Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин (книги без сокращений txt) 📗
— Містере Візлі, — поволі почав Гаррі, — якщо Фадж зустрічається зі смертежерами, такими, як Мелфой, та ще й розмовляє з ними наодинці, то чи не може бути, що вони наклали на нього закляття "Імперіус"?
— Не думай, Гаррі, що ми не припускали такої можливості, — спокійно відповів містер Візлі. — Але Дамблдор вважає, що Фадж поки що чинить усе з власної волі... хоч це, як каже Дамблдор, не дуже й тішить. Та зараз, Гаррі, краще про це не говорімо.
Двері відчинилися, і вони вийшли у майже спорожнілу Велику залу. Працівник служби безпеки Ерік знову ховався за "Щоденним віщуном". Вони вже минали золотий фонтан, коли Гаррі щось пригадав.
— Зачекайте... — попросив він містера Візлі, а тоді витяг гаманець і підійшов до фонтана.
Задерши голову, він глянув у привабливе обличчя чарівника, що там височів, та зблизька воно здалося Гаррі якимось кволим і недоумкуватим. Чаклунка ж мала вульгарнувату посмішку учасниці конкурсу краси, а ґобліни й кентаври, наскільки він їх знав, ніколи не дивилися на людей такими солодко-сентиментальними поглядами, як тут. Лише ельф-домовик, з властивою їм рабською улесливістю, був переконливий. Усміхнувшись на думку про те, що сказала б Герміона, побачивши статую ельфа, Гаррі перевернув гаманець і висипав у басейн не просто десять ґалеонів, а всі гроші, що там були.
— Я так і знав! — заволав Рон, б'ючи кулаком повітря. — Тобі завжди вдається уникати кари!
— Тебе мусили виправдати, — додала Герміона. Вона мало не зомліла від хвилювання, коли Гаррі зайшов на кухню, а тепер затуляла очі тремтячою рукою, — проти тебе не було жодних доказів, жоднісіньких.
— То чому ж ви так радієте, якщо наперед знали, що я виплутаюся? — всміхнувся Гаррі.
Місіс Візлі витирала фартухом сльози, а Фред, Джордж і Джіні витанцьовували якийсь бойовий танець, наспівуючи: — Він ви — плу — плутався ...
— Годі вже вам! Вгамуйтеся! — кричав їм містер Візлі, хоч і сам не міг стримати усмішки. — Знаєш, Сіріусе, там у міністерстві був Луціус Мелфой...
— Що? — різко перепитав Сіріус.
— Він ви-плу-плутався...
— Та тихо ви! Ми бачили, як він розмовляв з Фаджем на дев'ятому рівні, а потім вони разом пішли до Фаджевого кабінету. Треба повідомити Дамблдорові.
— Обов'язково, — погодився Сіріус. — Ми йому перекажемо, не хвилюйся.
— Я, мабуть, піду, мене ще чекає блювотний туалету Бетнал Ґріні. Молі, я буду пізно, бо підміняю Тонкc, але на вечерю, можливо, зазирне Кінґслі...
— Він ви-плу-плутався...
— Годі вже... Фред... Джордж... Джіні! — крикнула місіс Візлі, коли містер Візлі вийшов з кухні. — Гаррі, любий, іди сюди, з'їж хоч щось, ти ж майже не снідав.
Рон з Герміоною посідали навпроти нього, з іще радіснішим виглядом, ніж тоді, коли він уперше прибув на площу Ґримо, а Гаррі знову охопило запаморочливе відчуття щастя, що його мало не зіпсувала зустріч з Луціусом Мелфоєм. Понурий будинок зненацька став ніби теплішим і гостиннішим. Навіть Крічер не викликав звичної огиди, коли запхав у кухню свого носа-хобота, щоб з'ясувати причину галасу.
— Якщо сам Дамблдор узявся тебе захищати, то вони не могли вже й мріяти, щоб тебе засудити, — радісно заявив Рон, накладаючи всім на тарілки цілі гори товченої картоплі.
— Так, Дамблдор обвів круг пальця їх усіх, — погодився Гаррі, який розумів, що буде схожий на невдячну й вередливу дитину, якщо візьме й пожаліється: "От лише прикро, що він зі мною не заговорив. Навіть не глянув на мене".
І щойно він це подумав, як шрам на його чолі так нестерпно запік, що він ухопився за нього рукою.
— Що сталося? — занепокоїлася Герміона.
— Шрам, — видихнув Гаррі. — Та це нічого... це тепер постійно трапляється...
Окрім Герміони, ніхто нічого не помітив, усі віддавали належне стравам, тріумфуючи, що Гаррі дивом вдалося врятуватися. Фред, Джордж і Джіні не переставали співати. Герміона мала стурбований вигляд, та перш ніж вона встигла щось сказати, Рон радісно вигукнув: "Я впевнений, що сьогодні прийде Дамблдор, щоб відсвяткувати разом з нами".
— Навряд чи він зможе, Роне, — засумнівалася місіс Візлі, ставлячи перед Гаррі величезну тарілку зі емаженою куркою. — У нього зараз зовсім нема часу.
— ВІН ВИ-ПЛУ-ПЛУТАВСЯ...
— ЦИТЬТЕ! — крикнула місіс Візлі.
У наступні кілька днів Гаррі не міг не помітити, що в будинку номер дванадцять на площі Ґримо була одна особа, котра не надто тішилася перспективі його повернення У Гоґвортс. Сіріус чудово розіграв сцену радості, почувши новину, тиснув Гаррі руку й усміхався, як і всі інші. Та невдовзі, однак, він став суворішим і похмурішим, ніж досі, дедалі менше спілкувався, навіть з Гаррі, і все частіше зачинявся в материній кімнаті разом з Бакбиком.
— Твоєї провини в цьому нема! — рішуче заявила Герміона, коли через кілька днів Гаррі поділився з нею і Роном своєю тривогою. Вони саме змивали цвіль з шафи на четвертому поверсі. — Твоє місце у Гоґвортсі, і Сіріус це знає. Я особисто вважаю його егоїстом.
— Ну, це ти вже загнула, — насупився Рон, відтираючи цвіль, що намертво причепилася до його пальця, — мабуть, і ти не захотіла б стирчати в цьому будинку сама-самісінька.
— Буде йому товариство! — вигукнула Герміона. — Адже це штаб-квартира Ордену Фенікса, так? Він просто розмріявся, що Гаррі мешкатиме тут з ним.
— Не думаю, — втрутився Гаррі, викручуючи ганчірку. — Бо він не відповів мені нічого конкретного, коли я його питав.
— Він просто вирішив не дуже на це надіятися, — розважливо заперечила Герміона. — І ще він, можливо, почувався частково винним, бо, по-моєму, в глибині душі сподівався, що тебе таки виключать. Тоді ви обидва стали б вигнанцями.
— Дурниці! — вигукнули в один голос хлопці, та Герміона лише знизала плечима.
— Думайте, як хочете. Але мені здається, що Ронова мама має рацію, і Сіріус іноді сам плутається, кого він у тобі бачить: тебе, Гаррі, чи твого батька.
— Ти вважаєш, що він збожеволів? — гаряче вигукнув Гаррі.
— Ні, я просто думаю, що він надто довго був самотній, — відповіла Герміона.
Тієї миті до спальні зайшла місіс Візлі.
— Ще не закінчили? — спитала вона, зазираючи до шафи.
