Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (книги регистрация онлайн бесплатно txt) 📗
I сталося те, чого й увi снi не побачиш, на що вiн i на волосину не сподiвався: квiтка схилилася над Кадрилем, обняла його двома пелюстками, пiдняла вгору, а потiм, випрямивши стебло, сильно вiдштовхнулась i полетiла в небо, в самiсiньку височiнь... "Невже, - аж дух затаїв Кадриль, - невже вона несе мене до корабля?.." А квiтка неймовiрно швидко пiдiймалася й пiдiймалася, ось уже досягла кiнця нитки. Кадриль мерщiй ухопився за неї, витяг з кишеньки мiшечок i прив'язав до нього нитку, сам залiз у мiшечок, звiдси прив'язав нитку до другої ручки, обхопив кiнцi, щоб не лишилося жодної шпарини... А квiтка так витяглася, що її стебло стало як нитка. Кадриль устиг причепитися саме вчасно й вiдчув, що його вже несе вгору, його вже тягне "Срiбна шишка"! Врятувався!.. Його пойняла така радiсть, така шалена веселiсть, що у нього з уст просто полинула пiсенька:
Я сам квiтку перемiг,
Жорстоку квiтку перемiг я,
Квiтку жорстоку я перемiг,
Жорстоку...
Тут до нього долинув якийсь дивний звук: за стiнами мiшечка наче щось луснуло - так лускає струна у скрипцi, коли рветься. "Що це могло бути? прислухався Кадриль. - Може, це квiтка так зi мною прощається? Так воно i є!.." I вiн кiнчив спiвати ще веселiшим голосом:
...жорстоку квiтку я сам, сам, сам!
А коли минули першi веселощi, зайчика обсiли тривожнi думки: хоч би не перервалася тоненька нитка, хоч би не прорвався мiшечок, хоч би не вiдiрвалися ручки мiшечка, хоч би вiн сам знову не замерз на бурульку i, найголовнiше, хоч би по путi знову не трапився метеорит i не обiрвав нитку...
У "СРIБНIЙ ШИШЦI"
Планета квiтiв з усiма її пастками та небезпеками залишилася далеко позаду. Мандрiвники знову сидiли у своїх крiслах, прив'язавшись захисними поясами, але радiла лише начальниця Легарiя.
- Курйоз! - здiйнявши пов'язку, вона гладила й гладила свою щоку. Дефекту пiсля поранення немає! Менi вибило бородавку! У мене зникла бородавка!
- Мiй друг, - ламав собi лапи Китичка. - Вiн залишився! Залишився... Що з ним буде? Що з ним тепер буде?
- Де б його взяти дзеркало? - не могла всидiти вiд радостi Легарiя. Яка удача! I вiд квiтiв утекли, i бородавки здихалась!
- Що вiн робитиме сам-самiсiнький, мiж великими жорстокими квiтами? Чому ми його покинули? Чому?
- Ти ж сам бачиш, Китичко, що довше чекати ми не могли, - повагом вiдповiв Твiнас, притискуючи крилом свою люльку.
- А що з ним тепер буде? Що вiн робитиме? Де вiн подiнеться? - насилу стримував ридання Китичка.
- Коли ти навчишся тверезо на все дивитися? - нагримала на нього Легарiя. - Треба радiти, що самi свою шкуру спасли!!
- Та не самi, - крiзь сльози мовив Китичка, - та i не спасли, а Кадриль нас усiх спас! Вiн весь час нас спасав, а ми йому нiчого... Що тепер з ним буде? Що?
"Срiбна шишка" невблаганно вiддалялася вiд планети квiтiв. Пасажирiв знову пiднiмало до стелi, та вони були вже досвiдченi й до всього готовi. У них ще кололо в попереку, набрякли ноги, затерпли лапи - їх долала втома... Нитки в хвостi Китички розкошлалися, а очi не вiдривалися вiд кiнчика нитки, прив'язаної до гачка бiля порога дверцят. Песик уявляв, як другий кiнець метляється за кораблем, а Кадриль бiжить i бiжить, тiкаючи вiд квiток-переслiдувачок, або, вже зв'язаний, стирчить один у вазi. Ах, коли б вiн знав, що Кадриль залишиться, залишився б з ним разом i вiн, нiзащо не полетiв би! Знову й знову з його грудей проривалося глухе хлипання, та чуле вухо Ейнори його вловило, i лялька спiвчутливо порадила:
- Китичко, вiзьми себе в лапи! Твоє хлипання Кадрилю не допоможе.
- Я не можу не хли... хли... хлипати, - пробелькотiв Китичка, - я нiчого-нiчого не можу зробити, щоб не хли... хли... хли... хл... хл... хл... хл...
- Чи не звихнувся наш хлипалка Китичка? - занепокоїлась начальниця.
Песик подивився на неї пронизливим поглядом.
- А менi i в голову не прийшло!.. Менi промайнуло в головi... менi блиснуло в головi, менi вдарило в голову... кi-кi-кi... менi стукнуло в голову, що наш... Кадриль... кi-кi-кi... подивiться!
Лише зараз усi побачили, як крiзь шпарину ледь прочинених дверей протискуються всередину ручки мiшечка, тодi весь мiшечок з намальованими на ньому джинсами, а потiм iз джинсiв вилазить довге й дуже знайоме вухо, половина вуса, розiрване хутерце iз шпилькою, лапа з товсто намотаними нитками...
- Пасажир уже всерединi? - пролунав спокiйний голос пiлота.
- Пасажир усерединi! - закричав Китичка. - Весь пасажир усерединi!
Дверцята корабля зачинились, а песик, вiдстебнувши захисний пояс, кинувся до свого друга, але до нього не дiстався, а немов горобець спурхнув до стелi. Кадриль теж злетiв угору, i друзi, перевертаючись у повiтрi, намагалися обiйнятися.
- Друже мiй! - захлинався вiд радостi Китичка. - Повернувся!
- Насилу, - зiзнався Кадриль. - Квiтка пiдняла мене до самої нитки.
- Квiтка?! - ахнули всi пасажири.
- Вона саме, - хитро усмiхнувся у вус Кадриль. - Я її гарненько попросив - i вона раз - i пiдняла!
- Треба позбутися тверезого розуму, щоб повiрити в таку нiсенiтницю, заявила Легарiя.
- Що сталося? Як це було? - нетерпляче заклiпала вiями Ейнора.
- Блукач повернувся, - прогудiв басом Твiнас, так нахиляючись до ляльки, що замалим пояс не трiснув. Потiм, глянувши очицями на обмотану лапу Кадриля, запитав: - Намотував на лапу нитку, щоб тебе притягло до "Срiбної шишки"?
- Так, - з гордiстю кивнув головою Кадриль.
- Хай йому лихо! - з захопленням вигукнув великий сищик.
- Менi нiколи-нiколи i в голову не прийшов би такий розумний вихiд, хоч би довелося висiти на нитцi цiлу подорож! - не мiг втриматися вiд гордостi за свого друга Китичка.
- Але, - зiзнався Кадриль, - лапа у мене болить. I, крiм того, я знову дуже замерз.
Аж тепер песик розгледiв, яка змучена мордочка у його друга, якi запалi щоки - особливо та, з половиною вуса.
- Ну й ну! - спохопився песик. - Який я гава! Сiдай у моє крiсло, ось на шарфик, щоб тобi потеплiшало... - Вiн рiшуче висмикнув з-пiд Легарiї картатий шарфик.
- Облиш! Як ти смiєш у своєї начальницi виривати шарфик! зарепетувала Легарiя.
- Шарфик належить Кадрилю ще вiд часiв вогнища! - смiливо вiдповiв песик. М'яко постеливши, вiн притяг свого знесиленого друга, вклав, обтушкав, пристебнув захисний пояс. Кадриль не перечив: що далi, то його долала слабiсть. Щойно тепер, пiсля всього пережитого, вiн вiдчув, який вiн виснажений, змучений всiлякими страхiттями. Зайчик зручно вмостився у крiслi, вистромив з-пiд шарфика обмотану ниткою лапу, i Ейнора, на прохання Китички, почала швиденько змотувати нитку назад на клубок.
- Ти спи, спи, постарайся швидше заснути, - вмовляв друга Китичка, залiзши сам пiд крiсло.
- Так... - промимрив Кадриль, - засну, ось зразу засну... але щоб ви знали... я... я... танцював кадриль.
- Що... кадриль? - аж затнувся Китичка.
- Я танцював кадриль з Ейнорою.
- Зi мною? - здивовано пiдвела голову лялька.
- Так... i коли б ти себе побачила! Ти лiтала по залi, мов ластiвка, в тiй однiй рукавичцi, зате в бальнiй сукнi, а бiля декольте - букетик незабудок, справжнiх незабудок. А твої очi...
- Мої очi?! - У Ейнори ледь не випав iз рук клубочок.
- Теж кольору незабудок, - невинно збрехав Кадриль, а може, й не збрехав: адже, коли Ейнора танцювала, у неї очi були заплющенi! - Ти була як справжня принцеса!
- I коли, - зiтхнула Ейнора, - я матиму пристойну сукню? Менi соромно у цiй обшарпанiй... Коли б менi ножицi, голка i якийсь клаптик тканини, я сама пошила б собi сукню чи хоч спiдничку.
- У мене є голка у тапцi... - Твiнас нагнувся, витяг голку й подав Ейнорi.
- А ножицi я можу органiзувати, - понишпорила в сумцi Легарiя. - Але жодного зайвого клаптика у мене немає. Дефiцит. Або зробiмо так: я дам тобi клаптика, а ти поший менi пелерину, а що залишиться, - буде твоє.
