Кортик - Рыбаков Анатолий Наумович (книги бесплатно без онлайн txt) 📗
— Ну і що?
— У неділю побачите, — загадково відповів Мишко.
— Що?
— Побачите. Взагалі все в порядку. Добре. Тепер треба тільки встановити, служив Філін на лінкорі чи не служив. А потім візьмемося за дідка. Тільки доведеться вам: мене він уже в магазин не пускає.
— Не турбуйся, Мишко, — втрутився Славик, що весь час мовчав, — нам теж не доведеться. — І він багатозначно подивився на Генку.
— Чому?
— Тому що нас у магазин також більше не пустять.
— У чому справа? — Мишко переводив розгублений погляд з Генки на Славика і з Славика на Генку. — Чому не пустять?
— Нехай він сам скаже, — Славик кивнув на Генку. Генка почервонів і поспішливо заговорив:
— Розумієш, Мишко, ми йдемо за Філіним. Адже треба з’ясувати, куди він іде. Він у провулок — ми за ним. Він на Остроженку — ми за ним. Він у магазин — ми за ним. А в магазині у нас не виявилося грошей, щоб марки купити. Ну, ми спокійно повернулися і пішли. От і все.
— Зрозуміло… — протягнув Мишко і похитав головою. — Загалом, попалися… Адже говорив, говорив: не треба заходити в магазин. Ну, ясно: тепер нікому з нас і не підійти до дідка. Ні, ти вже вдруге всю справу зриваєш! То Борці про ящики розпатякав, тепер у магазині всю справу провалив. Годі. Доведеться без тебе діло робити. Досить.
Генка на цей раз не став сперечатися. Він знав, що Мишко посердиться і заспокоїться, а вже без нього «діло робити» не будуть.
Розділ 41
СПЕКТАКЛЬ
Вже кілька днів на дверях клубу висіла афіша про те, що в неділю має відбутися спектакль для дітей. Ставитимуть п’єсу в трьох діях «Куркуль і наймит». Керівник студії Олександр Огурєєв. Режисер Олександр Огурєєв. В головній ролі Олександр Огурєєв. І в самому низу, маленькими літерами: «Художник Михайло Коровін, під керівництвом Олександра Огурєєва».
Коровін дуже пишався тим, що його ім’я згадано в афіші, подивитися на яку приходили цілі юрби безпритульних.
Квитки були розпродані задовго до спектаклю. Хлопці весь збір віднесли в редакцію газети «Известия» і здали в фонд допомоги голодаючим Поволжя.
У неділю клуб зранку заповнився дітьми. Вони галасували, лазили через стільці, сперечались. Прийшли діти з сусідніх будинків, а також велика юрба безпритульних з Рукавишниківського приймального пункту на чолі з Коровіним; з’явилися акробати Буш, Ігор і Оленка. Мишко посадив їх у першому ряду і залишив під опікування Славика.
Коли все було готове, Мишко побіг запрошувати Журбіна. Він застав у нього Валю Іванову і ще одного комсомольця в кепці і шкіряній куртці, з кишені якої стирчала пачка газет. З-під розстебнутої куртки виглядала синя косоворотка з комсомольським значком на грудях.
— Ось він самий ініціатор, — сказав Журбін, показуючи на Мишка.
— Ми з ним уже знайомі, — сказала Валя і привітно посміхнулася до Мишка.
Комсомолець простягнув Мишкові руку:
— Будьмо знайомі. Севостьянов Микола, або просто Коля.
Він говорив, пильно розглядаючи Мишка, ледь нахиляючись вперед. Він був високий і ніби трохи сутулуватий. З-під кепки на блідий лоб звисало косе пасмо м’якого білявого волосся. І він дивився на Мишка дуже уважним, вивчаючим поглядом, немов бачив Мишка наскрізь. Очі в нього були сірі, стомлені і дуже розумні.
— Товариш Севостьянов подивиться ваш спектакль, — сказав Журбін, — а потім вам дещо розповість.
Перед підняттям завіси виступив завідуючий клубом Митя Сахаров. Відкинувши волосся назад і звертаючись більше до Журбіна, він сказав:
— Товариші! Зараз вам буде показаний спектакль, поставлений силами дитячого драмгуртка нашого клубу.
Він знову відкинув волосся назад і продовжував:
— Адміністрація клубу, товариші, не шкодувала коштів для постановки спектаклю, тому що робота з дітьми — справа важлива, для клубу особливо. Адміністрація сподівається, що її витрати повністю будуть компенсовані. А тепер, товариші, попросімо… — Він заплескав у долоні, і весь зал відповів гучними оплесками.
Спектакль пройшов з великим успіхом.
Зіна Круглова по ходу дії так потягла Шуру кочергою, що в нього спина затріщала. Ефект вийшов незвичайний; юні глядачі в захопленні кричали: «Бий його, Зіно, лупцюй!» Але Шура, як справжній артист, навіть не дав і взнаки, що йому боляче.
В епілозі всі дійові особи співали і танцювали. На заключення виступили Оленка й Ігор Буш. Славик грав на роялі, супроводжуючи їхній виступ.
Потім на сцену піднявся Коля Севостьянов. Він обвів залу уваленим поглядом і спитав:
— Сподобалось?
— Сподобалось! — хором відповіли глядачі.
— От бачите, — сказав Коля. — Діти цього будинку допомогли нашим маленьким товаришам з Поволжя. Як, по-вашому: добре вони зробили?
— Добре! — знову хором відповіли діти.
— Так, — продовжував Коля, — тепер я задам вам одне запитання.
Він замовк. Всі чекали запитання. Після маленької паузи Коля запитав:
— Чи знаєте ви, хто такі юні піонери?
— Знаємо! — закричав з усієї сили Генка.
Мишко штовхнув його в бік кулаком:
— Не горлань! Ти знаєш, а інші — не знають.
В залі піднявся страшенний галас. «Знаємо!» кричали одні. «Не знаємо!» кричали інші. Всі намагалися перекричати один одного, і в кількох місцях уже розпочалася бійка.
Коля підняв руку і, коли всі стихли, сказав:
— Юні піонери, діти, — це зміна комсомолу. Піонери повинні довести до кінця ту справу, яку розпочали їхні батьки і старші брати, — справу комунізму. «В нашому районі уже є три таких загони: на «Каучуку», «Ліверсі» і Держзнаку…
— А чому в нас немає? — спитав Мишко.
— Про це я і хотів вам сказати. Цей клуб, діти, переходить у відання нашої фабрики. І ось при фабриці організовується піонерський загін…
— Ура! — закричав Генка. — Дайош загін!
Він хотів ще щось крикнути, але Мишко знову штовхнув його в бік, і він замовк.
— Так ось, діти, — закінчив Коля, — хто з вас хоче стати юним піонером, може зараз у мене записатися. І сьогодні після спектаклю ми проведемо наш перший збір.
— Зараз я йому задам одне питаннячко, — тихо промовив Генка.
— Що за питаннячко? — насторожився Мишко.
— А чи мають право піонери скаутів лупцювати?
— Що за дурні питання!.. — розсердився Мишко. — І взагалі, що це в тебе за звичка: лупцювати та лупцюваи… Лупцювати також треба з розумом.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ЗАГІН № 17
Розділ 42
КУТОЧОК ЛАНКИ
— «Піонер свою справу робить швидко і акуратно», — розмахуючи молотком, розглагольствував Генка.
Він стояв на верхній перекладинці дерев’яної драбини, під самою стелею клубу і прибивав до стіни плакат.
— Так-так: «швидко і акуратно», а ти вже цілу годину возишся, — зауважив Славик.
Однією рукою Славик підтримував драбину, в другій тримав кінець звисаючого плаката.
Клуб готувався до свята в зв’язку з пуском фабрики на повну потужність. З стелі звисали гірлянди ялинових гілок з розсипаними по них різноколірними лампочками. Піонери закінчили влаштовувати ланкові куточки. Пахло свіжою ялинкою, столярним клеєм, фарбою.
Всі піонери були в новенькій формі захисного кольору. Костюми їм видала дирекція фабрики, коли піонери давали урочисту обіцянку. Загонові тоді вручили прапор, барабан і горн.
— Ось, діти, — сказав директор фабрики, підписуючи наряд на матерію, — наша країна розбута, роздягнена, тільки з розрухи вилазить, а для вас нічого не шкодує. Пам’ятайте це…
Мишко стояв, закинувши голову догори, і слідкував за Генчиною роботою. Коли Генка прибив другий кінець плаката, Мишко крикнув:
— Злазь, досить базікати!
Генка зліз і став поряд з Мишком і Славиком. Хлопці з задоволенням оглядали свою роботу.
