На каравелі «Улюбленець Нептуна» - Росін Веніамін Юхимович (бесплатные серии книг .txt) 📗
Якщо, побачивши на дверях кружечок з двома крапками, Педро й цього разу не зв’яжеться із ним, значить, сумніву нема: він зрадник.
Але як це зробити непомітно? Доменіко ж не зводить погляду з каюти…
Алхімік навшпиньках підкрався до дверей, приклав вухо, прислухався. Потім прочинив двері, глянув на Доменіко, що сидів віддалік і щось байдуже насвистував. Тремтячи від страху, Гуго безшумно потяг до себе двері і швидко накреслив знак.
Після цього, заспокоївшись, алхімік, як був зодягнений, повалився на скриню. Хвилювання протягом дня далося взнаки, й Гуго миттю заснув.
Розбудив алхіміка той же крик, який так налякав Федю. Астролог прислухався. Навкруги було тихо. Вирішивши, що йому просто почулося, Гуго повернувся на другий бік. Тієї ж миті знову пролунав відчайдушний зойк, почулося тупотіння ніг по палубі, лайка, стривожені голоси.
— Бунт почався! Молодець Педро, не дрімає! — вигукнув зраділий алхімік і сповз із скрині.
Тепер він був уже іншої думки про Педро й високо оцінив далекоглядність свого спільника, що розпочав різанину вночі. В паніці, яка зчинилася на кораблі, сонному капітану та його однодумцям важко буде розібратися в подіях.
Схопивши кинджал і пістолет, Гуго вибіг із каюти. Він хотів сам, особисто керувати бунтом. Астролог побоювався, щоб Педро, перебуваючи в полоні власної гарячковості, не допустився серйозних помилок, які могли б звести нанівець гак удало розпочату справу.
Та яке ж було розчарування алхіміка, коли він побачив, що ніякого бунту немає.
Астролог розгубився. Весь його войовничий, запал щез. Засунувши кинджал і пістолет за пояс, Гуго вирішив вияснити, що скоїлось на каравелі й викликало паніку, хто кричав і чому.
— Альфонсо, чого розгорлався! — почув він голос боцмана. — Поясни як слід, що сталося?
Настраханий матрос довго не міг вимовити й слова і тільки шморгав широким плескуватим носом. Боцманові й капітану, що теж з’явився на палубі, ледве вдалося дізнатися від переляканого Альфонсо, що він, стоячи на вахті, помітив, як із морської безодні підняв вогнедишну голову величезний дракон і хотів напасти на нього.
— Ти спав, іржавий якір тобі в бік! — намагаючись заспокоїти команду, вилаявся капітан, хоч з усього видно було, що й він налякався не менше за інших. — Це все тобі приснилося!
— Я спав?! — ображено вигукнув Альфонсо. — Та я за всю вахту ні разу очей не склепив!..
Федя здивувався. Про якого дракона розповідає Альфонсо? Ось уже понад годину він на палубі й ніякого вогнедишного змія не бачив. Не інакше, як Альфонсо вигадав усе. Але навіщо? Чому він так страшно кричав? Що його налякало? Мабуть, правду каже капітан: Альфонсо заснув на вахті, йому й приснилося якесь страховисько. А боячись, щоб не покарав капітал, вигадав небилицю про дракона…
Тим часом нажаханий вахтенний раз по раз божився й, хапаючись за чималий срібний хрест, що теліпався в нього на шиї, казав далі:
— Я витяг із піхов шаблю й хотів було відрубати голову чудовиську, але тут із пащі його вилетів здоровенний клубок вогню й ледве не спалив мене. Сам дивуюсь нині, як лишився живий…
Тьмяне світло ліхтаря ледве осявало злякані обличчя матросів. Вигадана Альфонсо оповідь про фантастичне страховисько не в жарт збентежила їх. Навколо Альфонсо стояли Луїс, боцман, Педро, Ніанг, кок. Тут же був і Федя.
Розбуджена криками й гомоном, звідусіль збігалася решта членів екіпажу “Улюбленця Нептуна”, Кожен новоприбулий розпитував про незвичайну подію. Альфонсо ще й ще раз повторював свою оповідь. Переляк його минув, і він, почуваючи себе героєм дня, став безбожно брехати. Його розповідь про вогнедишне чудовисько обростала все новими й новими деталями. Напочатку, судячи з оповіді Альфонсо, у дракона було дві голови, потім стало три, п’ять… З такою ж разючою швидкістю збільшувались і розміри крил. Врешті Альфонсо дійшов до того, що з серйозним виглядом запевняв, клявся, б’ючи себе в груди, ніби дракон схопив його в свої пазурі, обпік гарячим подихом, але він шаблею встиг ударити по одній із десяти голів змія…
— Це, напевно, такий самісінький, як той, що про нього розповідали боцман і Луїс, — почувся чийсь голос.
— Еге ж, — ляскаючи зубами, видушив із себе товстун конопатник, — тільки наш був разів у три більший. Скільки, ти кажеш, голів було з твого дракона? — спитав він у Альфонсо.
— П’ять… Ні, ні, я помилився… Сім… Та що я кажу! Десять!
— Ну, а наш мав тринадцять, — переможно зиркаючи на присутніх, заявив Луїс. — Чортова дюжина, от!
— Угу-у… — непевно протяг Тірсо. — Оце так зміюка, нічого не скажеш!..
…Не помічений ніким алхімік потихеньку попрямував до своєї каюти. В цей час крізь розірвані хмари на якусь мить визирнув місяць, і в його блідому сяйві Гуго встиг помітити, що знак на дверях стерто.
— Восьминіг розумніший, ніж я гадав, — похвалив бородача астролог. — Недарма у полоні турецькому був. Там його дечому навчили. Побачив знак і одразу ж стер. Мало що може бути? Ще впаде підозра… А я навіть не попередив його про це… Тепер усе гаразд.
Опинившись у каюті, Гуго хвилину, другу стояв у задумі, а потім пробурмотів:
— Чи варт це робити?.. Може, й не варт… А втім, так буде надійніше…
Зважившись, астролог ударом сокири вибив геть вікно й став із люттю жбурляти в море колби, мензурки. За ними полетіла жаровня, лійки, мідні змійовики. Не пошкодував алхімік і розкішно видану біблію в шкіряній оправі з великими мідними застібками. Гуго на мить зупинився, а потім знову взявся трощити посуд. Услід за цим він розбив крісло, перекинув стіл і скриню.
Збоку поведінка алхіміка могла б здатися більш ніж дивною. Дійсно, навіщо йому потрібно було ламати, знищувати власне майно, яке він так цінував? Насправді ж Гуго усе обдумав і підкорив певній меті.
Засапавшись, астролог звів подих і критично оглянув погром, який сам учинив. Губи Гуго скривилися в посмішці. Він лишився задоволений хаосом.
Алхімік зірвав із себе берет і жбурнув його в море, пошматував на собі камзол. Після цього ліг на підлогу й став качатися від однієї стіни до іншої, Підвівшись, Гуго шкрябнув себе за щоку й, зціпивши зуби, став бити кулаком по обличчю. Його зусилля не пройшли марно. Праве око підпухло, під лівим видно було здоровенний синяк. По обвислих зморшкуватих щоках рясно текли сльози. Вигляд у алхіміка був жахливий. Але цього йому здалося не досить. Він розігнався й раз, удруге стукнувся головою об стіну каюти. На голому черепі миттю вискочило дві гулі. Гуго помацав їх рукою й, переконавшись, що вони таки чималенькі, з розпачливим криком вибіг із каюти.
Розділ двадцять сьомий
Дракон
— Рятуйте! Допоможіть! — волав астролог й, не добігши кілька кроків до гурту, що оточив Альфонсо, як підкошений, звалився на палубу.
Увага всіх зосередилась на Гуго. Луїс і Габріель підбігли до нього, підняли й посадили на бочку. Розтерзаний вигляд алхіміка вразив усіх. Капітан підійшов і збентежено запитав:
— Що сталося з тобою?
— Води, води, — ледве повертаючи язик, прошелестів Гуго.
Альфонсо подав йому мідний коряк з водою. Тремтячими руками астролог взяв його і, ляскаючи зубами, жадібно спорожнив.
— Хто тебе так побив? — жахнувся боцман.
— Ви тільки погляньте, гулі які! — сплеснув руками Луїс.
Тим часом Гуго спостерігши, що співчуття матросів завойовано, повільно, ніби з останніх сил, стогнучи й важко відсапуючись після кожного слова, став розповідати:
— Всю ніч… я не спав… під ранок скінчив… ох, постривайте, дайте води… скінчив роботу… перший зливок… чудового золота… найвищої проби… був готовий… Ой-ой-ой, голова розколюється!..
— Ну, що таке? Розповідай швидше, — не витримав конопатник.
— Чого причепився? Не бачиш, в якому людина стані? — обурився Габріель.
— Тільки-но я зібрався… доповісти… показати зливок… ох-ох-ох…
— Де зливок?! Що з ним?! — з тривогою вигукнув капітан. — Кажи мерщій, старий йолопе, не тягни за душу.
