На каравелі «Улюбленець Нептуна» - Росін Веніамін Юхимович (бесплатные серии книг .txt) 📗
В цю хвилину двері зі скрипом відчинилися й увійшов моряк із чорною пов’язкою на правому оці.
— Які будуть накази? — звернувся він до капітана.
— До ранку стоятимемо на якорі. Посилити варту, — кинув Дієго.
Моряк уже хотів було вийти, але капітан зупинив його.
— Поглянь на цю штуковину, Франсіско. Одноокий покрутив коробку й, знизуючи плечима, зневажливо жбурнув її на стіл.
Капітан хитро підморгнув Феді і, дмухнувши, загасив світильник.
— А тепер дивись, стерничий, — урочисто мовив він і одним сірником одразу запалив три світильники.
На обличчі стерничого з’явилися водночас подив і острах.
— Дон Дієго, — здивованим голосом запитав він, — невже цей вогонь винайшов Гуго?
— Ха-ха! — засміявся капітан. — Чарівні палички дав мені герцог, а ледащо Гуго ось уже кілька місяців шукає філософський камінь, і все даремно. Його щастя, що він уміє складати гороскоп, а то й духу його не було б на каравелі…
Франсіско попрохав дати йому хоча б один сірник, пропонуючи в обмін нитку великих білих і рожевих перлин. Але капітан, не бажаючи ділитися ні з ким скарбом, що потрапив йому до рук, випровадив стерничого з каюти.
Чадні світильники сповнювали каюту димом і кіптявою. З незвички у Феді злегка паморочилась голова, та він із цікавістю розглядав каюту. В кутку стояло широке дерев’яне ліжко з величезним пологом із важкої блискучої парчі. Стіни оббиті оксамитом вишневого кольору. На підлозі лежав персидський килим. До дубового столу, густо всипаного сажею від світильників й заваленого товстими книгами в сап’яновій оправі, були присунуті два глибокі шкіряні крісла з високими спинками. Окрім того висіло ще венеціанське люстро в позолоченій рамі й стояли куті міддю скрині. На столі поблискувало начищене бронзове розп’яття Ісуса Христа.
Настала ніч, і господар запропонував Феді своє ліжко, а сам уклався на одній із скринь. Утома й хвилювання за день взяли своє, і хлопчик швидко заснув…
Голосний стогін розбудив його. Розсунувши ширмочку полога, Федя побачив капітана, що, тримаючись за щоку, сидів у кріслі. Алхімік у своїй чорній одежі схилився за столом і щось помішував у металевій чашці.
— Прокляття! — стогнав капітан. — Скоро ти там, Гуго?
У нього, певно, боліли зуби.
— Бальзам зараз буде готовий, ваша милість. Я готую його за рецептом самого Галена. Суміш складається з двох унцій оливкової олії, товчених кісток зміїної голови, семи пелюсток троянди, трьох золотників спаленої шерсті з мавпячого хвоста, настояних на перці і сльозах святого апостола Петра… Ну, ось і все готово, — Гуго простяг капітанові чашку. — Випийте, і біль як рукою зніме.
Дієго проковтнув виготовлену астрологом суміш і тут же, лаючись, сплюнув:
— Тьху, яка гидота! Вигадали ж кляті лікарі…
Та незважаючи на запевнення Гуго, біль не вщухав. Капітан бігав по каюті, як несамовитий, кленучи Галена й астролога з його бальзамом.
Нітрохи не розгубившись від цього, астролог накреслив вуглиною коло, ступив у нього, простяг догори руки й, закинувши голову, зашепотів:
— О великі духи повітря, води, вогню, землі! Кличу вас і заклинаю знаком царя Соломона… Слухайте мене й коріться…
Більше Федя нічого не міг збагнути, тому що від іспанської Гуго перейшов на незрозумілу для Кудряша мову.
Та скільки алхімік не проголошував заклинання, вони, так само, як і бальзам, не полегшували страждань капітана. Боячись покарання й намагаючись виправдати себе, Гуго став пояснювати, що бальзам і заклинання не допомагають тільки тому, що Дієго прогнівив зірки своїм наміром стратити Педро.
Колись на одній із лекцій у парку культури Федя чув про славетного лікаря стародавніх часів Галена, що лікував гладіаторів у Римі. Однак не можна було повірити, щоб огидна суміш, яку дав капітанові випити астролог, була виготувана за рецептом Галена…
А тим часом, перець, змішаний з усякою нечистю в тих незвичайних “ліках”, мабуть, ще посилив біль Дієго. Капітан уже не стогнав, а завивав, то б’ючи себе кулаком у щоку, то прикладаючи до неї холодну сталь кинджала, то присуваючись обличчям до світильника. Ніщо не допомагало.
Феді стало шкода капітана, який довірився пройдисвітові. Хлопчик згадав про польову аптечку, що знаходилась у кишені рюкзака. Там були і зубні краплі “Дентон”. Кудряш запропонував Дієго свою допомогу.
Астролога обурило втручання хлопчика, і він став радити капітанові не брати ліків із рук чужоземця, запевняючи, що допомогти може тільки бальзам. Проте Дієго помахом руки обірвав Гуго. Він так страждав, що ладен був на все.
Змочивши краплями шматочок вати, Федя поклав його на хворий зуб. Минуло небагато часу, і скривлене від болю обличчя капітана прояснилося, він відвів від щоки руку, спробував язиком зуб. Болю не було.
— Я не зовсім огрубів серед цих мужиків і пам’ятаю етикет придворного товариства. За подану допомогу виголошую вам мою щиру подяку. — Капітан ґречно вклонився.
Федя хотів було пояснити, що він дав звичайнісінькі краплі від зубного болю, які продаються в будь-якій аптеці, та його випередив Гуго. Хитрий алхімік миттю збагнув, що йому не вигідно зараз псувати взаємини з чужоземцем, у якого такі великі знання медицини. Перевага ліків цього хлопчика перед його бальзамом була очевидною. Приховавши бурхливе почуття ненависті до Феді, який так підірвав його авторитет, Гуго посміхнувся й улесливим голосом став вихваляти хлопчика:
— Не можете собі уявити, ваша високість, як приємно мені, доктору всіх наук, зустріти такого юного і вже просто блискучого вченого, що так всебічно й глибоко розуміється на медицині. Я вражений чудодійним впливом ваших дивовижних ліків і втішаю себе сподіванням, що ви не відмовите поділитися зі мною секретом їх виготовлення… Не приховую, окрім астрології, алхімії, риторики, серйозної уваги я надавав і медицині. Мною детально вивчено широко відому книгу “Медичні питання” Хонейна Ібн-Ісхака, трактати грецького медика Діоскоріда про лікарські засоби, “Медичні канони” Ібн-Сіна і, звичайно, праці славетного Галена…
Федя відчував фальш, нещирість пишномовних фраз алхіміка, розумів, що той ненавидить його і при першій же нагоді спробує помститися.
А тим часом астролог говорив далі:
— Мушу сказати, колего, що основна мета мого життя, всього мого життя, — очі Гуго гарячково заблищали, — це створити вічний двигун і знайти філософський камінь… Я стою на правильному шляху, і скоро, дуже скоро ви станете очевидцем найбільшого з відкриттів. О, увесь світ затремтить, коли почує!
— Щось довго ти шукаєш свій камінь, — глузливо сказав капітан.
Та алхімік не вловив іронії.
— Так, — мовив він фанатично, — тепер усе позаду… І безсонні ночі, і невіра тих, хто оточував мене, і підступи ворогів… Сорок років життя пішло недаремно. Я голодував, терпів злигодні, не вистачало грошей навіть, щоб купити просту колбу… Але я переміг! За допомогою філософського каменя все зможу перетворити на золото!
Патетична промова втомила алхіміка. Він витер рясний піт з чола і вже було розкрив рота, щоб повести далі мову про безмежні можливості, які ховає в собі філософський камінь, але капітан грубо обірвав його:
— Годі, усе це я чую вже не вперше. Базікаєш уміло, а як до діла… Одне слово, йди геть, я стомився.
Федя вже почав дрімати, коли двері прочинилися і в окутану мороком каюту хтось увійшов. Кудряш підвівся на лікті, прислухався.
— Дон Дієго, ви спите? — почувся стурбований шепіт.
— Це ти, Доменіко? — озвався капітан. — Чого тобі треба?
— Щойно я сам бачив, як Педро шепотівся з Альфонсо. Гадаю, вони задумали щось проти вашої милості. Даремно ви простили його, дон Дієго…
— Говори тихіше, герцог спить, — попередив капітан. — Я хоч зараз готовий повісити Педро, але ти ж чув: зірки веліли вибачити образу. Доведеться стерпіти до приходу в Севілью. Пильно стеж за ним і доповідай кожного дня. До Педро у мене давно вже підозра. Певен, що він запродав свою душу нечистому…
— Авжеж, — підхопив Доменіко, — він не вірить у господа…
