Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Детские » Детская проза » Збігло літо - Боден Ніна (читать книги без регистрации полные TXT) 📗

Збігло літо - Боден Ніна (читать книги без регистрации полные TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Збігло літо - Боден Ніна (читать книги без регистрации полные TXT) 📗. Жанр: Детская проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Це найкраще місце в світі, — хрипким голосом відповів він.

Тоді часто-часто заморгав, ніби його застукали на чомусь безсоромному, ляснув себе по колінах і схопився з місця.

— Зустрічаємося завтра за чверть до дев’ятої на автобусній зупинці біля пірсу, — сказав він. — І треба взяти з собою харчів стільки, скільки донесемо.

Другого дня Мері встала дуже рано, щоб зробити напад на комору. Вона взяла кілька бляшанок консервів, буханку хліба, коробку яєць, відлила трішки бренді для Ноакса з дідусевих припасів у порожню пляшку з-під тонізуючого напою, що загвинчувалася пробкою. Усе це вона склала в дорожну сумку й сховала її в кущах біля воріт.

Коли тітка Еліс спустилася вниз, Мері спитала, чи можна, як і вчора, пообідати на березі.

Тітка Еліс дістала з комори половину вареної курки і взяла в руки ніж.

— Я можу все де з’їсти, — сказала Мері.

Тітка Еліс подивилася на неї, не випускаючи з рук ножа.

— Тут дуже багато, люба моя. А ощадливий, як відомо, не знає нестатків.

Вона весело розсміялася, бажаючи показати, що насправді їй аніскільки не шкода для Мері півкурки, якщо тільки вона з’їсть її.

— Вона в мене не пропаде, — сказала Мері.

Отже Мері одержала півкурки, кілька сендвічів з вареним буряком, двоє яблук, три банани, пачку печива, пляшку молока і добрий шмат сиру «Чедар».

— У когось з нас очі більші, ніж його шлунок, — сказала тітка Еліс.

— У мене там є друг, — відповіла Мері. — його мама не може дати йому багато. — Вона вже давно відкрила для себе, що краще людям говорити майже правду. Тоді вони перестають тебе підозрювати. — Його звуть Саймон Трампет, — додала Мері. — Він дуже хороший хлопець.

— Трампет, Трампет… — задумливо промовила тітка Еліс. — Де я чула де прізвище?

— Його батько поліцейський, — сказала Мері, вирішивши, що це звучить досить солідно. — А його дядько Хорейс тримає антикварну крамницю.

— Ага, знаю. Такий огрядний чоловік з бородою. Але це прізвище я чула ще від когось. — Тітка Еліс міцно стулила губи, намагаючись пригадати. Та, так і не згадавши, додала: — Сподіваюсь, люба моя, ваш пікнік буде не дуже далеко від дому. А то ще надірвешся нести таку ношу.

— Мені не важко, — сказала Мері, всміхнувшись до тітки, й заходилася складати харчі в господарську сумку.

Господарська сумка й справді була не дуже важка, зате дорожня сумка, напхана консервами, давалася взнаки. До того часу, коли Мері дісталася пірса й забралася зі своєю ношею на другий поверх автобуса, вона вся була мокра від поту. Саймон і Крішна вже сиділи на своїх місцях. Перед ними на сидінні стояв великий рюкзак і кошик з Ноаксом.

— Ноакс цілу ніч проспав у мене на грудях, — горде сказав Крішна. — Здається, я йому сподобався. І почувається він набагато краще. Коли сьогодні вранці прийшов Саймон, ми дали йому молока і він випив усе до краплі.

— Хто-небудь бачив, як ви виходили з крамниці? — пошепки запитала Мері, але Саймон похмуро глянув на неї і нічого не відповів.

Кондуктор, що піднявся східцями слідом за Мері, тепер стояв у неї за спиною, очікуючи грошей за проїзд.

У Мері від хвилювання закалатало серце, але кондуктор тільки на мить окинув поглядом Крішну, який нічим практично не вирізнявся з-поміж інших пасажирів у старих Саймонових джинсах і в її светрі.

Та однаково в ущерть заповненому автобусі краще було мовчати. Тільки один раз, коли вони вже виїхали з міста й тряслися дорогою, що віддаляла їх від моря, Крішна порушив мовчанку:

— Дядько писав, що в Англії дуже багато зелені.

Вони вийшли з автобуса на головній магістралі. Повз них мчали легкові машини та величезні вантажівки, з-під колес яких летіли пісок і щебінь. Праворуч стояв високий кам’яний мур, похмурий і грізний, а зверху в нього було понастромлювано битого скла. Саймон повів уздовж муру до залізної іржавої брами. Вона так заросла повзучими рослинами і шовковистим бур’яном під назвою «дідова борода», що прикручену дротом напівстерту табличку з написом «Приватне володіння. Стороннім вхід заборонено» важко було помітити.

Брама стояла замкнена на ланцюг з висячим замком, але це мало що давало: завіси в ній були зламані. Саймон спритно наліг на стулки брами, і вони похилилися назад, утворивши щілину, достатню для того, щоб крізь неї можна було протиснутися. Коли вони увійшли всередину, Саймон звів стулки брами докупи.

Сюди не доходив шум з дороги. Відійшовши всього кілька ярдів від брами, вони опинилися в зовсім іншому світі — серед безгомінних зелених джунглів. Високі, тонкі дерева росли дуже густо; сплітаючись угорі кронами, вони зовсім закривали небо. Земля була вкрита заростями колючого терну, об який вони дерли свою одежу.

— Сюди, — сказав Саймон і впевнено почав продиратися вперед, хоча ніякої стежки не було видно. Крішна й Мері ледь устигали за ним. Крішна ніс кошика з котом, а Мері — дві сумки з харчами. Невидиме павутиння оплутувало їхні обличчя. Саймон ішов надто швидко, але в них не вистачило духу скаржитися.

Минула, як їм здалося, ціла вічність, поки Саймон зупинився на невеличкій галявині, залитій серпанковим сонячним світлом й посвистуванням цвіркунів.

— Ой, нога! — скрикнув Крішна й нагнувся, щоб дістати тернову гілочку, що заплуталася під холошею джинсів. Як тільки він її висмикнув, на нозі проступив рядок схожих на намистинки крапельок крові.

— Далі немає терника, але там кропива, — сказав Саймон. — Дай мені одну з твоїх сумок, Мері. Тобі потрібна буде вільна рука.

Коли Саймон повів їх далі, Мері зрозуміла, що він мав на увазі. З’явилася стежина, але дуже вузька й заросла кропивою. Вона круто спускалася вниз із пагорба. Земля під ногами була волога й слизька, а кропива росла висока, урівні з ними, і шмагала їх по обличчях. Довкола панувала така тиша, що було чути власне дихання.

— Обережно, тут повалене дерево, — сказав Саймон. — Дивіться, звідки воно впало.

Вони глянули вгору й побачили високо над головою стовбур, на якому білів слід од величезної відчахнутої гілляки, що впала вздовж стежини. Гілляка поросла мохом, стала слизька, і йти по ній було небезпечно. Першим пройшов Саймон, затим повернувся, щоб узяти кошика з котом — так буде надійніше! З кошика не чулося ні звуку.

— Як там Ноакс? — поцікавилася Мері. — Можна подивитися?

— Він спить, — відповів Саймон. — Ми випустимо його, коли дістанемося до острова.

— Якого острова? — запитала Мері, й ніби у відповідь їй дерева праворуч поріділи, й за ними показалося плесо, вкрите килимом яскраво-зеленої ряски.

— Це штучне озеро, — пояснив Саймон. — Колись на тому боці стояв великий будинок, та він давно згорів, а господарі кудись виїхали і ніколи більше не поверталися.

Стежина вела до озера, й тепер іти стало легше. Ще один поворот — і вони побачили острів, так густо порослий деревами і величезними рододендронами, які стелилися по землі, що здавалося, дістатися до нього неможливо. Темне, блискуче плесо в цій частині озера було чисте від ряски, а над ним простягався дерев’яний горбатий місток.

— Місток ненадійний, — сказав Саймон. — Я першим піду з рюкзаком.

Слідом за Саймоном Мері й Крішна пройшли половину мосту, де дошки прогнили й вгиналися, одначе витримали їх. Другої половини майже не було, залишилася тільки одна дошка завширшки з п’ять дюймів.

Внизу стрімко бігла вода. Мері глянула вниз і в неї запаморочилася голова.

— Тут мілко, — сказала вона. — Може, краще перейдемо вбрід?

Саймон похитав головою:

— Надто багато мулу. Може засмоктати.

Він легко перейшов на той бік, немов канатоходець, і повернувся, щоб узяти кошика. Ноакс, видно, прокинувся й почав ворушитися.

— Залиште сумку, — сказав Саймон. — Руки ваші повинні бути вільні, щоб ви могли ними балансувати.

Та навіть без ноші переходити було страшно.

— Не дивися вниз, — попередив Саймон, коли Мері ступила на дошку, але не дивитися вона просто не могла. Вона бачила, як біжить вода, і в неї хололо в грудях.

Перейти на страницу:

Боден Ніна читать все книги автора по порядку

Боден Ніна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Збігло літо отзывы

Отзывы читателей о книге Збігло літо, автор: Боден Ніна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*