Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Крюс Джеймс (читать книги онлайн бесплатно регистрация .txt) 📗
Прадiдусь уже хотiв починати свою оповiдку, коли нам обом одночасно спало на думку, що ми сидимо в токарнi, де звичайно складаємо вiршi, а не у вершiвнi, де розказуються оповiдки. Тому ми спустилися по драбинi вниз, усiлись на коркових пластинках, а тодi прадiдусь почав свою оповiдку.
ПРIЗВИСЬКА ПАНА ЗIНГЕРА
У травнi 1912 року з Гамбурга до острова Гельголанду плив пароплав, на палубi якого стояли двоє чоловiкiв i розмовляли. Один iз них був огрядний, високий, весь у чорному. Другий -- низенький, сухенький, у пенсне й жовтих гамашах.
"Ви вже бували на Гельголандi?" -- спитав огрядний чоловiк худого.
"Нi, -- вiдповiв чоловiк у пенсне. -- Я їду туди вперше. Я буду там секретарем страхового товариства вдiв ловцiв омарiв. -- Вiн уклонився й додав: -- Дозвольте вiдрекомендуватись: Йоганнес-Якоб Зiнгер".
"Дуже приємно, пане Зiнгер! Моє прiзвище Расмуссен, пастор Расмуссен. Але на островi мене прозивають "пастор Грiм".
"Чому це "пастор Грiм"? -- спитав пан Зiнгер.
"Бо я щонедiлi гримлю гельголандцям про їхнi грiхи, -- пояснив пастор. -- Треба вам знати, пане Зiнгер, що кожен, хто живе на Гельголандi, дiстає прiзвисько, жартiвливе прiзвисько".
"Як прикро! -- вигукнув пан Зiнгер. -- Але, -- додав вiн, випнувши дудочкою губи, -- менi прiзвиська не дадуть. Бо я шанована людина, я працюю й виконую свiй обов'язок".
"Обережно, пане Зiнгер, не кажiть цього так голосно!"
"Я це казатиму так голосно, як захочу! -- сердито вiдповiв чоловiк у жовтих гамашах. I, певний своєї шановностi, додав: -- Закладаюся, що гельголандцi не дадуть менi нiякого прiзвиська!"
"Що ж, приймаю заклад! -- громовим голосом вигукнув пастор. -Коли ви через тиждень iще не матимете прiзвиська, я тричi обвезу вас у весельнiй шлюпцi навколо острова!"
"Згода, -- вiдповiв пан Зiнгер i вклав свою сухеньку руку в могутнє пасторове лаписько. -- Той iз нас, хто програє, тричi обвезе другого круг острова".
Пастор i секретар страхового товариства домовилися, що мовчатимуть про свiй заклад, а за тиждень, тобто в останнiй четвер травня, разом прогуляються по острову й вивiдають, чи дiстав пан Зiнгер прiзвисько.
По обiдi пароплав пристав до Гельголанду. Капiтан зупинив машину далеко перед островом, загримiли якiрнi ланцюги, й з лiвого борту судна спустили мотузяний трап. Негайно вiд острова вiдпливла шлюпка, i всiм пасажирам довелося спускатись у неї по трапу. Пастор Расмуссен, що вже мав такий досвiд, спустився перший. За ним -- зляканий пан Зiнгер, що тремтячими ногами намацував щабель за щаблем. Рибалки в шлюпцi здивовано витрiщались на його лимонно-жовтi гамашi, i стерновий сказав: "Дибає, наче чорногуз у салатi". Пастор Расмуссен подумки всмiхнувся, почувши цю реплiку.
На причалi, до якого рiвно за чверть години допливала шлюпка, праворуч i лiворуч довгими двома рядами стояли гельголандцi. Цю шпалеру цiкавих прозвали "Лайливою алеєю", бо тут обмiнювалися реплiками про новоприбулих, не завжди похвальними. Коли пастор з паном Зiнгером iшли тiєю Лайливою алеєю, з обох бокiв лунало: "З приїздом, пане пасторе!" Один старий рибалка гукнув: "Давно вже не чули ми грому в недiлю!" А одна опасиста стара пенсiонерка закричала: "Слава богу, знов починає гримiти!"
При цих реплiках пастор кидав на пана Зiнгера швидкi погляди, i сердешному секретаревi страхової спiлки стало трохи моторошно, бо вiн мимохiдь подумав, що зовсiм не вмiє веслувати.
Мiж iншим, пастор уловив i кiлька реплiк пошепки, острiвною говiркою, якi, без сумнiву, стосувались худющого пана Зiнгера. З лiвого боку хтось прошепотiв: "У наш пташник прибув iще й пугач!" А з правого: "Он iде ширма, а всерединi чоловiчок!"
Пастор Грiм осмiхнувся, бо подумав про свiй заклад. Але водночас той шепiт видався йому нечемним щодо гостя, i вiн вирiшив наступної недiлi прочитати гельголандцям громову проповiдь щодо чемностi.
На вулицi, що вела до сходiв, пастор Расмуссен залишив пана Зiнгера в удови Бродерс, бо там секретар страхової спiлки мав жити. Сказав йому "до побачення" й пообiцяв рiвно за тиждень повести його в прогулянку по острову. А потiм рушив у Горiшнє селище, до свого дому.
Та ледве вiн пройшов половину сходiв, як його наздогнала засапана вдова Бродерс, гукаючи: "Пане пасторе! Пане пасторе!"
"Що сталось, панi Бродерс?"
"Пане пасторе, той папужка, що ви менi привели, не любить риби! Що ж менi з ним дiяти? Не можу ж я щодня купувати йому м'ясо! В нас воно надто дороге!"
"Люба панi Бродерс! -- вiдповiв пастор досить голосно. -По-перше, пан Зiнгер не папужка, затямте це собi, а по-друге, вiн з божою помiччю звикне до всього, навiть до риби, коли її добре приготувати. Бувайте здоровi!"
"Бувайте здоровi, не гнiвайтесь на мене!" -- промурмотiла панi Бродерс i заспокоєно подрiботiла сходами вниз. Вона вже твердо вирiшила привчити пана Зiнгера до риби.
I вона це зробила, та ще й дуже просто: подала йому котлети з кита, а сказала, що це телятина; копчену акулячу почеревину назвала свинячою. Одне слово, вона три днi дурила його, а коли на четвертий день пан Зiнгер похвалив її страви, вiдкрила правду: сказала, що вiн три днi їв тiльки дарунки моря.
Секретар страхової спiлки був приголомшений цими словами. Скинув пенсне, обнюхав свинячий шнiцель у себе на тарiлцi й спитав: "То, може, це риба-пилка?"
"Нi, пане Зiнгер, -- заспокоїла його вдова Бродерс, -- цього разу я вам подала справжню свинину. Адже сьогоднi недiля".
Йоганнес-Якоб Зiнгер спiткав iще не одну несподiванку на островi Гельголандi. Наприклад, на материку вiн звик був подавати руку всiм знайомим, яких стрiчав на вулицi, й казати їм: "Добридень!" та "Як справи?" I вранцi в понедiлок, йдучи до своєї страхової контори, вiн запiзнювався туди на цiлу годину, бо на коротенькiй своїй дорозi зустрiв не бiльш i не менш як чотирнадцять чоловiк, iз якими встиг познайомитися в своїй конторi. Чотирнадцять разiв вiн подав, вiтаючись, руку, чотирнадцять разiв сказав: "Добридень" i "Як справи?", чотирнадцять разiв подав руку на прощання й чотирнадцять разiв сказав: "Бувайте здоровi" та "До побачення". Це забирало дуже багато часу; на Гельголандi до такого не звикли. Тут вiталися й прощалися за руку тiльки тодi, коли виряджались на материк або верталися звiдти. А так, зустрiчаючись, тiльки казали: "Здоров" або "Привiт".
