Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
“Формула Ріхтера… — промовив він тихо. — Виходить, можлива і формула Туріна?”
— Я знаю сімдесят дев’ять математичних символів початку вашої гри, — підтвердив Електроник, почувши висловлені вголос думки. — Для формули цього мало. Хочете, покажу їх у повітрі?
Дуже дивно, але Турін почув математика, подивився на нього, намагаючись угадати, чи не жартує він, і зрозумів: хлопчик говорить правду. Сказав у відповідь швидко, майже не розтуляючи губ:
— Зараз не треба. Потім покажеш.
Математику Турін не любив ще з шкільної лави, йому іноді снилися похмурі сни про екзамени з тригонометрії. Але зараз, як не дивно, згадка про формулу зацікавила його. Він зосередився, вирішив грати для цих загадкових хлопчаків.
Турін грав Чайковського.
…Друзі слухали піаніста в ложі. Електроник з гордістю поглядав на свого однокласника. Можливо, він бачив портрет Професора, що висить у ряду класиків музики. А можливо, уявляв собі його скульптуру, вилиту з чистого золота, — точно таку, яку ставили фараони славетним музикантам.
Електроник мав рацію: вивести формулу Туріна було не легше, ніж навчитися добре грати в шахи. Проте він почував, що саме музика допомагає йому обдумувати головну задачу, й був удячний товаришеві за те, що потрапив на цей концерт.
Звучав Чайковський.
Фермопіл Турін грав, як звичайно, блискуче.
Професор і досі переживав за свій твір. Електроник нетерпляче ждав розмови з великим музикантом: можливо, він відкриє йому якісь закони творчості?
Дев’яте квітня.
ДЕНЬ БЕЗ МАТЕМАТИКИ
Цього дня директор школи юних кібернетиків займався справами восьмого класу “Б”.
Рано-вранці подзвонив тренер збірної з хокею і попросив дозволу відпустити Макара Гусєва з уроків. Тренер сказав, що в Гусєва, на його думку, блискучий кидок по воротах, і тепер його хочуть подивитися знавці — майстри хокейної ключки. Директор знав про виграний матч, але не припускав, що Макар, готуючись до відповідального тренування, уже лежить у своїй камері надсили…
Він сказав, що згоден відпустити гравця, після чого почув вишукано-захоплену фразу тренера: “Якщо мої прогнози щодо Макара Гусєва справдяться, я зніму капелюха перед вашою школою”. Перед школою юних кібернетиків знімали капелюха багато знаменитостей, і директор не дуже здивувався такому визнанню.
Піаніст Фермопіл Турін привітав директора з талановитим музикантом в особі восьмикласника Королькова, розпитував, чи давно Вова проявляє свої здібності, як вчиться, чи не перешкоджають його заняття музикою успішності. Директор відзначив математичні нахили Королькова і в свою чергу дізнався про виконання незвичайного концерту. Він був радий, що знаменитий піаніст запропонував дати Королькову кілька уроків.
Дзвінок з австралійського міста Мельбурна здивував директора. Астрономічне товариство розшукувало містера Сироїжкіна, просило його дозволу на публікацію статті про відкриття Наднової. Директор глянув на годинник — заняття ще не починалися — і назвав номер домашнього телефону Сироїжкіна.
Директор вирішив знайти класного керівника.
— Як же так, Семене Миколайовичу, — звернувся він до Таратара, — весь світ, можна сказати, цікавиться справами вашого восьмого “Б”, а я веду переговори, майже нічого не знаючи про тс, що відбувається?
На подив директора, Таратар поводився войовничо.
— Я не все розумію в цій історії, Григорію Михайловичу! Математичні роботи учнів правильні, але самі відкриття досить складні й суперечать загальноприйнятій логіці. Вам, наприклад, ніколи не доводилося літати вулицями на саморобному килимку?
Директор задумливо водив олівцем по паперу, малюючи великі знаки запитання.
— Про килимок мені розповідав Віктор Ілліч Синиця, — промовив директор. — Але щось дуже туманне.
Таратар чмихнув крізь настовбурчені вуси.
— Якби ви зазнали на собі, туман одразу б розвіявся. А втім, килимок загублено. — Таратар обвів поглядом знайомий директорський кабінет. — Вибачте, Григорію Михайловичу… Ви знаєте, за тридцять шість років роботи я бачив немало різних учнів — дикунів, лицарів, ораторів, нових Одіссеїв, Едісонів, Ейнштейнів… Але ці звичайні генії доведуть мене до передчасної пенсії.
— Вам потрібна допомога?
— Спочатку спробую розібратися сам. Як ви дивитеся на те, якщо я проведу дещо незвичайний урок — без застосування чисел?
— День без математики? — запитав директор.
— Саме так. Я хочу перевірити один здогад…
— Пропозиція мені подобається, — заявив директор. — Спробуйте.
Спочатку всі в класі зраділи несподіваній пропозиції.
Ручні годинники здано на збереження вчителеві, стінний зупинено — не знаєш, коли почався, коли закінчився урок. Автоматична лічильна парта “Репетитор” не працює. Допомога Електроника виключається. Користуватися цифрами, формулами, рівняннями, фізичними величинами та іншими науковими “інструментами” взагалі не можна.
Діти були збуджені: здорово, немов перебуваєш у кам’яному столітті. Відкриття починаються заново.
Таратар запропонував відкрити планету Земля. Тільки новими очима, за новими правилами — без застосування чисел. Цілком ясно, що клас взагалі їх не знає, мислить своїми, оригінальними категоріями.
Таратар розгорнув на дошці схему. На ній — ліс, річка, гора, залізниця, покручена нитка шосе. З лісу починає свій шлях восьмий “Б”. Головне завдання — установити, чи є на Землі розумне життя, цивілізація.
Усе нібито просто: ось вона — залізниця. Але як визначити, що вона — витвір розуму?
Старостою класу на цьому уроці обрали Сергія Сироїжкіна. Сироїжкін запропонував біологові Смирнову дізнатися, які форми життя зустрічаються на планеті.
Смирнов одразу ж доповів, що йому зустрічається рослинність дивної форми — на товстих шершавих стеблах, з довгими паростками й однаковими пласкими кружальцями на кінцях. Кількість стеблин він повідомити не може, бо не знає лічби, але нерівномірне їхнє розміщення дає змогу зробити висновок про те, що це не штучні насадження, а просто рослинність. Яка — невідомо: аналізу він провести не може, користується лише методом спостереження. Сліди на поверхні грунту свідчать про наявність тварин, але самі вони дуже обережні, ховаються в густих заростях. У повітрі літають дрібні крилаті істоти, їхні крики записані на магнітофон і передані Професорові для визначення музикальності, якщо, звичайно, дозволено застосовувати техніку…
Далі клас веде Кукушкіна. Річка не привернула її особливої уваги, зате цей водний шлях указував дорогу до шосе. Новий шлях насторожив Кукушкіну своєю правильною формою. Та як установити її походження? Кукушкіна припустила: може, такі рівні шляхи прокладають тут льодовики, що рухаються? Чи це затверділий сірий слиз гігантського молюска, який колись проповз тут?
— Є, є розум! — закричала радісно Кукушкіна. — У нього чотири колеса!
Вона пояснила, що шляхом рухається предмет незвичайної форми.
— Доведеться замінити Кукушкіну, — сказав учитель. — Адже ми домовилися: без чисел.
— Я хотіла сказати, що колеса — геніальний винахід жителів цієї планети, — торохтіла Кукушкіна, сідаючи за парту. — Жодна тварина не використовує колеса.
— Ми цього не знаємо, — втрутився Сироїжкін і послав до схеми Королькова.
Обережний Професор уважно досліджував довгі паралельні стрічки з дуже твердого матеріалу (замість “паралельні” він сказав “рівнобіжні”). Між ними були укладені поперечки. Зірке око Професора угледіло, що через рівномірні проміжки вздовж колії стоять однакові гігантські гіллясті стеблини, а на них натягнуті товсті нитки. Професор не сумнівався: це ознака розумного будівництва, справжня знахідка експедиції.
— Що тебе переконало у твоєму висновку, Корольков? — запитав учитель.
— Рівномірність структури — повторюваність одних і тих самих деталей, пояснив Професор, описуючи рейки, шпали, стовпи. — Недаремно в давнину казали: “Світ подібний до числа”. Моя знахідка підтверджує цю істину.
