Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Крюс Джеймс (читать книги онлайн бесплатно регистрация .txt) 📗
Несподiванi були для пана Зiнгера й балачки в його страховiй конторi. Як людина педантична, вiн завжди говорив про "Товариство страхування вдiв ловцiв омарiв". А гельголандцi весь час казали: "Нiколаусова каса". Тiльки на третiй чи четвертий день пан Зiнгер збагнув, що вони мають на увазi його "Товариство страхування вдiв ловцiв омарiв". Бо небесний заступник рибалок та мореплавцiв -- святий Миколай, чи то Нiколаус. Тому всi моряцькi страховi товариства називають "Нiколаусовими касами". А секретарiв таких товариств -просто Нiколаусами. Секретар "Пароплавного страхового товариства", наприклад, мав прiзвисько Нiколаус Раз-Два-Три, бо вiн завжди носив цiпок iз залiзним наконечником i за кожним другим кроком рiзко стукав ним. Це звучало як "тук-тук-тук" або "раз-два-три". Секретар Товариства страхування риболовних снастей прозивався Нiколаус-Перець, бо вiн дуже перчив усi страви. А секретар "Лоцманської страхової спiлки" був Нiколаус-Свинар, бо вiн єдиний на всьому островi держав свиню.
Тiльки секретар страхового товариства Йоганнес-Якоб Зiнгер, здавалося, ще не мав прiзвиська, i вiн дуже пишався цим. Коли пастор Расмуссен, як домовилися, в останнiй четвер травня прийшов кликати його на прогулянку, пан Зiнгер сказав: "Ви програли заклад, пане пасторе! Я вже тиждень живу на Гельголандi, а прiзвиська не маю".
"Зачекайте, пане Зiнгер, -- засмiявся пастор Грiм. -- Ходiм поки що прогуляємося".
Секретар страхового товариства надiв жовто-зелену квiтчасту камiзельку й прикрасив свої тонкi ноги лимонно-жовтими гамашами. Була вже п'ята година, i його службовий час у конторi скiнчився.
Коли вони пiднiмалися сходами до Горiшнього селища, їм довелось обминати старого пiдмiтайла Цангi, бо той саме завзято мiв сто вiсiмдесят три сходинки.
"Ну, як справи, Цангi?" -- спитав пастор.
Старий вiдповiв, не пiдводячи голови:
"Вниз кочуся, пане пасторе".
А потiм мовчки замiв iще три сходинки.
Пастор Грiм зупинився й спитав:
"Скiльки тобi, власне, рокiв, Цангi?"
"Сiмдесят п'ять, пане пасторе!"
"Ну, то час тобi вже на спочинок. А ти хоч застрахований?"
Старий пiдмiтайло, не перестаючи вимахувати мiтлою, вiдповiв:
"Нi, пане пасторе, де там! Я вже якось до кiнця витримаю. Адже це страхування грає на тому, щоб люди рано вмирали. Знаю я їх! Нiколаус Раз-Два-Три хитрий, як чортяка, Нiколаус-Перець дурний, як баран, Нiколаус-Свинар не любить мене, та й оцей новий, Нiколаус Жовтоногий, навряд чи кращий буде".
"Дозвольте!" -- вигукнув пан Зiнгер.
Але Цангi вже спустився на дванадцять сходинок i нiчого не почув, бо вiн був майже глухий.
Йоганнес-Якоб Зiнгер утупив очi в свої гамашi й спитав: "Чому вiн назвав мене Жовтоногим? Жовтi гамашi тепер дуже моднi в Гамбурзi".
"Але не на Гельголандi, -- вiдказав пастор i осмiхнувся. Тодi взяв пана Зiнгера пiд руку й сказав: -- Ходiмо провiдаємо аптекаря Меллiна".
Вони пiднялися нагору й зайшли до старовинної аптеки, що стояла на краю урвища бiля сходiв. Там їх почастували грогом.
"Я вже багато чув про вас, -- сказав аптекар пановi Зiнгеру. -Вас прозвали Обхiдний Маневр, правда?"
"Як, як? -- уражено перепитав секретар страхового товариства. -Обхiдний Маневр?"
"Та не дрочiться через таку дурницю! -- вигукнув аптекар. -- Тут нiкого не називають справжнiм iм'ям. Мене от прозвали Нашатирний Петер. А вас -- Обхiдний Маневр".
"Але чому, пане аптекарю?"
"Ну, бачте, пане Зiнгер, тут рiч ось у чому: вдова Бродерс усiм розповiдала, що ви не любите риби. Але вона, каже вдова, навчила вас залюбки їсти рибу. Обхiдним маневром, каже вона. Тому вас i прозвали Обхiдним Маневром".
Пастор Расмуссен так зареготав, що аж пирснув грогом, який мав у ротi, на стiл. Але пан Зiнгер тiльки сказав: "Як прикро!"
Коли вони обидва вже знов неквапом iшли по острову, пастор Грiм сказав: "Двоє прiзвиськ ви вже маєте. Цiкаво, яке буде третє?"
"А менi вистачить i цих! -- з гiднiстю вiдказав Йоганнес-Якоб Зiнгер. Вiн волiв би повернутись i рушити назад. Але пастор тяг його далi через Горiшнє селище i навiть запросив ще на один грог у шинок "Утiха Пiвнiчного моря".
Шинкар Ялiвцевий Гаррi власною персоною принiс двi склянки грогу i навiть пiдсiв за стiл до клiєнтiв.
"Ну, як вам сподобався наш острiв, Президенте?"
"Який я вам президент!" -- з гiднiстю вiдрубав пан Зiнгер. Та Ялiвцевий Гаррi тiльки засмiявся.
"Звичайно, я знаю, що ви страховий агент. Але, як я чую, ви по десять разiв на день вiтаєтесь за руку з людьми. А це робить тут тiльки президент, коли раз на рiк навiдує наш острiв. Тому вас i прозвали Президентом. Цiлком симпатичне прiзвисько".
На щастя, цей раз у пастора Расмуссена не було в руцi грогу, i вiн змiг зареготати без небезпеки для скатерки. А пан Зiнгер сказав: "Та непогане". Бо прiзвисько Президент йому сподобалося.
Далi вiн уже супроводив пастора по острову не без приємностi. Вже темнiло, коли обидва дiйшли до маяка, що невтомно обводив трьома своїми променями морський обрiй, як дороговказ для суден у морi.
Бiля пiднiжжя маяка вони зустрiли Антьє Гавдуюду. Вона була дружина англiйця, що торгував на Гельголандi тканинами. Вона нiколи не питала людей: "Як справи?" А натомiсть питала: "How do you do?" По-англiйському це означає те саме. Тому її й прозвали Антьє Гавдуюду. В напiвтемрявi Антьє впiзнала пастора тiльки по голосу. А пана Зiнгера й зовсiм не впiзнала. Тому вона спитала: "З ким це ви прогулюєтесь, пане пасторе?"
"З паном Зiнгером, страховим агентом, Антьє!"
"А, з Гумовим Нiколаусом".
"Вибачте, як ви сказали? -- сердито вигукнув пан Зiнгер. -- З Гумовим Нiколаусом?"
"Ой, не ображайтесь! -- вiдказала Антьє Гавдуюду. -- Я ж не зо зла. Я просто вiд людей чула, що вас так називають".
"Але чому раптом Гумовим Нiколаусом?" -- спитав пастор Расмуссен.
"Ну, це проста рiч, пане пасторе. Це через пiдпис".
"Тобто як?" -- здивувався Йоганнес-Якоб Зiнгер.
"Та ви ж, -- вiдповiла Антьє Гавдуюду, -- пiд кожним папером пiдписуєтеся: "Агент Товариства по страхуванню вдiв ловцiв омарiв". Такий розтягнений пiдпис, наче гумовий".
