Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗
Гаррі подякував усім і повернувся з Роном у своє купе, де купив цілу купу тістечок та гарбузових пиріжків. Герміона знову читала "Щоденного віщуна". Джіні розгадувала вікторину в "Базікалі", а Невіл погладжував свою мімбулус мімблетонію, що за рік добряче виросла й тепер від доторків дивно гула.
Гаррі й Рон більшу частину поїздки грали в зачаровані шахи, а Герміона читала їм уголос окремі місця з "Віщуна". Там тепер було повнісінько статей про те, як відганяти дементорів, про міністерські намагання напасти на сліди смертежерів, а також істеричні листи читачів, які повідомляли, що зранку повз їхню хату прогулювався Лорд Волдеморт...
— Ще нічого й не почалося, — Герміона похмуро склала газету. — Але вже скоро...
— Гаррі, — тихенько сказав Рон, киваючи на скляні двері купе.
Гаррі озирнувся. Коридором проходила Чо в супроводі Марієтти Еджком, яка натягла на голову лижну шапку-маску. Він на мить зустрівся поглядом з Чо. Вона зашарілася й пішла далі. Гаррі зиркнув на шахову дошку саме вчасно, бо Ронів офіцер уже зганяв з поля його пішака.
— До речі... е-е... а що в тебе з нею? — неголосно спитав Рон.
— Нічого, — чесно зізнався Гаррі.
— Я... чув, що вона зараз з кимось зустрічається, — нерішуче сказав Рон.
Гаррі здивовано виявив, що ця інформація анітрохи його не засмутила. Бажання справити на Чо враження залишилося в минулому, яке вже не мало до нього ніякого стосунку. Після Сіріусової смерті в те минуле відійшло багато таких бажань... тиждень, що минув відтоді, тривав, здавалося, довго-довго, поєднавши два різні світи — один з Сіріусом, а другий без нього.
— Добре, що ти з нею зав'язав, старий, — переконано заявив Рон. — Тобто вона гарненька... але тобі краще знайти не таку смурну.
— З іншим, можливо, вона й веселіша, — знизав плечима Гаррі.
— А з ким вона зараз, до речі? — спитав Рон у Герміони, але відповіла йому Джіні.
— З Майклом Корнером, — повідомила вона.
— З Майклом?.. — піднявся з сидіння Рон, щоб на неї глянути. — Але ж то ти з ним зустрічалася!
— Більше не зустрічаюся, — твердо заявила Джіні. — Йому не сподобалося, що Ґрифіндор побив у квідич Рейвенклов, він почав страшенно дутися, тож я послала його під три чорти, і він побіг втішати Чо. — Джіні неуважно почухала кінчиком пера ніс, перевернула "Базікало" догори дриґом і почала позначати галочками правильні відповіді.
Рон дуже зрадів.
— Я завжди вважав, що він трохи причмелений, — сказав він, підштовхуючи свою королеву до тремтячої Гарріної тури. — Добре, що ти його спекалася. Тільки наступного разу... вибирай когось... кращого.
Кажучи це, він хитро зиркнув на Гаррі.
— Я вибрала Діна Томаса. Гадаєш, він кращий? — невпевнено сказала Джіні.
— ЩО? — загорлав Рон і перекинув шахівницю. Криволапик кинувся ловити фігури, а Гедвіґа з Левконією сердито заухкали й защебетали нагорі.
Поїзд поволі наближався до Кінґс-Кросу, а Гаррі ще ніколи не відчував такого небажання з нього виходити. На мить навіть уявив, що сталося б, якби він просто відмовився покидати вагон і вперто просидів би тут до самого першого вересня, до часу повернення у Гоґвортс. Та коли поїзд запахкав і зупинився, Гаррі усе ж зняв з полиці Гедвіжину клітку і наготувався, як завжди, волокти свою валізу до виходу.
А коли контролер дав Гаррі, Рону й Герміоні сигнал, що вже безпечно переходити крізь магічну перегородку між дев'ятою й десятою платформами, Гаррі виявив, що з протилежного боку на нього очікує несподіванка — там його радісно вітав гурт людей, яких він аж ніяк не сподівався побачити.
Там був Дикозор Муді, у своєму капелюсі-котелку, натягнутому на магічне око, ще зловісніший, ніж був би без нього. Його жилаві руки стискали довжелезну ковіньку, а тіло було загорнуте в просторий дорожній плащ. Відразу за ним стояла Тонкс, її яскраво-рожеве волосся виблискувало під сонцем, проміння якого ледве пробивалося крізь закіптюжений вокзальний дах. Вдягнена вона була в латані-перелатані джинси і яскраву фіолетову футболку з написом "Фатальні сестри". Біля Тонкс стояв Люпин — бліде обличчя, сивіюче волосся й пошарпаний плащ, що прикривав не менш пошарпані штани та джемпер. Попереду стояли містер і місіс Візлі. одягнуті у свій найкращий маґлівський одяг, а також Фред і Джордж у новісіньких куртках з якогось яскраво-зеленого лускатого матеріалу.
— Рон, Джіні! — вигукнула місіс Візлі, підбігаючи до своїх дітей і міцно їх обіймаючи. — Ох, а ти, любий Гаррі... як ся маєш?
— Добре, — збрехав Гаррі, падаючи в її міцні обійми. Бачив у неї за спиною Рона, що здивовано витріщився на новенький одяг близнюків.
— З чого це вони? — показав він на куртки.
— З найкращої драконячої шкури, братику, — відповів Фред, легенько застібаючи блискавку. — Бізнес процвітає, то чом би не зробити собі даруночок?
— Здоров, Гаррі, — привітався Люпин, коли місіс Візлі відпустила Гаррі й кинулася обіймати Герміону.
— Вітаю, — озвався Гаррі. — Я й не сподівався... чого це ви всі тут зібралися?
— Ми вирішили, — ледь-ледь усміхнувся Люпин, — що варто провести коротеньку розмову з твоїми тіткою й дядьком, перш ніж вони заберуть тебе додому.
— Не думаю, що це добра думка, — відразу засумнівався Гаррі.
— Та ні, думаю, що це правильно, — крекнув Муці, що, накульгуючи, підійшов до них. — Мабуть, це вони, Поттере?
Він показав кудись собі за плече. Його магічне око вочевидь бачило крізь котелок усе, що діялося за спиною. Гаррі трохи відхилився, щоб побачити, на кого показує Дикозор, і справді, там стояли троє Дурслів, помітно приголомшені зустріччю, влаштованою Гаррі на вокзалі.
— О, Гаррі! — гукнув містер Візлі, відвертаючись від Герміониних батьків, яких щойно радісно вітав і які тепер по черзі обіймали свою доньку. — То що, вперед?
— Мабуть, так, Артуре, — погодився Муді.
Разом з містером Візлі вони попрямували до Дурслів, які мовби приклеїлися до платформи. Герміона м'яко вивільнилася з материних обіймів і долучилася до всіх.
— Добрий день, — люб'язно привітався містер Візлі з дядьком Верноном, зупиняючись перед ним. — Може, ви мене пам'ятаєте, мене звати Артур Візлі.