладну Світланину розповідь.
Елечка давно засвоїла, що не можна нікого кривдити без усякої причини. Напевне, так би вчинила й Майя, пебачивши заплакану дівчинку.
— Хіба я винувата, що мені подобається Сергій? — зітхнула Світлана.
— Звичайно, не винувата, — підтримала Елечка. — Мені теж подобається Сергій. І Електроник, — додала вона.
Світлана витерла сльози, наважилася на відчайдушне признання:
— Звідки я знаю… може, я ще покохаю його… Хіба я винувата?
— Покохаю? — Дівчинка з неусмішливими очима пильно дивилася на Світлану. — Що таке кохання?
Світлана спалахнула, махнула рукою: хіба так просто, в коридорі, поясниш? Та вона й сама до пуття не знала. А Елечка здогадалася, що це дуже важливий для людини стан, коли він спричиняє і сльози, й усмішку. Вона запам’ятала нове слово, рішуче сказала:
— Ми приймаємо тебе в гру.
Тієї ночі, коли Світлана перебралась до палати волейболісток, і народилася жартівливо-серйозна клятва про те, як перемогти команду Електроника. Дівчатка по кісточках перебрали хлопчаків і вирішили не відволікатися на всякі неприємності й дрібниці на зразок закоханості. Світлана перша промовила голосним шепотом знамениту фразу: “Я ніколи не закохаюсь у Сироїжкіна”. І Майка нічого їй не заперечила, навпаки — підтримала нову подругу: “Ні-ко-ли!” Решта дівчаток на мить принишкли, а потім дуже зраділи: “Ні-ко-ли!” — оце справжня солідарність, без усяких там зітхань, сліз і безглуздих ревнощів. І Електроничка, яка прислухалася до подруг, погодилася, що всі сили треба віддати перемозі.
Світлана виявилася незамінним гравцем у центрі майданчика. М’яч наче сам прагнув потрапити до її рук. А навколо були чуйні подруги, які розуміли кожний її жест.
— Бачиш, який вона талант? — сказала якось Еля Ніні.
— Талант? — Ніна знизала плечима. — Це просто Світланка, й більше ніхто.
— Ти образила людину! — сказала Еля, не уточнюючи нічого.
— Людину! — Ніна презирливо засміялася. — Теж мені вчителька знайшлася!
— Черствяк! — кинула їй Майка. — Знай, за Світланку ми горою!
— Я вивчатиму тебе! — чесно попередила Ніну Електроничка. — Поки не збагну, чому ти така.
— Що ж, вивчай, будь ласка, — відповіла Ніна й пішла геть погордливою ходою. — Я не Світланка! — гукнула вона, оглянувшись. — Я не поскаржуся.
Елечка й Майя довго дивилися їй услід. А Ніна розпитувала потім подруг, що таке “черствяк”, поки їй не пояснили: це засохлий, черствий хліб. Тільки тоді Ніна образилась і задумалася, навіщо її вивчатимуть…
…Елечкину команду впізнавали не тільки на спортмайданчику.
Вранці, після сніданку, коли загони з піснями йшли в поле працювати, ця команда перша зробила марш-кидок на своє робоче місце. Багатоскоком — з ноги на ногу — збігала лісовою стежкою. Стрибала через канави. Перехоплювалася через тин. Повзла по-пластунському під кущами. Кидала камені через яр. На повній швидкості виривалася на поле, вмить розхапувала лопати й ганчірки. І от лунає командирський голос над вервечкою працюючих:
— Не тремтіти колінами!.. Геть слабкості! Вирівняти поставу!
Елек відзначив подумки, скільки нових команд, крім знаменитого заклику “На старт!” з’явилося в Елечки. На його подив, у відповідь на кожний грізний окрик капітана розлягається дружний сміх її дівчат.
Звичайно, хлопчаки відразу вловили, що дівчата перестали звертати на них увагу. Та вони не надали цьому особливого значення. Хлопчаки теж посилено тренувалися.
