Відважні - Воинов Александр Исаевич (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений .TXT) 📗
Що за дивний натяк цього полоненого? Чи справді він щось знає? Про що він хоче говорити? Ходячи туди й сюди по сонному селу, вони цієї ночі довго роздумували і нарешті вирішили: самим на розмову не набиватися, а коли полонений наполягатиме, вислухати його. Якщо ж стане базікати зайве, тут же пристрелити. Мовляв, намагався втекти…
Вранці Олексій не зміг підійти до Кравцова — їх підняли раніше, ніж звичайно, і вивезли в поле.
Під час роботи, в присутності Михайла, теж не поговориш, тим більше, що поблизу весь час крутяться обидва поліцаї. По тому, як часто вони насторожено зиркали на Олексія, той зрозумів, що таки примусив їх занепокоїтись. «Помучтеся, помучтеся, — думав він, — згідливіші будете!»
Дивлячись збоку на цю невелику групу людей, які працюють серед широкого поля, важко було уявити собі, що в них киплять затаєні пристрасті. Ось люди носять землю, встановлюють стальні каркаси дота, замішують бетон, і ніщо не виявляє ні їхнього внутрішнього напруження, ні того жару, який ось-ось може призвести до вибуху.
Час минав повільно. Нарешті з села долинули довгождані звуки гонга. Петро гучно скомандував:
— Кінчай роботу!.. Перерва!.. — і обвів усіх суворими очима. — А ти, Юренєв, гайда по обід! Швидше!..
Юренєв звично схопив бачок, що лежав осторонь, і, весело махнувши всім рукою, подався у село. Олексій з ненавистю дивився йому вслід: «Іди, іди і подавися по дорозі м'ясом!»
Тепер можна й побалакати. Він присів поруч Кравцова, який втомлено притулився до бетонної основи дота, широко розкинувши свої тонкі, з довгими пальцями руки.
— Юро, мені треба сказати тобі дуже важливу річ, — почав він, посміхаючись, щоб поліцаї, які обідали недалеко на колодах, думали, що він просто жартує з якоїсь нагоди. — З'ясувалося, що Юренєв зрадник!..
При цих словах Кравцова наче підкинуло, він пополотнів і повернувся до Олексія з таким обличчям, що той перелякався.
— Не вірю! Не вірю! — майже вигукнув він. — Наклеп! Де докази?!
Олексій не сподівався, що його слова викличуть таку бурхливу реакцію.
— Тихше, тихше! — Він схопив Кравцова за руку і силою посадив на місце. — Факти перевірено! Мені зовсім не хочеться його губити… Але будь з ним обережний…
Розмови не вийшло. Олексій зрозумів: скажи він Кравцову більше, то невідомо, що накоїть цей чесний, але надто вже запальний хлопець…
— Дивись, — суворо сказав Олексій, — нічим не викажи Михайлові нашої розмови… Ти можеш загубити всіх: і себе, і нас.
— Добре, — прошепотів Кравцов, — але я це перевірю. Я мушу це перевірити. Я не можу жити, якщо людина, котрій я так довіряв, — зрадник…
Олексій підвівся і пішов до колод, на яких сиділи поліцаї.
— Приємного апетиту, панове поліцаї, — сказав він трохи насмішкувато.
— А тобі що? — скоса глянув на нього Василь Дмитрович. — Знову прийшов базікати?
— Ні, навпаки. З серйозною розмовою.
— Яка у нас з тобою може бути розмова? — посміхнувся Петро. — Ти копай, а ми вартуй…
— Не хочете розмовляти, як хочете, — знизав плечима Олексій. — Настане час, пошкодуєте.
— А коли це такий час настане? — примружився Василь Дмитрович.
— Коли ми всі доти побудуємо, тоді й настане!..
Поліцаї перезирнулися і вже з одвертим інтересом глянули на Олексія.
— Ну, ну, мели язиком далі! — мовив Василь Дмитрович. — Чим ти нас налякати хочеш?..
Олексій зрозумів, що в глибині душі у них страх. Вони грубіянять, хизуються, а насправді бояться, тремтять перед відплатою. Так, Миколка дав йому вірного ключа до цих людей.
— Після роботи, — сказав він, — мене затримайте, поговоримо без свідків.
Василь Дмитрович похитав головою:
— Ніяк не можна — підозра буде. Кажи зараз, ніхто не почує.
— Ні, — уперто стояв на своєму Олексій, — зараз не час, працювати треба!..
Він одійшов від поліцаїв, залишивши їх геть збентеженими.
Юренєв уже повернувся з бачком. Він помітив, що Олексій розмовляв з поліцаями.
Сьогодні юшки було особливо мало, де-не-де плавали блискітки жиру і пшонини. Всі їли, сівши в коло і по черзі черпаючи ложками.
Кравцов, який звичайно сідав поруч Юренєва, перемінив місце і, підносячи ложку до бачка, вороже поглядав на свого недавнього друга. «Хоч би він нічого не накоїв, — з тривогою подумав Олексій. — Зовсім недоречна була моя відвертість з ним!..»
Покінчивши з юшкою, Юренєв засунув ложку за халяву і, наче між іншим, запитав Олексія:
— Тютюнець є?
— Є.
— Давай покуримо!..
Вони відійшли вбік, і Михайло одразу ж почав допит.
— Про що ти з ними розмовляв? — кивнув він на поліцаїв.
— Про погоду, — посміхнувся Олексій.
— Я не жартую! — В голосі Михайла прозвучала погроза.
— А чому, власне, ти мене допитуєш? На якій підставі?
Михайло чиркнув сірником.
— Скажу прямо!.. Після того, що ти мені казав, я не можу вже ставитися до тебе з цілковитим довір'ям. Твій контакт з поліцаями примушує мене підозрювати…
— Невже ти думаєш, що, вирішивши зрадити, я чинив би це на очах у всіх?
— Я вимагаю, щоб ти сказав, про що ви говорили, — гостро повторив Юренєв, — інакше я залишаю за собою свободу дій…
— Що це означає?
— Я не зобов'язаний говорити про це… своєму ворогові!
— То ось як ти заговорив! — Олексій глибоко затягнувся міцним димом. — Ну гаразд, роби що хочеш!..
І, рвучко повернувшись, він відійшов убік, взяв лопату і спустився на дно котлована…
Майже всю другу половину дня вони працювали поряд, встановлюючи бетонний ковпак, їхні руки часом дотикалися і тут же відсмикувались. Взаємна ненависть, що досі таїлася десь в глибині і довго не знаходила виходу, раптом спалахнула і зразу ж досягла найвищого напруження.
«А що, коли він знає, де я зберігаю свої записи? Що, коли він бачив Миколку?» — думав Олексій. Одчайдушні плани народжувалися в його голові, пролітали вихором.
Від тривалої роботи занила спина. Олексій випростався і аж скрипнув зубами від болю. Як добре хоч хвилинку постояти, розправити плечі і глибоко, на повні груди вдихати чисте повітря, що пахне першим снігом!
Раптом його погляд спинився на темній западині сусіднього недобудованого дота. Десь в дорозі затрималася арматура, і Вернер наказав тимчасово припинити в цьому доті роботи.
Олексій уявив собі вузьку коротку траншею, крутий поворот, за ним ще один, а потім глибокий котлован із стрімкими стінами. Зовсім недавно в цьому котловані його група пережила кілька неприємних хвилин.
Скориставшися тим, що поліцаї ненадовго відвинулися в своїх справах (а вони часом це робили, вважаючи, що ніхто не втече, — рівне поле стелеться майже до обрію, заховатися ніде, і куля скрізь дожене), Олексій влаштував у котловані коротку нараду. Сидячи спиною до траншеї, на краю котлована, він дивився в той бік, куди пішли поліцаї, і не помітив, як, зрештою, й інші, що Кравцов потайки виліз з котлована з іншого боку, підслухав за поворотом траншеї всю їхню розмову до останнього слова, а потім зненацька вискочив і всіх налякав. Хто б міг подумати, що ця траншея — щось на зразок довгої слухової труби! Юренєв навіть не повірив, спеціально ходив за поворот і слухав…
Олексій похмуро усміхнувся. Чи не повторити ще раз, але тепер вже не для жарту, а серйозно? «Клюне він чи ні? — Олексій скоса глянув на Юренєва, який укладав бетонні плити. — Що ж, спробувати можна. Вийде, то вийде!.. А якщо не вийде? — Він замислився. — Так, ставка надто велика — власне життя!..»
І раптом його охопив якийсь злий, гострий азарт. Все одно гинути!.. Недавній випад Юренєва — це останнє попередження. Зараз він зробить усе, щоб розчавити його, Олексія, тим більше, що у нього в руках такі вагомі козирі: відмова від утечі, контакт з поліцаями. Ні, якщо діяти, то негайно, не відкладаючи. Адже за вечір і ніч багато що може змінитися. Юренєв підмовить когось убити його як зрадника або викаже усіх сам, — це теж дуже ймовірно: він розуміє, що висить на волосинці. Може статися й так, що обох поліцаїв завтра пошлють в інший наряд, і тоді він, Олексій, не зможе здійснити свій план. Якщо ж навіть залишиться живий, то в очах товаришів ціна йому буде ламаний гріш, всі цуратимуться його, як прокаженого. Доводь потім, чим ти керувався, які благородні були в тебе таємні задуми! Стоячи на краю могили під прицілом автоматів, товариші проклинатимуть тебе. Ні, цього він не допустить!..
