Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Вони обнишпорили все шатро й не знайшли. Виглянули по черзі у вікно — чи не зачепився за що-небудь. Килимка не було.
— Не міг же ти влетіти до мене просто так, Синице? — запитав теоретик, задумливо погладжуючи бороду.
— Не міг, — відповів Синиця. — Килимок був. До речі, Євгене Олександровичу, прошу тебе забути про моє безглузде поводження. Я не знаю, що на мене найшло.
— Забути це неможливо, та я нікому не скажу, — обіцяв Кримов. — Даремно ти переживаєш, Вікторе Іллічу. Ти ще делікатно поводився, намагався вивідати мої природничо-наукові пізнання про світ. Якби я зробив такий політ і побачив за хмарами людину в білому, я напевне поліз би в бійку, бо давно уподобав для себе це місце.
— Однак де ж килимок? — турбувався Синиця.
— Є два варіанти. Килимок може продовжувати політ, і в такому разі ми його ніколи більше не побачимо. Ти скільки важиш?
— Шістдесять п’ять.
— А який завбільшки килимок?
Синиця накреслив у повітрі квадрат. Теоретик схопив аркуш паперу, швидко виконав обчислення.
— Геніальний винахід! Надзвичайна підіймальна сила.
— Вони називають один одного геніями — учні Таратара, — пригадав учитель фізики.
— Людину, яка простим килимком перекреслила всі на світі ракети, можна називати хоч тричі генієм. Головне — розшукати винахід… Варіант номер два: від удару об шатро контакти роз’єдналися, килимок упав униз… О котрій ти злетів, Вікторе Іллічу?
— За чверть до восьмої.
Кримов глянув на годинник. Минуло сорок хвилин.
— Зараз вирахуємо точку нашої зустрічі…
Вони вирішили перевірити другий варіант і повернули гондолу назад. Теоретик виключив у шатрі опалення, одягнув костюм, плащ і відразу став схожий на маститого вченого. Гондола знизилася майже до самої землі, рухалася на малій швидкості вздовж дороги — ніби звичайне повітряне таксі.
Кримов запропонував:
— Займемося збиранням інформації.
Теоретик влаштувався біля відчинених дверець, учитель з протилежного боку висунув голову у вікно. Вони пильно роздивлялися навколо, запитували зустрічних. Ніхто не знаходив килимка.
Над околицею селища їм пощастило: хлопчак, задерши голову, повідомив, що в сусідів зник гусак. Кримов опустив літальний апарат на талий сніг.
— При чому тут гусак? — не розумів Синиця.
— Пропажа гусака — подія, — пояснив Кримов.
Хлопчак охоче повідомив, що гусак був підступним досвідченим забіякою, нападав на всіх іззаду й наганяв страх на сусідні двори.
Хазяїн гусака — високий міцний дід — підозріло глянув на гостей.
— З ким маю честь?
— Ми з цирку, — сказав Кримов. — Хочемо глянути на вашого гусака.
Дід скупо посміхнувся.
— Для цирку годиться. Хоробрий птах. Але показати гусака не можу. Втік, проклятий.
— Куди ж подівся?
Дід розповів, як він почув шум крил, вирішив, що гусак знову затіяв бійку, й вийшов з дому. Гусак, шалено лопочучи крильми, летів вертикально вгору, а в дзьобі тримав щось блискуче. Так і полетів з бляшаною тарілкою. Очманів, видно, від весняного сонця.
— Зайдіть пізніше, — запропонував дід. — Повернеться — покажу.
Кримов і Синиця переглянулися.
— А він повернеться? — недовірливо запитав учитель.
— Неодмінно повернеться. З тарілкою у дзьобі, — обіцяв хазяїн гусака.
— Невже не випустить? — примружився Кримов. — Не може бути.
Дід навіть образився.
— Та хіба ж я не знаю свого птаха? Що йому подобається, нізащо не випустить.
А хлопчик підтвердив:
— Точно: хапоне — не вирвеш!.. Як бульдог.
Гості з цирку взяли в хазяїна знаменитого гусака номер телефону.
— Судячи з описів, винахід утрачено, — підбив підсумок Кримов. — Цікавий птах замкнув контакти, і його понесло у простори Всесвіту.
Синиця із спантеличеною усмішкою глянув на теоретика.
— Гусак повторив твій дослід, Вікторе Іллічу, — задумливо провадив Кримов. — З тією лише різницею, що доведе його до кінця.
І Кримов розповів про долю упертого птаха. Гусак приречений на вічне блукання серед зірок. Кожна з галактик відштовхуватиме від себе килимок, надаючи йому дедалі більшого прискорення, врешті-решт гусак досягне майже швидкості світла. Якщо ж гусак залетить з такою швидкістю в антигалактику, станеться страшенної сили вибух і народиться нова енергія…
— Не віриш?.. Запитай увечері діда, чи повернувся його гусак…
Синиця вперше в житті відчув, що стоїть на твердій землі.
Вчений і вчитель домовилися продовжувати пошуки цінного винаходу.
З дому Синиця подзвонив Таратарові.
— Вікторе Іллічу! — зрадів математик. — Ви живі, здорові? Де ви?
— Я вдома, — квапливо сказав Синиця. — Трохи застудився в польоті. Сподіваюся, Семене Миколайовичу, ви не оголосили в школі тривогу? Було 6 дуже ніяково…
— Я так за вас переживав, що відмінив уроки, — признався Таратар і заспокоїв фізика: — Але я нікому нічого не сказав. Прошу мені вибачити за те, що ця іграшка завдала вам неприємностей.
— У вас дуже здібні учні, — підтакнув фізик. — Але я ще не розгадав принципу польоту.
— Я розмовляв з однією восьмикласницею, автором злощасного килимка, — признався Таратар. — Намагався випитати в неї, як приземляється ця штуковина. Уявляєте, вона не знає!..
— Як її звати? Що вона сказала ще? — зраділо запитав Віктор Ілліч.
— Цю легковажну дівчинку звати Майєю Свєтловою, — обурено прогудів математик. — Мені вона сказала: “Я передчувала, що це погано скінчиться… Так йому й треба!” Обернулась на каблучках і пішла.
— Це про мене? — поцікавився Синиця.
— Про вас не йшлося. Вона не знала, що саме ви злетіли… До речі, Вікторе Іллічу, як ви опинилися вдома?
— Елементарно, — відповів Синиця, — шляхом різних пригод, пов’язаних в основному з транспортом. Між іншим, у всій цій історії важливо те, що самою Свєтловою та її винаходом зацікавився дуже великий учений… Я вам усе розповім, коли одужаю.
Шосте квітня.
ТАК ЗАГИНУЛО МІСТО ПОМПЕЇ
По класу повзли чутки: “Макар закохався!”
Усі крадькома поглядали на Макара Гусєва, підморгували один одному. Дівчатка хихикали.
Гусєв сидів нерухомо, дивився невидющими очима на дошку. Все його обличчя було хрест-навхрест заліплене пластирем. Коли Таратар запитав, що означають ці таємничі знаки, Макар буркнув: “Подряпався. Електропроводка…” Клас поділився на два табори. Одні мужньо захищали гіпотезу про електропроводку, згадували різні випадки із свого життя, демонстрували давні подряпини й шрами. А дівчатка, певна річ, висунули свою гіпотезу, дуже близьку до дійсності…
За широкою спиною Гусєва сидить той, хто знає відповідь на питання, яке хвилює всіх. Але він нікому не скаже — прямий, блідий, з міцно стуленими губами Сироїжкін, бо й сам не може зрозуміти.
Учора ввечері Сергій побачив у дворі Майку Свєтлову й зраділо гукнув її: він хотів розповісти про Наднову. Все-таки вона спалахнула! На світанку, коли астрофізик міцно спав, щасливця розбудив дзвоник Електроника: на далекому Юпітері Рессі зафіксував спалах! Через увесь космос від далекого Юпітера мчала хвилююча новина. Електроник точно запам’ятав інформацію, взяв пакет з фотопапером і пішов у темну кімнату. А через годину Сергій тримав у руці фотографію: темне зоряне тло, і в центрі — яскрава точка, яка на кілька хвилин затьмарила всіх сусідок. Хвилини жила Наднова Сироїжкіна, проте в точній відповідності з розрахунками.
Майка в білій шапочці пробігла повз Сергія, і він здивовано помітив, що прямує вона до Макара Гусєва, який ганяв шайбу. Макар привітливо махнув ключкою. Майка підійшла до Макара впритул і трагічним голосом запитала:
— Ти живий?
Розгублений Макар не встиг відповісти, тільки скрикнув, коли дівчисько подряпало його. Потім Майка схлипнула і втекла.
— Чого це вона? — тупо запитував Макар, витираючи обличчя.
— Тобі краще знати, — відрізав Сергій і пішов додому.
…Сергій з ненавистю свердлив поглядом спину Макара, але той ні разу не обернувся. Щоки Гусєва палали. Сотні різних здогадок промайнули в непорушно застиглих суперників, та всі припущення були далекі від істини, оскільки ні той, ні другий не згадували про а-килимок. Учитель пояснював чергову теорему, часто зітхав, поглядав на стелю. Подряпини в Гусєва помітив не відразу. Якби не базікання дівчаток — усі давно б поснули.
