Чарiвна круговерть (на украинском языке) - Наумов Евгений (мир книг .TXT) 📗
Малько-Ванько несподiвано чхнув.
- Знову ти про порядок... Навiщо ж нам його дотримуватися? Машини он не дотримуються...
Рукастик-Смугастик зупинився нiби вкопаний.
- Як ти можеш таке казати? Якщо хтось порушує порядок, значить, по-вашому, всi повиннi його порушувати. I ти теж хочеш стати порушником?
Малько-Ванько розгублено позадкував.
- Я не хочу бути порушником, - промимрив вiн.
- Тодi все гаразд. Ходiмо.
На розi вони зупинились. Вулиця була безлюдною.
- Ось перехiд. Але... - Рукастик-Смугастик поважно пiдняв палець. - Спочатку подивимось лiворуч. - Навiщо?- здивувалася Варя. - Чого це лiворуч дивитися?
- За правилами, до середини вулицi треба дивитися лiворуч - тiльки з лiвого боку можуть з'явитися машини.
Друзi повернули голови й так рушили переходом.
- А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дiйшли до середини вулицi, що була позначена бiлою смугою, - повернiть голови праворуч.
Вони повернули голови i швиденько пiшли далi через вулицю. Вони були вже на тротуарi, як з провулка вискочив Жучок.
Вiн помiтив їх одразу i загальмував так, що аж закрутився на мiсцi.
- Ось вони! - заверещав Жучок. - Сюди, всi сюди!
Втiкачi кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у пiд'їздi. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освiтили вулицю й помчали прямо на них.
- Гоночний Громобiй!
Втiкачi з розгону стукнулись об зачиненi дверi.
Переможне ревiння Громобоя навалилося на них.
Друзi зацiпенiли бiля стiни й заплющили очi...
Пронизливо заскреготiли гальма.
I Громобiй зупинився!
Вiн стояв бiля самiсiнького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтiв з лютi.
- Ага! Спiймав облизня! - Рукастик-Смугастик весело смiявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?
З усiх усюд поспiшали машини. Та вони, як i Громобiй, зупинялися коло бордюру. Автомобiлi гурчали i безсило клацали кришками капотiв.
- Ч-чому вони не кидаються на нас? - тремтячим голоском запитала Варя.
- Вони бояться тротуару! - вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Ходiмо! Але дивiться менi - з тротуару нi кроку! Нашi переслiдувачi тiльки цього й чекають.
Як тiльки дiти вiдiйшли вiд дверей, машини пiдняли несусвiтнiй гвалт i покотили поруч. Вони широко розчепiрювали пащi капотiв, щоб налякати друзiв. Але тi йшли i не звертали уваги на своїх переслiдувачiв.
Коло перехрестя довелося зупинитися: далi ходу не було.
Всi пiдступи заповнили машини. Вони стояли щiльно, одна до одної.
- Ха-ха-ха! Попались! - радiли вони.
Рукастик-Смугастик зиркав довкола.
- Як же перейти нам на той бiк? - з сумом запитала Варя i повiльно обвела машини очима. - У повiтря злетимо?
- У повiтря? - задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, мiж будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже вiн так вправно умiв лазити по канату!
Але там не було нiчого. Та хоча б щось i було, то як вiн видряпається по стрiмкiй гладенькiй стiнi? I раптом хлопчик помiтив на стiнi широку бiлу стрiлку i намальованого на нiй смiшного синього чоловiчка, котрий дiловито ступав схiдцями униз.
- Куди вiн чимчикує? - уголос подумав Малько-Ванько.
- Хто?
- Отой... синiй.
Рукастик-Смугастик так i пiдскочив:
- Врятованi! Врятованi! Ура!
Друзi спантеличено дивились на нього.
- Чи ви знаєте, куди прямує отой синiй чоловiчок? До пiдземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!
У переходi яскраво горiли круглi електричнi лампочки, освiтлюючи схiдцi...
На вулицi панував гармидер. Машини зi злостi пiдстрибували до самого тротуару. Та друзi вже не боялись - упевнено бiгли за своїм проводирем.
- Далеко не втечете! - зловiсно лунало навкруги.
I ось знову перехрестя!
Раптом пролунав гуркiт. То з провулка вихопився Молоковоз i збив одну машину.
Утiкачi скористалися метушнею на перехрестi й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спинi.
- Стiй! Стiй! - гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Вiн хотiв попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.
Громобоя, що причаївся у засiдцi, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на якi падало свiтло вiд вуличного лiхтаря. Вiн стояв пiд кам'яною аркою будинку, чатуючи на втiкачiв.
Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобiй вiдразу ж заревiв i пронiсся перед самiсiньким його носом.
- Гукав же я тобi! - пiдбiг Рукастик-Смугастик. - Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобiля!"
- Ну то й що? - розгублено запитав Малько-Ванько.
- А те! Бiля кожного заїзду в двiр висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожi...
- Кiнотеатр "Барвiнок"! - вигукнула Варя. - Ми часто ходимо сюди.
- А за кiнотеатром - залiзниця, - додав Малько-Ванько. - По нiй бiгають електрички за мiсто.
- Справдi! - зрадiв Рукастик-Смугастик. - I зараз ми переберемось на той бiк залiзницi.
- А як? Знову пiд землею?
- Нi, цього разу над землею! Там є повiтряний перехiд - вiадук!
Машини стурбувались, коли побачили, що втiкачi пiднiмаються по сходинках мосту.
- До переїзду! - залунали вигуки.
I вони галасливим натовпом ринули вздовж залiзницi.
- Швидше! - крикнув Рукастик-Смугастик. - Ми повиннi випередити їх.
Вiн ступив на останню сходинку, коли вдалинi на переїздi заблищали фари - це були переслiдувачi.
- Спiзнились! Куди вам, бiдолашним! - Варя показала їм "нiс".
Втiкачi пiрнули в якийсь завулок, повернули за рiг i сховались у дворi великого багатоповерхового будинку.
- Ху-х! Трошки вiдпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохiдний двiр. Ми вже недалечко вiд Триколiрного замку.
- Ура! - застрибала Варя. - Незабаром ми звiльнимо Знавця-Моргунця з дружиною!
- Може, звiльнимо, а може, й нi, - зiтхнув сумно Рукастик-Смугастик i зсунув шолом на потилицю. - Попереду найнебезпечнiша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарiв.
- А як же... ходять без тротуарiв?
- У тому то й рiч, що не ходять. Пiшоходам вештатись там заборонено. Тунель тiльки для машин. I якщо хоч одна з них раптом нас там застукає... - вiн замовк i безнадiйно махнув рукою.
- Як же потрапити в замок?
- Сам не знаю. Поки що треба збити з пантелику переслiдувачiв.
Було чути, як тi гасають по сусiднiх вулицях i провулках.
- Втратили нас з поля зору.
