Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Гольц-Баумерт Герхард (читать книги полностью без сокращений TXT) 📗
Дiдусь Мюркельмайєр грюкнув кулаком об стiл.
-- Тепер усе ясно! -- вигукнув вiн так, що аж шибки задеренчали. (Дужий у нього голос!) -- Спершу хлопчисько не подавав менi руки i мовчав, як риба, а тепер виказує мої карти!
Дiдусь Поллiх теж розсердився. Моєму дiдусевi на превелику силу вдалося заспокоїти їх i переконати, що вiн нiчого не знає i не пiдбурював мене шпигувати. Вiн зовсiм засмутився.
-- Iз хлопцем щось таки скоїлося. Весь день тiльки й робить дурницi, а тепер зiпсував нам таку чудову гру. Геть звiдси! -- гримнув дiдусь на мене.
Менi довелося пiти на кухню, з'їсти ковбаси з хлiбом i лягти спати. Наступного дня я вiдмовився вiд пiдкресленої ввiчливостi i тодi все стало на свої мiсця. Всi ми почали розумiти одне одного, i менi знову стало добре у бабусi й дiдуся.
Зате прикрощi чигали на мене вдома. Мама помахала у мене перед носом поштовою карткою. Я впiзнав на нiй бабусин почерк.
-- В чому справа? -- запитала мама i почала читати листiвку: "З Альфонсом усе добре, але де в чому ми з ним не знаходимо спiльної мови. Вiн якийсь дивний i не люб'язний. Але, може, це минеться".
-- Мабуть, ти не був увiчливий, синку? Хiба ж я тобi не наказувала бути ввiчливим? Коли ти це затямиш нарештi?
Отаке буває, коли хочеш бути особливо ввiчливим!
Як я запускав паперового змiя
Якось Петер запропонував:
-- Давайте влаштуємо змагання: хто краще запустить паперового змiя. Хто хоче зробити змiя i взяти участь у змаганнях?
Звiсно, я захотiв i ще багато однокласникiв. Шестеро з нас утворили команду. До команди потрапила й дiвчина Луїза. Я прямо сказав:
-- Дiвчата -- самi змiї, але робити змiїв вони не можуть. Нам не виграти змагання, коли з нами буде Луїза.
Та iншi зi мною не погодилися.
Потiм виробили умови змагань. Визначили, якого розмiру має бути кожен змiй, коли вiдбудуться змагання тощо. Менi не сподобалося, що встановлюються норми. Я вирiшив зробити величезного змiя. З ним наша команда неодмiнно переможе.
Ервiн теж був у нашiй командi. Вiн хотiв, щоб ми майстрували змiя разом. Iншi так робили, але я не схотiв. Свого я робив дома сам. I вийшла справдi дивовижна рiч завбiльшки з паровозне колесо. Я працював чотири днi, а потiм ще й намалював на змiєвi страшну пику, якої й сам злякався, коли прокинувся вранцi й побачив її в кутку. Змiй був важкий, iз триметровим хвостом.
Настав день змагань. Я все вiдмовчувався, коли Петер, Ервiн, Бруно i Луїза допитувались, як посувається у мене робота над змiєм. Врештi-решт Бруно не витримав i сказав:
-- Альфонс i не починав робити свого змiя.
Ще трохи i я зацiдив би йому. Та дарма, незабаром вони всi побачать, що я зробив.
Мiсце для змагань вибрали недалеко за мiстом. Там i зустрiтися мали. Я прихопив iз собою татовi шкiрянi рукавицi, щоб шпагат не так рiзав у руки, коли змiй пiдiйматиметься вгору.
На трамвайнiй зупинцi мене спiткала перша невдача. Кондукторка дала сигнал дзвiнком i крикнула:
-- Посуду з пальним, товару в бочках i велетенських паперових змiїв у трамвай не вносити!
Я розсердився, бо й так запiзнювався. Кондукторка наступного трамваю була значно люб'язнiша, але сталась iнша бiда: якийсь пiдстаркуватий добродiй наступив на змiя своїм великим черевиком.
Папiр трiснув, та так гучно, що всi обернулися до мене. Змiєва пика тепер нiби смiялася. Прорваний рот обвис, мов одна товста губа.
-- Ви розтоптали мого змiя! Неподобство! -- закричав я. -- Може, ви тепер виграєте менi змагання своїми черевиками?
В суперечку встряла добра кондукторка i почала мене лаяти. Тож довелося менi вийти однiєю зупинкою ранiше. Коли я протискувався до виходу, в мого змiя вiдiрвався такий чудовий триметровий хвiст. Цього я спочатку не помiтив, а лише згодом побачив, що залишилось саме охвiстя.
Через мою вiдсутнiсть наша команда була неповна i у всiх був поганий настрiй. Щойно я прийшов на мiсце змагань, як усi стали менi дорiкати. Найдужче галасував Бруно:
-- Це через тебе! Через тебе у нас неповна команда!
-- Я ж прийшов, -- тихенько сказав я. -- I погляньте: хiба у мене поганий змiй?
Прийшли суддi, члени Вiльної Нiмецької Молодi з 10-го класу, i один iз них сказав менi:
-- З такою штукою тебе не допустимо!
-- Штукою? -- обурився я. -- Сам зроби такого змiя. Вам буде не до смiху, коли вiн пiдiйметься на п'ятсот метрiв!
Петер тiльки сердито зиркнув на мене. Всi були такi схвильованi перед початком змагань.
Подивитися на змагання прийшли навiть учителi. Пан Фiлькендорф виголосив напутню промову.
Мене таки дисквалiфiкували. Змiй у мене був завеликий та й прийшов я пiзно. Гаразд. Я ще вам докажу, я все одно запущу його! Тодi ви попадаєте на колiна i знову приймете мене в команду, але я тiльки зневажливо посмiхнусь i скажу:
-- Нi, самi тепер змагайтеся! Змагання почалися.
Паперовi змiї поволi лiтали туди й сюди, пiдiймалися i падали.
Я вiдiйшов убiк, щоб запустити свого змiя. Тепер вони звернуть на мене увагу! Але запускати змiя треба удвох. Один тягне, а другий тримає змiя високо над головою. Нiхто не схотiв допомогти менi. Тодi я поклав змiя на землю, одяг татовi рукавицi i потяг його за собою. Вiн скрипiв i трiщав, але не здiймався. Тiльки ще дужче пошкодився. Я по-справжньому розлютився. Це ж саботаж!
Обережно я почепив змiя на паркан i додав шпагат, а тодi потяг. Тепер злетить, мов орел! А вiн тiльки ледь пiдскочив. Шпагат перервався i я впав. Просто Луїзi пiд ноги.
-- Не заважай, -- продзижчала Луїза своїм мушиним голоском та ще й на руку менi наступила. -- Поглянь, як здорово мiй пiдiймається!
-- Стара коза! -- крикнув я. -- Куди твоїй воронi до мого змiя!
I пiшов зв'язувати шпагат, потираючи руку, що болiла в тому мiсцi, де наступила Луїза.
Я добрих пiвгодини проморочився i все даремно. У iнших змiї злiтали, а мiй був нiби зачарований. Я геть знервувався.
-- Чи ти полетиш, нарештi? -- тихенько буркнув я до свого змiя. -Ну, давай.
I допомогло! Змiй неохоче пiднявся над парканом. Так, тепер настав мiй час.
-- Мiй пiшов! -- закричав я. Всi почули той крик i звернули увагу на мене i на мого змiя. Страшна пика поволi здiймалася вгору. Вiтер пiдхопив її i ну кидати на всi боки.
-- Вiдiйдiть убiк, -- закричав я. -- Всi вiдiйдiть!
Змiй труснув головою, наче хотiв .вирватися на волю. Пика обернулася праворуч i, мов снаряд, врiзалася в гущу iнших змiїв.
