Вітряк - Чернишев Славчо (электронная книга txt) 📗
— Вчора Доменіка сказала, що батько послав її повідомити нас про екскурсії Мока…
— Невже? — Колка здивовано свиснув.
— А чому ти нам одразу про це не сказав? — суворо запитав Максим.
— Я зрозумів, у чому тут справа, подумав, що вони хочуть усіх нас повбивати в печерах, тому й вирішив сам піти… — знову збрехав Сашо і враз пошкодував, але сказаного слова не вернеш.
— Диви, який герой! — в'їдливо засміявся Колка. — Вирішив принести себе в жертву за інших. Ха-ха!
— Колка! — суворо глянув на нього Максим і знову повернувся до Саша. — Ну, і ти сам ходив?
— Сам… Ні, вірніше — з Доменікою…
Колка зареготав:
— Я ж вам кажу: герой! Пішов на жертву, але з дочкою бандитського ватажка! Для краси! Негідник!
— Та перестань ти нарешті! — не на жарт розсердився Максим. — Одно-тільки гавкаєш! Хіба не бачиш, що ми ділом займаємось! — і, заспокоївшись, знову запитав: — А ще що, Сашо?
Хлопцеві здалося, що його й насправді не виженуть, і він розповів і про Кіра Привида. Скінчивши, він з надією вигукнув:
— Не виганяйте мене!
Всі мовчали, а це означало, що його не хочуть більше бачити біля себе. Максим і Андрій, може, й пожаліли б його, та Колка їх стримував.
— Ще що? — наполегливо запитав Колка. — Що ти ще приховав? І взагалі розповідай усе, що знаєш!
— Більше нічого…
— Нічого! — пригрозив Колка. — Мабуть, стільки нас обдурював, що тепер не можеш усього й пригадати. Ану скажи, Доменіка що-небудь знає?
— Що саме?
— Знає вона, що її батько — бандит?
— Знає тільки те, що він поганий і що його заарештують…
— От такої! — до глибини душі обурився Колка. — Як ти посмів, йолопе! Як ти посмів! — він схопив Саша за петельки і почав трясти. — Ти ж клявся, що нічого їй не скажеш!.. Тьху, гад паршивий! — він штовхнув його з усієї сили й з огидою відвернувся.
Сашо поточився й упав на підлогу. Максим з Андрієм стояли самі не свої. Це жахливо! Тремтячим голосом, тихо, але твердо, Максим сказав:
— Геть звідси! Негайно! Геть під три чорти! І якщо комусь скажеш хоч слово, клянусь тобі: уб'ю! Геть!
Сашо повільно підвівся, заточуючись, мов п'яний, важко піднявся по залізному трапу і зник у непроглядній нічній темряві.
Дув східний вітер, кипариси таємниче шелестіли, свистів пісок по дюнах, море глухо било в берег, зловісно вируючи десь там, біля Мису утоплеників.
НІЧНІ ГОСТІ
Сашо, сам не знаючи чому, попрямував до хати Доменіки. В голові гуло. Страшною була для нього ця ніч, сповнена несподіванок і розпачу. Раніше Сашо думав, що коли брехня розкриється, йому одразу стане легше. Та вийшло не так. Він сподівався, що йому пробачать, а вони не пробачили, прогнали. Той факт, що він знав свою провину і відчував її саме як провину, ще більше підсилював його розпач, ятрив душу. Через те й не сердився на хлопців. Вважав, що вони зробили правильно, прогнавши його. Але ж Колка!.. Як він смів його бити? Саша охопив скажений гнів і палке бажання помститися, зробити щось таке, що змило б з нього ганьбу, довело б їм, що він не баба, не мерзотник, а коли й помилявся, то помилявся через те… через те, що на цьому світі існує людина, яку звуть Доменікою…
Але як же, біс його візьми, як їм довести? Продовжити справу самому? А чи зможе він? Чи вистачить у нього сил? Чи піти й сказати Мортію, що посварився з хлопцями, і попросити притулку? Але ж це рівнозначно зраді. Ну, звичайно, він не продасться Мортію, не скаже йому, що хлопці знають його таємницю. Піде до нього для того, щоб краще розвідати. Стежитиме за ним ввесь час і застукає його разом із стариком… Дурниці! Старик і Мортій мають право розмовляти, скільки завгодно, ніхто їм не може заборонити зустрічатись… Краще впіймати їх всіх на місці злочину. Або ж зловити тільки Мока, і той усіх викаже…
Сашо відчув, що він збуджений і не може міркувати так логічно й тверезо, як раніше, а все ж вирішив сам продовжити справу. Щоб випередити їх усіх. І вони залишаться в дурнях, бо він, Сашо, набагато розумніший і винахідливіший за них. А у вирішальну хвилину прийде до капітана першого рангу Рачева: так і так, мовляв, дайте мені людей захопити контрабандистів! А потім — Сашо — герой, Сашо — приклад для всіх ремсистів!..
Хлопець уявив собі святково прикрашений зал, публіку, президію, в якій він скромно сидить серед учителів і партійних діячів, промови і найщасливіший момент — нагорода… Його мати теж у залі разом з дітьми й Доменікою… А Доменіка зі своєю матір'ю, але без батька… Тьху, яка нісенітниця! Одержав нагороду за те, що впіймав батька тієї дівчини, яку… Ну що ти скажеш!.. А якщо він їй розповість, що Мортій їй не рідний батько? Все одно, незручно…
Підійшовши до хати Мортія, Сашо підкрався до муру й заглянув у двір. Було за північ, усі люди сплять… Що робити? Іти до бай Нака? Ні, не годиться. Він почне розпитувати, не відчепишся. Краще пересидіти десь тут біля флігеля, а вранці вилізти. Ну гаразд, а потім куди ж йому дітися? Знову до бай Нака? Бо додому зараз він ні в якому разі не повернеться. Дудки! З дачі вони його можуть прогнати, але з міста — ні. Житиме у вітряку! Оце так ідея!.. Ні, він поки що залишиться тут, а завтра на свіжу голову обміркує краще.
Сашо проліз через дірку в огорожі, крадучись, мов кіт, підійшов до хати й вирішив сховатися під навіс біля східців, у затишку. Скрутившись у куточку, він притих.
Вітер то вщухав, то знову дув поривисто. Сашо спробував заснути, але виявилось, що це не так легко, та й не можна спати. Мортій міг вийти і побачити його. І чого йому тут сидіти? Навіщо самому лізти вовкові в зуби? Хіба для того, щоб побачити Доменіку. А як ти її побачиш? Зараз ніч. Ні, краще, звідси піти! Але від думки, що треба залишити цей затишний куточок, його щось немов прикувало до землі, і Сашо мерзлякувато щулився у затишку. Тим більше, що в короткі хвилини затишшя йому вчувався якийсь особливий звук, ніби десь глибоко під землею розмовляли люди. Визначити, що це за звуки, було дуже важко. Сашо перестав прислухатись і втупився в маяк, що блимав на острові. Знічев'я почав лічити інтервали між спалахами. Але іноді дивний звук було чути так ясно, що Сашо перестав лічити й знову почав прислухатися. Здавалося, що звук виходить у нього з-під ніг. Чорти! По спині пройшов холодний дрож. Чи не маріння бува? Останнім часом його нерви зовсім розладнались. Він приклав вухо до вимазаної глиною призьби й чітко розрізнив чийсь шепіт. Ще раз прислухався — знову той самий шепіт. Сашо перелякався. Звиклі до темряви очі угледіли при самій землі заґратоване віконце, таке брудне і темне, що крізь нього нічого не можна було побачити. Сашо догадався, що в підвалі розмовляють якісь люди. Інакше бути не могло.
Помацавши свій ніж, хлопець натис на двері. Замкнені. Вирішив подивитися, чи нема іншого вікна. З південного боку було двоє вікон, але теж заґратованих. На щастя, з західного боку Сашо побачив більше вікно. Одна шибка розбита, так що можна було просунути руку й відчинити вікно зсередини.
Протиснувшись до пояса у вікно, Сашо заглянув у темний підвал. Розмови не чути було. Хлопець, зметикувавши, що протяг може насторожити людей у: підвалі, швидко проліз у вікно, причинив його за собою й прилип до стіни. Серце завмирало від хвилювання. Сашо постояв деякий час, — сторожко прислухаючись. Потім навшпиньках просунувся трохи вперед. Помітив вузеньку смужку світла, що пробивалася крізь щілину дверей. Зупинився. Почув шепіт. Відразу впізнав хрипкий і грубий голос Мока. Потім голос Мортія. І чийсь зовсім незнайомий, м'який і владний голос. Сашо вмить зрозумів, що тут діється, і вирішив підслухати розмову, хоча б і з риском для життя. Треба було сховатись. Намацав велику, порожню діжку, обережно заліз туди і завмер, прислухаючись. Спочатку нічого не міг розібрати. Потім розмова стала голоснішою і Сашо жадібно ловив кожне слово.
