Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Гольц-Баумерт Герхард (читать книги полностью без сокращений TXT) 📗
-- Нi, нi, -- пролепетав я, -- просто я вас не помiтив. Будь ласка, вибачте.
I я скинув шапку. З неї посипалися шматочки паперу -- певно, Ервiн пiдклав. Вiн мастак на такi речi.
Я вирiшив сьогоднi не виходити з дому, щоб не дати павуковi нагоди ще якось дозолити менi. Однак мама послала мене в магазин, i я загубив дрiбнi грошi -- 34 пфенiги. А коли повернувся, мама почала вичитувати менi:
-- Ти, Альфонсе, мов маленький. Вже он який вирiс, а покластися на тебе не можна.
Я заперечив:
-- До чого тут я? Ти ж сама казала, що павук...
Та мама й знати нiчого не хотiла:
-- Ти просто неуважний, i павук тут зовсiм не винний. Отож, не виправдовуйся!
Я вийшов у двiр погуляти, бо дома ж самi прикрощi. Хлопцi з нашої вулицi грали в футбол iз командою iз сусiдньої вулицi. Ми програли з рахунком 18:7. Всi казали, що найслабшими гравцями були воротар i я. Воно й правда, адже я весь час думав про того павука. I як тiльки вiн мiг принести менi стiльки невдач за один день! I я сказав товаришам по командi:
-- Сьогоднi вранцi я побачив павука. Це все через нього.
Але хлопцi не зрозумiли мене, вилучили з нападу, i я пiшов геть.
Увечерi тато помiтив, що у мене поганий настрiй, i запитав:
-- Що скоїлось, Альфонсе? Неприємностi у школi?
Я кивнув:
-- Так, неприємностi.
I я розповiв про все, що сталося протягом дня. Але тато не хотiв нiчого й чути:
-- Ти погано пiдготувався i був неуважний. Ось де причина. А та вправа на турнiку у мене теж нiколи не виходила.
Те, що вправа не виходила у тата, втiшило мене, але я залишився при своїй думцi: все було через того павука.
Тато розсердився:
-- Невже, Альфонсе, ти серйозно вiриш у цi дурницi?
А потiм звернувся до мами:
-- Це ти, Луїзо, збила хлопця з пантелику тим павуком?
Мама сказала, що павук -- то не дурницi.
Тато сказав, все це дурнi забобони. Вiн так розхвилювався, що перекинув солянку.
-- Тепер напевно будуть неприємностi, -- тихо мовила мама.
-- Оце ж вони й є, -- вiдказав тато.
Я кивнув:
-- Ми програли в футбол. У цьому винний павук, а також розсипана сiль.
Ми ще довгенько сперечалися. Тато дуже сердився. Мама мовчала. А я собi сидiв i думав, що й вечiр не минув без прикрощiв. Розмова так i не вiдновилася. Тато читав газету i час од часу бурчав:
-- Бiльше б сидiв над домашнiми завданнями... павук вранцi... березової кашi дати б...
Мама мовчки лагодила татовi й мої шкарпетки. А я сидiв i в альбомi малював страшних, неймовiрно великих. павукiв iз трьома та п'ятьма лапами, з хрестами та ще чимось.
Ми з мамою таки маємо рацiю -- павуки i розсипана сiль приносять неприємностi й невдачi. Ось ми зараз мовчимо i всi сердитi -- хiба це не доказ?
Тiльки тато думає iнакше.
Чому я завжди попадаю в халепу?
Всi кажуть: я винний, а я зовсiм не винний. Що менi робити? Я ж справдi не винний! Останнiм часом у мене самi невдачi. Почалося з того, що до нас прийшов новий учитель. Гiрцiг його прiзвище. Дуже симпатична людина. Коли вiн зайшов до класу, я подумав собi: у нього на уроках поводитимуся добре. Вчитель розкрив класний журнал i сказав:
-- Давайте знайомитись. Почнемо з кiнця -- так буде цiкавiше. Хто Альфонс Цiттербаке?
Це я. Але я так засоромився, що не встав i не вiдповiв. Я ж останнiй за алфавiтом, а мене викликали першого. Запала напружена тиша.
Вчитель помовчав i сказав:
-- Отже, першого нема.
Всi у класi скалили зуби. Менi стало жарко, на лобi виступив пiт, але я так i не наважився встати. Бо тодi пан Гiрцiг сказав би:
-- Цiттербаке, ти, бува, не заснув?
Я страшенно засоромився, а вчитель записав у журналi, що мене нема.
Петер, голова ради загону, поцiкавився пiсля уроку:
-- Цiттербаке, чому ти не обiзвався? Чому ти викидаєш такi коники?
Я сказав:
-- Просто не насмiлився.
Наступного дня пан Гiрцiг запитав:
-- А сьогоднi Альфонс Цiттербаке є?
Я знiяковiло вiдповiв:
-- Тут!
Наш новий учитель не помiтив, що вчора я теж був. Вiн ще не знав усiх в обличчя.
-- А де ти був учора? -- приязно запитав вiн.
Заїкаючись, я почав:
-- Я...
Знову на лобi у мене виступив пiт i, певно, я ще й почервонiв.
Вчитель насупився:
-- Ну, Цiттербаке, що сталося?
Я, нарештi, признався, бо перед цим добре все обдумав:
-- Я був тут, пане Гiрцiг.
Вчителеве обличчя спохмурнiло.
-- Слухай, таких витiвок у нашiй школi не повинно бути. Вчитель -твiй друг, але його не обведеш навколо пальця. Де записка вiд батькiв?
-- Нема, -- вiдповiв я. -- Та й навiщо вона?
-- Отже, прогуляв урок, -- зробив висновок учитель. -- Хочу сказати, що я в тобi розчарований.
Пiсля занять вiн дав менi записку для мами. Я можу тiльки здогадуватися, що в нiй було написано. Вдома я мовчки поклав записку на стiл. Мама прочитала i, мов пiдкошена, опустилася на стiлець. Вона тiльки сказала:
-- Чим я заслужила таке? Ти ж порядний хлопець, Альфонсе!
-- Я не... -- почав я знову, але чомусь не закiнчив.
А мама сказала:
-- Хлопче, будь правдивий. -- I поклала менi на плечi руки. -- Ти дуже м'який. Альфонсе, -- продовжувала вона. -- Спробуй стати справжнiм мужчиною. Iнколи ти буваєш занадто боязкий, i це тобi шкодить. Я впевнена, ти не сам надумав прогуляти урок. Хто на тебе погано впливає?
Ми обоє дуже засмутились. Трохи перегодом мама сказала:
-- Альфонсе, пiди краще купи щось. Набридло менi дивитися на твоє сумне обличчя.
Треба було принести чаю, масла, хлiба i гiрчицi. Я взяв кошик i пiшов.
В магазинi було людей -- нiде яблуку впасти. Я нiяк не мiг знайти кiнця черги i крутився помiж людей. Довгенько штовхали мене. Коли я нарештi знайшов кiнець черги i перелiчив свої грошi, то побачив, що не вистачає однiєї марки. Я злякано обернувся i помiтив хлопця, мабуть, на голову вищого за мене, що саме пiдiймав iз пiдлоги марку. Я глянув йому просто в вiчi, а вiн кивнув i сказав:
-- Тiльки що впустив.
Я вийшов iз черги, став у кутку i почав спостерiгати за тим хлопцем. Вiн купив цукерок.
Продавщиця помiтила мене, бо я все крутився у неї на очах, i раптом голосно сказала:
-- Хлопче, щось ти довго крутишся бiля вiтрини з цукерками. Нiчого не купуєш, а тiльки шастаєш по магазину!
Всi подивились на мене й загомонiли, а дехто сказав:
-- Так, так!
Я почервонiв. Як вони могли подумати, що я збираюся красти цукерки. Я вискочив iз магазину i сховався за колонкою для афiш.
