Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Детские » Детская проза » Чарівний талісман (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читать полные книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

Чарівний талісман (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читать полные книги онлайн бесплатно .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Чарівний талісман (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич (читать полные книги онлайн бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Детская проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

І альпійська гірка була у самісінькому розквіті своєї неповторної краси. Особливо милував око високий кущ так званої штамбової троянди, яким вивершувалася альпійська гірка

І от учора вночі хтось нещадно обламав троянди, витолочив, потоптав квіти, розвалив, повивертав каміння з альпійської гірки

У безмовному розпачі завмерли вранці у дворі і учні, і вчителі.

Хто ще підходив, вражений незвичною гнітючою тишею, і собі тихенько зойкав, побачивши, і теж завмирав приголомшено.

Вся школа знала, що альпійська гірка вперше з'явилася на шкільному подвір'ї у ті далекі часи, коли вчився тут Вітя Іваницький, майбутній академік, і що він був одним із тих, хто створював її тоді.

Директор Лев Парамонович — високий кремезний чоловік із густими кошлатими бровами Коли він гнівався, очі його з-під брів метали такі блискавки, що навіть найсміливіші одчайдухи-старшокласники схиляли голови.

Директор ніколи багато не говорив. Він тільки дивився, і цього вистачало.

Говорила завжди завуч Фаїна Панасівна

От і зараз…

— Ганьба! — каже вона. — Це могла зробити тільки дуже зла й жорстока людина, яка не має ні серця, ні совісті, ні сорому… Ну, як тепер Лев Парамонович дивитиметься у вічі академіку? Як?! І всі ми як дивитимемося?.

— Безсовісний шкідливий елемент! — кидає ставна волоока вчителька хімії Кіра Андріївна.

— Як так можна було?! Як?! Не уявляю! — на очах вчительки української мови й літератури рудокосої красуні Маргарити Михайлівни блищать сльози

Більше з учителів ніхто не сказав ні слова, але мовчання їхнє було красномовне

— Той, хто це зробив, звичайно, нікчемний боягуз, — веде далі Фаїна Панасівна. — І в нього, звісно, не стане духу зізнатися зараз у цьому. Але ми все одно його викриємо! Все одно!

Вона кинула погляд у бік спортмайданчика, погляд блискавичний, але виразний

Усі як по команді обернулися і глянули в той бік

На спортмайданчику, біля смуги перешкод, осторонь від усіх стояли троє — відома на всю школу трійця з п'ятого, тепер уже шостого «Б» — Довгий, Злюкін і Малявка.

Бувають бешкетники симпатичні, добродушні, незлостиві, витівки яких хоч і є порушенням дисципліни, але викликають радше усмішку, ніж роздратування

Про трійцю з шостого «Б», на жаль, так сказати було не можна.

Довгий, як ви вже здогадуєтеся з прізвиська (насправді його звуть Андрій Мережко), — здоровенний, майже двометровий акселерат із сонними очима й розпатланим чубом.

Злюкін (Казик Люкін) — середній на зріст, звичайний шестикласник, але страшенно забіякуватий, злий і мстивий.

Ну, а Малявка… Правильно! Малявка (Алик Дука) — маленький, найменший у шостому «Б» Вуха відстовбурчені, шийка худенька, кулачки маленькі Але тими кістлявими кулачками він так боляче штурхав свою жертву, яку Довгий тримав, як у лещатах, здоровенними лапами, що де тільки сили бралися.

Всі «художества» трійці були злі й жорстокі

Як правило, займав жертву Малявка, а Довгий і Злюкін ховалися десь за рогом будинку. І як тільки той, до кого Малявка присікувався, давав йому стусана, щоб одчепився, одразу з'являлися Малявчині друзі. «Ти що малих кривдиш?! — вигукував Злюкін. — Здоровий — так?» І…

Особливо знущалася трійця з молодших. Забирала гроші, сніданки, примушувала робити різні капості — бити вікна, вазони, псувати наочне приладдя… Але майже ніколи не вдавалося впіймати трійцю на гарячому — так хитро й підступно вони діяли А залякані їхні жертви боялися їх виказувати, розплачувалися самі.

І тепер трійця лише хмикала й пересмикувала плечима — чого, мовляв, дивитеся, при чому тут ми, знати не знаємо

Леся Чорнобривець і Аліна Гончарук присіли біля клумби навпочіпки й намагалися підняти, вирівняти поламані квіти, повернути їх до життя

— Як це так?! — розпачливо шепотіла Леся. — їм же боляче!.. Вони ж усе відчувають…

– І… і навіть пізнають того, хто їх скривдив… Я читала… — шепотіла Аліна

— Вони ж живі… Як це можна було, — губи в Лесі тремтіли.

Леся й Аліна були юннатки, альпійська гірка — то їхнє дітище

У Лесика теж тремтіли губи. Він був блідий

Коли Лесик дивився на Лесю Чорнобривець, у грудях його починав тьохкати соловейко Ніжно так і щемливо: «Тьох-тьох!. Тьох-тьох-тьох!..» Може, тому, що її звали Леся, а його Лесик?… А може, з іншої якоїсь причини… Хтозна, чого в людей у грудях тьохкають соловейки.

А от коли Лесик дивився на трійцю, в грудях його починали каркати ворони, хрипло, противно так, гаркаво: «Каррр!.. Каррр! Каррр!..»

Жора теж небайдуже дивився на Лесю. Але почуття його виявлялися по-іншому В Жори холов кінчик носа — наче крижана колюча сніжинка сідала на нього.

А от коли Жора дивився на трійцю, щоки його починали горіти вогнем, наче до них притуляли розпечене залізо

Але зараз чомусь ні ворони у Лесикових грудях не каркали, ні Жорині щоки не пекло вогнем.

Може, тому, що надто вже дикий був випадок Не могло бути нормальних реакцій. А герої наші — хлопці дуже вразливі

Задеренчав дзвінок на уроки І наче то був сигнал, що можна вже не мовчати, одразу навколо загуло й загомоніло

Збуджено перемовляючись, розходилися і розбігались учні по класах

Дисципліна у той день, що й казати, була не на висоті. Вчителі раз у раз втихомирювали учнів, але й самі були збуджені й нервові.

Зустріч з академіком мала початися одразу після п'ятого уроку.

Довгий стіл на сцені актового залу вже зранку був застелений скатертиною, і на ньому стояли квіти й пляшки з мінеральною водою та пепсі-колою

Агашкін, який сидів за партою біля самісінького вікна перед Лесиком і Жорою, весь час витягував шию, визирав надвір, робив «перське око» (тобто одне примружував, а друге витріщав) і збуджено хихикав.

Агашкін страшенно любив різні надзвичайні події та неприємності (певна річ, коли вони траплялися не з ним, а з кимось іншим) Якось, коли у шкільному дворі була пожежа (хтось підпалив макулатуру, і зайнялися старі поламані парти, біля яких та макулатура лежала), Агашкін так верещав від захвату, так танцював і підстрибував, що мало сам не вгнався у вогонь

Клас на «перське око» Агашкіна реагував по-різному Деякі, найбільш несвідомі, й собі хихикали, пирскали в кулак. Але переважна більшість учнів дивилася осудливо

Лесик поглядав на розпашіле, як маків цвіт, Лесине личко (він сидів майже поряд із нею, їх розділяв тільки прохід між партами), і в грудях його потроху, ледь чутно вже починав витьохкувати соловейко Жора теж дивився на Лесю через плече товариша, і кінчик його носа починав холонути…

Ах та Леся, ах та Леся-чарівниця!.

На п'ятому уроці всі вже совалися так нетерпляче, мов сиділи не за партами, а на розпеченій черені.

І раптом учитель фізики Антон Григорович (саме була фізика) кахикнув. І сказав:

— Не совайтесь, сидіть спокійно Зустрічі з академіком не буде. Після уроків підете додому.

Всі так і завмерли. Отаке… Що?.. Чому?.

— Нічого не знаю, — мовив Антон Григорович. — Так сказав Лев Парамонович

Але ж стривайте! Академік же приїхав. Точно! Вчора увечері прилетів літаком Тато Агашкіна працює у Борисполі в аеропорту. І сам бачив, як Лев Парамонович його зустрічав. З квітами і з Кірою Андріївною…

Жора глянув на Лесика й часто-часто заморгав Він, мабуть, більше за всіх чекав цієї зустрічі.

— Сумнівів нема! — сказала Аліна. — Це через альпійську гірку… Може, й правильно…

Леся мовчки зітхнула Вона дивилася на Лесика. Леся знала його з першого класу. Але ніколи не бачила його таким схвильованим і незвичайним, як зараз

«А я завжди вважала його легковажним, — думала вона. — І байдужим до квітів, до рослин А він, бач, як переживає…»

Правда, Леся не знала, що в Лесика є сьогодні й інші причини для збудження Сьогодні день народження його мами А цей день для Лесика незвичайний. Він дуже любить свою маму.

Чарівний талісман (збірник) - i_029.png
Перейти на страницу:

Нестайко Всеволод Зиновьевич читать все книги автора по порядку

Нестайко Всеволод Зиновьевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Чарівний талісман (збірник) отзывы

Отзывы читателей о книге Чарівний талісман (збірник), автор: Нестайко Всеволод Зиновьевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*