Пригоди Електроника - Велтистов Євген Серафимович (книги онлайн бесплатно TXT) 📗
Професор торкався забороненої теми. Проте він, хитрун, тільки філософствував, не порушуючи правил. І Таратарові нічого не лишалось, як погодитися з ним.
— А тепер ми підходимо до великого скупчення різних будівель, які чимось нагадують місто, — проголосив Корольков.
— Такий відповідальний об’єкт досліджує староста, — сказав учитель.
І Сироїжкін завів восьмий “Б” у місто.
Усі бачили тепер досягнення земної цивілізації. Просторі житла, різноманітний транспорт, потоки жителів на вулицях. “Вони двоногі”, — сказав Сироїжкін, і, хоч це слово було небезпечним, ніхто не помітив маленької помилки — так цікаво описував староста вигляд міських вулиць, автомобілів, сигнали світлофорів, квапливих перехожих, вуличні сценки, ніби справді бачив усе це вперше.
— На жаль, я загубив свій клас, — доповів Сергій, хитро всміхнувшись. — Щойно мене повідомили, що він перебуває на 13-й Парковій вулиці, в будинку номер 6, на 5-му поверсі готелю “Дружба”. Наших вітають земляни.
— А як же правило, Сироїжкін? — нагадав Таратар. — Боюсь, що ми залишилися без класного вожака.
— Я не можу подорожувати інакше в сучасному місті! — парирував Сироїжкін. — Тут усе пронумеровано: будинки, поверхи, квартири, машини, вертольоти, газети, гроші, черевики, голи, гравці, хвилини, секунди і так далі. Тут нічого робити з нашим правилом, Семене Миколайовичу. Без чисел — мов глухий і сліпий, мов без язика.
— Може, спробувати описати місто поетично? — запропонував невблаганний Таратар.
— Попробуй, Сергію, — пожвавився Електроник, який сидів увесь цей час зовсім байдужий, вимкнувши свої лічильні здібності.
— Я так одразу не можу, — завагався Сергій.
Тут схопився з місця Професор.
— Дозвольте, Семене Миколайовичу? — запитав він і від хвилювання поправив на носі окуляри. — Як відомо, Галілео Галілей читав “Божественну комедію” Данте з циркулем у руці! Він накреслив космічні описи Данте й переконався, що Його уявлення про Всесвіт не відповідають прийнятій у той час евклідовій геометрії і містять силу грубих помилок.
— Чому ж Галілсй звернувся до комедії? — ледь примружившись, запитав Таратар. — Адже це література?
— Саме тому, — серйозно заявив Професор. — Данте міг не знати всіх тонкощів геометрії. Але Галілей справедливо гадав, що поезія, музика, мистецтво грунтуються на математичних принципах. Я цілком згоден з ним і процитую слова самого Галілея: “Філософія написана в грандіозній книзі природи, яка відкрита нашому пильному зорові. Але прочитати цю книгу може лише той, хто навчився розуміти її мову й знаки… А написана вона мовою математики”. — Професор переможно сів на місце.
— Дозвольте додати? — запитав Сироїжкін і урочисто прочитав ще один вислів: — “Весь наш попередній досвід приводить до переконання, що природа є здійсненням того, що математично найпростіше показати”. Вибачте, Семене Миколайовичу, я хочу лише нагадати, що це сказав Ейнштейн.
Підняв руку Електроник і рівним голосом процитував:
— “Три справи покладено на нього: по-перше, визволити звуки з рідної безпочаткової стихії, де вони перебувають; по-друге, довести ці звуки до гармонії, надати їм форму; по-третє, запровадити цю гармонію в зовнішній світ”.
— Це теж про математику? — запитав схвильований Таратар.
— Так сказав Олександр Блок про призначення поета, — пояснив Електроник. — Але, по-моєму, це слушно і для математика.
— Оголошується перерва, — несподівано запропонував учитель.
За сніданком в їдальні восьмикласники одержали від кухаря різної величини порції і знову переконалися, що дуже дивно існувати без звичного рахунку. Сироїжкін, виявивши, що його котлета удвічі менша за Професорову, замислено спитав:
— Хотів би я знати, скільки в ній грамів?.. Чому помиляється кухар? Невже і його підмовив Таратар?
— Забудь, Сергію, про грами, — порадили йому приятелі, — забудь про час, шахи й шашки на перерві, про свою Наднову, навіть про Електроника. Хіба ти не знаєш Таратара? Ніколи не вгадаєш, що він придумає…
— Жартувати так жартувати! — пробурмотів Сергій…
Коли вчитель зайшов до класу, на дошці він побачив величезні літери:
“ДАЄШ МАТЕМАТИКУ!”
— Чудово! — посміхнувся Таратар. — Я задоволений вашим “сердитим” висновком. Ще недавно ви говорили мені, що не хочете бути чистими математиками, що обрали інші професії. Признаюся, спочатку мені було прикро. Але після деякого міркування я схвалив ваш вибір. І вирішив перевірити: даремно я вас учив усі ці роки чи не даремно. Ви довели мені, що хоч би ким ви стали в майбутньому — фізиками, інженерами, робітниками, біологами, — ви будете математично мислити. Я не помилився щодо вас… Я задоволений своїм класом.
— А то який же ми клас без математики? — буркнув Сироїжкін. — Смішно навіть.
— Класом може бути і клас ссавців, — проспівала єхидна Кукушкіна.
— Спасибі! — відповів їй Сергій. — Ти, я бачу, спеціаліст найвищого класу.
— Сукупність цифр трьох сусідніх розрядів числа теж, між іншим, клас, — нагадав Професор.
— Ну, це вже класика! — проголосив Гусєв.
Усі розсміялися, і Таратар найголосніше.
— Запишіть нове завдання, — сказав він, дуже задоволений.
Діти розгорнули зошити. Вони знову почували себе єдиним восьмим “Б”.
— Та ви хитрун, Семене Миколайовичу! — торжествував директор. — Вітаю з прекрасним уроком!
— Нічого особливого, — махнув рукою математик. — У мене до вас ще одне прохання. Дайте мені офіційну відпустку на два дні. У мене купа рукописів восьмого “Б”.
Директор уважно слухав.
— Сукупність усіх цих робіт становить цікавий задум прийдешнього — великий проект, який придумали учні, — мовив Таратар. — Багато чого в цих роботах мені неясно, треба розібратися… Крім того, не далі, ніж учора, я одержав поштою сто двадцять сторінок машинопису. Автор доводить, що я останнім часом припустився немалих помилок! Уявляєте?
Директор з цікавістю глянув на вчителя, якого знав не один десяток років, прикидаючи, яку ж іще хитрість задумав невгамовний Таратар.
— Невже так багато помилок? Хто цей жартівник?
— Цю працю підписав Електроник. Від імені восьмого “Б”.
— Розберіться, Семене Миколайовичу… В помилках корисно розібратися… Але ж хто вас замінить на ці дні? — Директор дістав розклад. Усі вчителі старших класів були зайняті.
— Я гадаю, Електроник, — запропонував Таратар. — На всякий випадок пораджуся з Гелем Івановичем Громовим. Дозволите?
Він набрав номер, попросив професора до телефону.
— Громов підтримав пропозицію, — повідомив Таратар. — Річ у тому, що Електроник переживає кризу, розв’язує дуже складну задачу.
— Тепер ясно, шановний Семене Миколайовичу, чому ви просите відпустку. Яку ж кризу допомагаєте ви подолати Електроникові?
Таратар пояснив те, що він знав від Громова: Електроник шукає нові шляхи обробки інформації, які поки що не відомі жодній у світі машині.
Директор здивувався:
— Не кожна людина розв’яже таке завдання, а тут — Електроник… Я згоден, Семене Миколайовичу, хай він веде урок.
— Спасибі, Григорію Михайловичу, я був певен, що ви дозволите! Професор Громов вважає, що Електроникові не зашкодить зараз самостійність.
— Ми з вами не академіки й навіть не професори, Семене Миколайовичу, — лагідно промовив директор, — тому знаємо, що самостійність — це добре, а допомога і восьмому “Б” і навіть Електроникові потрібна. Давайте тільки подумаємо — яка…
