Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗

— Що? — відразу обізвався Гаррі. Мабуть, то було якесь свідчення, що Сіріус тут-таки був, якийсь ключ до розгадки. Побіг назад до друзів, що стояли біля дев'яносто сьомого ряду, але нічого там не побачив, окрім Рона, що дивився на якусь запорошену скляну кулю на полиці.

— Що? — похмуро перепитав Гаррі.

— Тут... тут твоє ім'я. — пояснив Рон.

— Моє ім'я? — не зрозумів Гаррі.

Підступив ближче. Був нижчий за Рона, тож мусив витягати шию, щоб прочитати пожовклу наліпку, приклеєну до полички під запорошеною скляною кулею. Шістнадцять років тому, судячи з дати, тонким нерівним почерком там було написано таке:

Гаррі втупився в напис.

— Що це таке? — занепокоївся Рон. — Чому тут твоє ім'я? Він глянув на інші наліпки в ряду.

— Мене тут немає. — приголомшено сказав Рон. — І нікого з наших.

— Гаррі, краще не займай, — різко попередила Герміона, коли він простяг руку.

— Чому? — здивувався Гаррі. — Це ж пов'язане зі мною!

— Не треба, Гаррі, — зненацька втрутився Невіл. Гаррі глянув на нього. Кругле Невілове обличчя блищало від поту. Здавалося, він уже не витримує цього напруження.

— Там моє ім'я. — наполягав Гаррі.

І, усвідомлюючи власну нерозсудливість, він обхопив пальцями запорошену поверхню кулі. Сподівався, що вона буде холодна, але помилився. Навпаки, здавалося, ніби вона багато годин простояла на сонці, немовби її розігріло те сяйво, яким вона світилася.

Передчуваючи, навіть маючи надію, що станеться щось дивовижне, щось неочікуване, що врешті виправдає їхню довгу й небезпечну подорож, Гаррі зняв скляну кулю з полиці і втупився в неї.

Не сталося нічого особливого. Усі обступили Гаррі, дивлячись на кулю, а він стер з неї товстий шар пилюки.

І тут за їхніми спинами пролунав тягучо-лінивий голос.

— Дуже добре, Поттере. А тепер повернися, чемно й повільно, і віддай це мені.