Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗
— До чого саме? — занепокоїлася Герміона.
— Побачите, — відповів Джордж. — А зараз тікайте. Фред і Джордж зникли в натовпі, що квапився на обід.
Збитий з пантелику Ерні пробурмотів щось про незакінчену домашню роботу з трансфігурації і теж пішов.
— Думаю, що й нам треба змиватися, — нервово сказала Герміона. — Про всяк випадок...
— Ну, так, — погодився Рон, і вони пішли до Великої зали. Та ледве Гаррі встиг помітити, що сьогодні стелю вкривали рвані білі хмарки, як хтось поплескав його по плечі. Озирнувшись, він побачив просто перед носом сторожа Філча. Гаррі квапливо позадкував, бо на Філча краще було дивитися здалеку.
— Поттере, тебе хоче бачити директорка, — злісно усміхнувся сторож.
— Це не я зробив, — дурнувато бовкнув Гаррі, маючи на увазі те, що затіяли Фред і Джордж. Філчева щелепа аж затрусилася від нечутного сміху.
— Нечисте сумління? — просичав він. — За мною. Гаррі озирнувся на стурбованих Рона й Герміону знизав плечима й подався за Філчем крізь юрбу голодних учнів
Філч був у доброму гуморі. Поки вони піднімалися мармуровими сходами, він хрипко мугикав щось собі під ніс. Коли вийшли на перший сходовий майданчик, він сказав:
— Поттере, тут усе міняється.
— Я помітив, — холодно буркнув Гаррі.
— Еге ж... я багато років товкмачив Дамблдорові, що він з вами всіма занадто м'який, — огидно захихотів Філч. — Ви б ніколи, кляті виродки, не розкидалися смердюляниками, якби знали, що я зможу вас так відшмагати, що аж шкура позлазить! Нікому б і в голову не прийшло кидатися в коридорах ікластими тарілками, якби я міг підвісити вас за ноги у себе в кабінеті! Та коли затвердять освітню постанову номер двадцять дев'ять, Поттере, мені багато чого дозволять... а ще вона попросила міністра підписати наказ, щоб вигнати звідси Півза... тепер, нарешті, все зміниться, коли за справу візьметься вона...
Амбридж, мабуть, добре постаралася, щоб перетягти Філча на свій бік, подумав Гаррі. А найгірше, що він їй багато в чому зможе прислужитися, бо краще за нього всі таємні шкільні переходи та схованки знали, мабуть, лише близнюки Візлі.
— Ось ми й прийшли, — криво всміхнувся Філч, тричі постукав і відчинив двері до кабінету професорки Амбридж. — Я привів вам Поттера, мадам.
У кабінеті Амбридж, такому знайомому Гаррі після численних покарань, нічого не змінилося. Лише на письмовому столі з'явилася велика дерев'яна колодка з написом золотими літерами: "ДИРЕКТОРКА". А ще до масивного залізного гачка на стіні за столом були прикуті ланцюгами й замкнені на замок його "Вогнеблискавка" та "Чистомети Фреда і Джорджа.
Амбридж сиділа за столом і щось грамузляла на рожевому пергаменті, проте, коли вони зайшли, підвела голову й широко всміхнулася.
— Дякую, Аргусе, — солодко сказала вона.
— Нема за що, мадам, — Філч уклонився так низько, наскільки дозволяв йому ревматизм, і позадкував до виходу.
— Сідайте, — кинула нова директорка, вказуючи на стілець. Гаррі сів. Вона ще якийсь час шкрябала пером. Гаррі розглядав гидких кошенят, що стрибали на тарілках у неї над головою, і намагався вгадати, які нові жахіття приготувала вона для нього.
— Ну що ж, — нарешті сказала Амбридж, відклала перо і самовдоволено глянула на нього, мов ропуха, що приготувалася ковтнути соковиту муху. — Що б ви хотіли випити?
— Що? — перепитав Гаррі, впевнений, що йому почулося.
— Випити, містере Поттере, — повторила вона, всміхаючись іще ширше. — Чаю? Кави? Гарбузового соку?
Називаючи кожен напій, вона легенько махала чарівною паличкою, і на столі з'являлася відповідна склянка або чашка.
— Дякую, нічого, — відмовився Гаррі.
— Але я хотіла б, щоб ви зі мною випили, — мовила вона загрозливо-солодким голосом. — Виберіть щось.
— Гаразд... тоді чаю, — стенув плечима Гаррі.
Амбридж підвелася й довго доливала до чаю молока, повернувшись до нього спиною. Тоді обійшла з чашкою довкола столу, зловісно-солодко усміхаючись.
— Ось, — подала йому чай. — Пийте, поки тепленький. Так от, містере Поттере... гадаю, після прикрих учорашніх подій нам варто побалакати.
Він нічого не відповів. Амбридж знову сіла в крісло й чекала. В мовчанці минуло кілька довгих хвилин, а тоді вона весело вигукнула:
— Та ви ж нічого не п'єте!
Гаррі підніс чашку до вуст і одразу ж опустив. Одне бридке кошеня з тих, чиї зображення висіли в Амбридж за спиною, мало такі самі великі й круглі сині очі, як і магічне око Дикозора Муді. Тож Гаррі подумав, що йому сказав би Дикозор, довідавшись, що Гаррі п'є напій, запропонований заклятим ворогом.
— Що таке? — здивувалася Амбридж, яка уважно за ним стежила. — Додати цукру?
— Ні, — відмовився Гаррі.
Він знову підніс чашку до міцно стулених губ і зробив вигляд, що п'є. Амбридж усміхнулася ще ширше.
— Добре, — прошепотіла вона. — Дуже добре. Так от... — Вона нахилилася трошки вперед. — Де Албус Дамблдор?
— Уявлення не маю, — миттю відповів Гаррі.
— Пийте-пийте, — додала вона з тією ж посмішкою. — Містере Поттере, не варто зі мною гратися. Мені відомо, що ви знаєте, куди він щез. Ви з Дамблдором з самого початку затіяли усе це разом. Подумайте про вашу ситуацію, містере Поттере...
— Але ж я не знаю, де він, — повторив Гаррі.
Він знову зробив вигляд, що п'є чай. Амбридж стежила за ним дуже уважно.
— Дуже добре, — сказала вона, хоч вигляд мала невдоволений. — Тоді, будьте ласкаві, скажіть, де перебуває Сіріус Блек.
У Гаррі в животі все перевернулося, а рука так затремтіла, що чашка аж заторохкотіла об тарілочку. Підніс її до міцно стулених губ і облив собі мантію гарячою рідиною.
— Не знаю, — трохи зашвидко бовкнув він.
— Містере Поттере, — сказала Амбридж, — дозвольте вам нагадати, що в жовтні саме я ледь не впіймала злочинця Сіріуса у ґрифіндорському каміні. Мені чудово відомо, що він зустрічався з вами, і якби я вже тоді зуміла роздобути докази, жоден з вас не розгулював би зараз на свободі, можете мені повірити. Повторюю запитання, містере Поттере... де зараз Сіріус Блек?
— Не маю поняття, — голосно відповів Гаррі. — Ані найменшого.
Вони так довго дивилися одне на одного, що в Гаррі аж засльозилися очі. Тоді Амбридж підвелася.
