Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗
— Відійдіть! — крикнула Герміона. Спрямувала чарівну паличку туди, де мав би бути в нормальних дверях замок, і вигукнула: Алогомора!
Нічого не сталося.
— Сіріусів ніж! — згадав Гаррі. Витяг його з кишені мантії і застромив у щілину між дверима й стіною. Усі нетерпляче спостерігали, як він провів лезом згори донизу, витяг ножа і знову вперся в двері плечем. Проте вони й не думали відчинятися. Ба більше, коли Гаррі глянув на ножа, то побачив, що лезо розплавилося.
— Облишмо цю кімнату, — рішуче сказала Герміона.
— А якщо це саме та, що треба? — заперечив Рон, дивлячись на неї боязко і водночас якось засмучено.
— Такого не може бути, бо Гаррі уві сні проходив у всі двері. — Герміона намалювала ще одного вогняного хреста, а Гаррі тим часом сховав у кишеню ні до чого вже непридатне руків'я Сіріусового ножа.
— Знаєте, що там могло бути? — сказала Луна, коли стіна знову закружляла.
— Безперечно, якесь базікало, — ледь чутно буркнула Герміона, а Невіл нервово захихотів.
Стіна зупинилася, й Гаррі, відчуваючи дедалі сильніший розпач, штовхнув наступні двері.
— Це тут!
Відразу впізнав це дивовижне, танцююче, іскристе, мов діаманти, світло. Коли очі звикли до яскравого сяйва, побачив скрізь безліч годинників — великих і маленьких, високих стоячих і кишенькових, настінних, що висіли в проміжках між книжковими шафами, і настільних, розміщених на численних столах. Невпинне, надокучливе цокання заповнювало весь простір, неначе тут крокували тисячі крихітних ніг. Джерелом танцюючого іскристого світла був кришталевий, подібний до дзвона, ковпак, що височів у глибині кімнати.
— Сюди!
Серце Гаррі шалено закалатало, коли він зрозумів, що знайшов потрібне приміщення. Повів усіх за собою вузеньким проходом поміж столами, прямуючи, як і в сні, до джерела світла. Кришталевий ковпак, заввишки з Гаррі, стояв на столі, і в ньому вирував буйний сліпучий вихор.
— Ой, дивіться! — вигукнула Джіні, коли вони підійшли ближче, й показала на самісіньку середину ковпака.
Там, у середині іскристого потоку, рухалося й виблискувало, мов коштовний камінчик, крихітне яєчко. Піднявшись угору, воно розкололося, з нього вискочило пташеня колібрі, і вихор відніс його на самий верх ковпака, але там його пір'ячко знову стало вологе й обважніле. Потік поніс пташеня на дно ковпака, й воно знову опинилося в яєчку.
— Йдемо далі! — різко звелів Гаррі, бо помітив, що Джіні захотілося постояти й порозглядати процес чергової появи колібрі з яйця.
— А ти сам скільки стовбичив біля старої арки! — сердито буркнула вона, однак пішла за ним до єдиних дверей, що були за ковпаком.
— Це тут, — знову сказав Гаррі, і серце в нього закалатало з такою силою і швидкістю, що він ледве міг говорити, треба зайти сюди...
Він озирнувся на друзів. Усі з серйозним і стурбованим виглядом тримали чарівні палички напоготові. Ще раз глянув на двері — і штовхнув їх. Вони відчинилися.
Це було саме те приміщення — височенне, мов церква, з безліччю стелажів, заставлених маленькими запорошеними скляними кулями. Вони тьмяно поблискували в сяйві свічок у підсвічниках, розвішаних з певними інтервалами між поличками. Полум'я свічок було блакитне, як і в тій округлій залі, що лишилася позаду. Тут було дуже холодно.
Гаррі ступив ще кілька кроків і зазирнув у темний прохід поміж двома рядами стелажів. Нічого не почув і не помітив там ані найменшого руху.
— Ти казав, що то був дев'яносто сьомий ряд, — прошепотіла Герміона.
— Так, — видихнув Гаррі, придивляючись до найближчого ряду. Внизу під свічками з блакитним полум'ям поблискували срібні цифри "п'ятдесят три".
— Треба, мабуть, піти праворуч, — знову прошепотіла Герміона, поглядаючи на сусідній ряд. — Так... це п'ятдесят четвертий...
— Приготуй чарівну паличку, — ледь чутно нагадав Гаррі. Вони крадькома просувалися далі, весь час озираючись і минаючи довжелезні ряди стелажів, що вели в майже суцільну темряву. Під кожною скляною кулею були приліплені крихітні пожовклі наклейки. Деякі кулі дивно відсвічували, ніби в них була якась рідина. Інші були темні, наче перегорілі електролампочки.
Минули вісімдесят четвертий ряд... вісімдесят п'ятий... Гаррі прислухався до найменшого шарудіння... але ж Сіріусові могли заткнути рота кляпом, або ж він знепритомнів... або, озвався непроханий голосок у голові, він уже мертвий...
"Я це відчув би, — переконував Гаррі сам себе, а серце калатало вже десь аж під самісіньким горлом, — я це знав би..."
— Дев'яносто сьомий! — прошепотіла Герміона.
Вони скупчилися на початку ряду, зазираючи в прохід. Там нікого не було.
— Він десь там, наприкінці, — вимовив пересохлими губами Гаррі. — Звідси просто не видно.
І повів їх між височенними рядами зі скляними кулями.
— Він має бути тут, — прошепотів Гаррі, переконаний, що вони от-от побачать на темній підлозі замученого Сіріуса. — Десь тут... дуже близько...
— Гаррі? — невпевнено покликала Герміона, але він не хотів відповідати. У горлі йому пересохло.
— Уже десь... тут... — бурмотів він.
Дісталися до кінця ряду й вийшли під тьмяне сяйво свічок. Там нікого не було. Тільки лунка, припала порохом тиша.
— Він може бути тут... — хрипко зашепотів Гаррі, зазираючи в наступний прохід. — Або тут... — поспішив до ще одного ряду.
— Гаррі? — знову озвалася Герміона.
— Що? — гаркнув він.
— Мені... мені здається, що Сіріуса тут немає.
Ніхто не говорив. Гаррі не хотів ні на кого дивитися. Його аж знудило. Не розумів, чому тут немає Сіріуса. Він мусив тут бути... Я ж його бачив...
Побіг між рядами, зазираючи в порожні проходи. Один змінювався іншим. Побіг у протилежний бік, минаючи друзів, що дивилися на нього. Ніде не було ані сліду Сіріуса, чи бодай натяку на бійку.
— Гаррі? — покликав Рон.
— Що?
Не хотів слухати Рона. Не хотів почути, що він виявився останнім дурнем і що треба вертатися в Гоґвортс... Обличчя його палало, і він волів би якомога довше скрадатися тут, у темряві, ніж вертатися в освітлену Велику залу й бачити їхні докірливі погляди...
— Ти це бачив? — запитав Рон.
