Народні Думи - Автор неизвестен (книги серии онлайн TXT) 📗
Свою голоту наповняти,
По битому тарелю на місяць жалования давати». От тогді-то Хмельницький як похваливсь,
Так гаразд-добре й учинив:
Город Сороку у неділю рано за добіддє взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудній годині до города Січави припав,
Город Січаву огнем запалив І мечем ісплюндрував.
От тогді-то інії січавці гетьмана Хмельницького у вічі
не видали,
Усі до города Ясси повтікали,
До Василя молдавського істиха словами промовляли:
«Ей, Василію молдавський,
Госйодарю наш волоський!
Чи будеш за нас одностайне стояти?
Будем тобі голдувати;
Коли ж ти не будеш за нас одностайне стояти,
Будем іншому пану кров’ю вже голдувати».
От тогді-то Василь молдавський,
Господар волоський,
Пару коней у к-олясу закладав,
До города Хотині од’їжджав,
У Хвилецького-капітана станцією стояв.
Тогді ж то од своїх рук листи писав,
До Івана Потоцького,
Кроля польського, посилав:, ¦
«Ей, Івану Потоцький,
Кролю польський!
Ти ж бо-то на славній Україні п’єш-гуляєш,
А об моїй ти пригоді нічого не знаєш;
Що ж то в вас гетьман Хмельницький, русин,
Всю мою землю волоську обрушив,
Все моє поле коп’єм ізорав,
Усім моїм волохам, як галкам,
З пліч головки познімав;
Де були в полі стежки-доріжки,—
Волоськими головками повимощував,
Де були в полі глибокії ДОЛИНИ,—'
Волоською кров’ю повиповнював».
От тогді-то Івану Потоцький,
Кролю польський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
«Ей, Василію молдавський,
Господарю волоський!
Коли ж ти хотів на своїй україні проживати,
Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати.
Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати? У первій войні — .
На Жовтій Воді —
П’ятнадцять моїх лицарів стрічав,
Невеликий їм одвіт оддав —
Всім, як галкам, з пліч головки поздіймав,
Трьох синів моїх живцем узяв,
Турському султану в подарунку одіслав,
Мене, Йвана Потоцького,
Кроля польського,
Три дні на прикові край пушки держав.
Ані пить мені, ні їсти не дав.
То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати, Буду його во вік вічний пам’ятати!»
От тогді-то Хмельницький помер,
А слава його козацька не вмре, не поляже!
Теперешнього часу, господи, утверди і подержи Люду царського І всім слухающим,
І всім православним християнам,
Сьому домодержавцю,
Хазяїну й хазяйці,
Подай, боже, на многа літа!
ІВАН БОГУН
У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою —<
Там стояв Іван Богун вільницький Під обителем-монастирем кальницьким. Під кальницькою обителлю Богун стояв,
Із турками-пашами,
Крулевськими ляхами,
Камлицькими князями Богун воював!
Силу він ляхів-турків стріляв І шабельками рубав,
На аркан забирав,
В річку Буг їх утопляв.
А ляський круль І турецький коноїд-паша,
Нехрещена душа,
Силу війська збирали Івана Богуна і його військо Хмарою бусурменською обступали.
Веселились ляхи-турки,
Круль і князь раділи,
Що обложили Богуна на довгі неділі.
Обступили ляхи-турки,
Кругом обложили,
Козаченьків Богунових голодом морили.
Три тяжкі неділі Богун з військом У тяжкій облозі бував...
Од свого ума білими руками Хмельницькому листа писав,
Богун у Хмельницького батьківської поради пи Та собі підмоги з Чигрина прохав:
«Просю бога й тебе,
Дай помочі, порадь і повесели нас!..
Бо вже нас ляхи й турки обступають,
Кругом знаменами своїми обкидають,
І кругом нас облягають,
І дуже сильно побіждають».
Як Хмельницький цеє зачуває,
До Вінниці за штири доби прибуває, його військо гетьманськеє морем нахлинає, Турецько-польське крульське військо зничтожає, Богуна з козаками з неволі визволяє.
А сам Хмельницький До Богуна під’їжджає І словами промовляє:
«Не сам бог вас спасав —
І я не менше помагав!»
Іван Богун відмовляє:
«Слава богу і хвала гетьману,
Що не дав нас у неволю,, ляхам на поталу!»
Все козацтво І вояцтво У ряди ставало,
На всі голоси кричало,
Промовляло,
А кобзарі грали,
В струни дотинали Та Богдана із Богуном Піснями хваляли!
ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ПАНІВ
Ой чи добре пан Хмельницький починав,
Як з берестецького року всіх панів-ляхів на Вкраїну На чотири місяці висилав
І велів панам-ляхам на Вкраїні чотири місяці стояти,
Ані козаку, ні мужику ні жадної кривди починати.
Де вже ж пани-ляхи на Вкраїні три місяці стояли;
Стало на четвертий місяць повертати.
Стали пани-ляхи способ прибирати:
Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати,
Над козацьким, над мужицьким добром
господарями знаходжатись,
То вже де бідний козак Розгадає п’ятак,
То нельзя по улиці пойти погуляти,
Ш,об у корчмі п’ятак прогуляти.
То вже не один козак, доброго клича
і луччої руки, один шостак розгадав, Да й той к катовій матері у корчмі прогуляв:.
То вже ж, каже, лях містом іде,
Як свиня, ухом веде;
То лях до корчми приходжає,
Як свиня, ухо до корчми прикладає,
А слухає лях, що козак про ляхів розмовляє.
То лях у корчму убігає І козака за чуб хватає,
То козак козацький звичай знає:
То будто до ляха- медом-вином
і оковитою горілкою припивав,
А тут ляха за чуб хватає,
І скляницею межи очі морськає,
І келепом по ребрам торкає:
«Не лучче б тобі, ляше, преуражий. сину,
На Вкраїні з жінкою спати,
Аніж в^ корчму входжати?
Да вже ж на Вкраїні не одна жінка курку зготувала,
Тебе, ляха, кручого сина, на ніч чекала!»
То вже ж, каже, козаки й мужики У неділю рано, богу помолившись, ласти писали,
В листах добре докладали І до. пана Хмельницького у Полонне посилали:
«Ей, пане Хмельницький,
І отамане чигиринський,
І батько козацький!
Звели нам під москалей тікати
$.бо звели нам з ляхами бунт великий зривати!»
То Хмельницький листи читає,
!Д,о козаків, словами промовляє:
«Ей, стійте, діти, іПаду ждіте!.
Йе благословляю вам ні під москаля тікати,
Ні з ляхами великого бунту зривати».
То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає І словами промовляє:
«Ей, нуте, діти, по три, по чотири з куренів вставайте,
І до дрючків і до голобель хватайте,
І ляхів-панів у нічку у Четвертеньку так,
як кабанів, заганяйте!» То вже ж із куренів по три, по чотири вставали,
До дрючків і до оглобель хватали,
І ляхів-панів так, як кабанів,
у нічку у Четвертеньку заганяли, ¦То вже ж один козак лугом біжить,
Коли дивиться у кущ, аж кущ дрижить;
Коли дивиться у кущ, аж у кущі лях, як жлукто, лежить. То козак козацький звичай знає,
Із коня вставає,
І ляха за чуб хватає,
І келепом по ребрах торкає,
То лях до козака словами промовляє:
«Лучче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,
Так би я міг із-за річки Вісли на Вкраїну поглядати».
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МИР І НОВЕ ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКОЇ шляхти
Ей чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, Що з ляхами, з мостивими панами, у Білій Церкві замирив? Да велів ляхам, мостивим панам, по козаках, по мужиках
стацією стояти,
Да не велів великої стації вимишляти.
То ще ж то ляхи, мостивії пани, по козаках і по мужиках
стацією постали,
Да великую стацію вимишляли.
Од їх ключі поодбирали,
Да стали над їх домами господарями.
Хазяїна на конюшню одсилає,
А сам із його жоною на подушках почиває.
То козак, альбо мужик, із конюшні приходжає,
