Чарiвна круговерть (на украинском языке) - Наумов Евгений (мир книг .TXT) 📗
Коли ззаду почувся навальний гул, руль в її руках заходив ходуном. Велосипед закривуляв туди-сюди i... зупинився!
Варя ледве встигла спертися рукою об стiнку, щоб не впасти.
Поруч загальмував Жучок.
- Ги-ги-ги! Доїздилась! Не бiжить твiй бiгун, бач? Злякався, чи що?
Настигли iншi переслiдувачi, принiсши з собою хмару густої куряви.
- Хи-ги... апч-хи! - захлинався Жучок. - Хи-чхи! Чхи! Хи!
Варi стало смiшно з нього, i весь переляк її як рукою зняло.
- Бувай здоров! - глузливо вигукнула вона, впевнено вiдштовхнулась вiд стiни й щосили натисла на педалi. Тепер дiвчинка мiцно тримала руль в руках - дорiжка була перед нею рiвна, як стрiла. Даремно пiдстрибували переслiдувачi й лякали несподiваними гудками, даремно забiгали наперед, сподiваючись, що Варя ненароком виїде за магiчну лiнiю, даремно намагались заслiпити яскравими спалахами фар...
Даремно!
Нарештi дорiжка вивела її з Похмурого тунелю!
Та бiля перехрестя дiвчинцi довелося зiйти на тротуар - дорiжка скiнчилась.
Перед нею височiла дивна кам'яна стiна, викладена з цегли трьох кольорiв - зеленої знизу, жовтої посерединi та червоної угорi.
Триколiрний замок! Там знемагає добрий та мудрий Знавець-Моргунець iз своєю дружиною. Як випустити його звiдти? Як хоча б пiдiйти до ворiт?
Автомашини не пропустять її до замку.
Як бути? Що робити? Усi чекають, коли вона порятує їх.
Чекають Малько-Ванько i Рукастик-Смугастик, якi захрясли на "Острiвцi безпеки". Довго вони там не витримають.
Чекають бабуся, мама, тато...
Чекають усi мешканцi країни Чарiвна Круговерть...
Поруч почулося чиєсь сопiння. Це знову був Жучок.
- Ану, геть звiдси! - Варя роздратовано тупнула ногою. - Набрид уже! I чого лiзеш? Чого вп'явся своїми баньками?
- Апч-чихше! Тихше, - зашипiв Жучок. - Я допоможу тобi...
- Так я i повiрила!
- Справдi! Я кажу чистiсiньку правду! - палко зашепотiв Жучок. Тiльки звiльни Знавця-Моргунця, хай вiн швидше наведе лад...
- А навiщо цей лад? - здивувалася Варя. - Адже вам, машинам, так подобається, коли його немає, i ви гасаєте мов очманiлi.
- Ось це й погано! - плаксиво мовив Жучок. - Великi зухвалi машини їздять, де хочуть, кривдять нас, маленьких i слабих. Нi проходу, нi проїзду не дають.
Тiльки зараз Варя помiтила, який у Жучка зiм'ятий i побитий вигляд.
- Ранiше хай би хто насмiлився мене штовхнути! - скаржився Жучок. - Знавець-Моргунець i його дружинники вiдразу ж суворо карали кривдника! А тепер, так i дивись, зовсiм затовчуть...
- Чого ж ти ганявся за мною? Та ще й глузував, насмiхався.
- Я насмiхався i ганявся не з своєї волi. Громобiй наказував. Загрожував на запчастини пустити.
Вiн говорив так щиро, так жалiбно блимав запорошеними "блимавками", що Варя повiрила.
- Гаразд, - зважилася вона. - Але як ти менi допоможеш?
- А я покажу, як пройти до замку! - зрадiв той. - Тiльки ти нiкому не кажи, бо менi таке буде...
- Заспокойся, - всмiхнулася Варя. - Я нiкому не скажу.
- Тодi слухай, - Жучок притишив голос i боязко подивився на машини, що з'юрмилися на перехрестi. - До замку можна пройти тiльки по "зебрi".
- По якiй "зебрi"?
- Онде бачиш, поперек вулицi бiлими смужками намальована дорiжка. Це i є "зебра". Кажуть, такий кiнь є - весь у смугах, та менi не довелося його бачити. I взагалi я коней не бачив, бо в мiстi їх немає, - додав вiн.
- А я бачила, - всмiхнулася Варя. - I коней, i зебр. Щоправда, по телевiзору...
Вона знову подивилася на дорiжку-"зебру".
- Але ж он машини їдуть i через "зебру"...
- Це не має значення. Як тiльки на "зебру" ступне пiшохiд, усi автомобiлi вiдразу ж зупиняються.
- Чому?
- А тому, що вона теж зачарована. I "Острiвець безпеки", на якому залишились твої друзi, i велосипедна дорiжка, i тротуари - все це заборонене для нас, машин. Якщо хтось не послухається i порушить заборону, то можуть колеса повiдпадати...
- Оце так заборона! - похитала головою Варя.
Вона приставила велосипед до стовпа.
Машини насторожено загурчали й зсунулися ще щiльнiше.
Дiвчинка рiшуче ступнула на смугасту дорiжку. Всерединi в неї все завмерло.
- "Зебра"! Вона йде по "зебрi"! - зойкнув хтось злякано.
I машини кинулися у рiзнi боки.
Варя повiльно перейшла вулицю.
- Все! Ось тепер усе! - радiсно закричала вона, зняла з шиї маленький бiленький свистунець з променистими камiнцями й пiднесла його до вуст...
Немов тисячi тисяч крихiтних срiбних дзвiночкiв розсипалися!
Ворота здригнулись i повiльно вiдчинились.
ДРУЖИНА ЗНАВЦЯ-МОРГУНЦЯ
На подвiр'ї стрункими лавами стояли...
...ЗАГОНИ ВОЇНIВ!
Синiх - з круглими та квадратними щитами.
Жовтих - з круглими та трикутними щитами.
Бiлих - з щитами в синiй та чорнiй рамках.
Смугастих - чорно-бiлих.
А перед ними... перед ними височiв незвичайний богатир з дванадцятьма очима!
- Знавець-Моргунець! - прохрипiв хтось у натовпi машин.
Знавець-Моргунець махнув рукою у бiлiй рукавичцi й громовим голосом скомандував:
- За-а-агони! На мiсцi кро-о-оком руш!
У ту ж мить воїни почали розмiрено крокувати на мiсцi:
- Раз-два! Раз-два!
Яскраво-червоним вогнем спалахнули верхнi очi ватажка. I всi разом, вiдбиваючи такт, заспiвали:
Запалав червоний
Руху заборона.
Все стоїть!
Та ось згасли червонi очi. Запалали середнi й залили все навколо променями золотавого свiтла.
Попередив жовтий:
Будь напоготовi!
Через мить...
Згасли жовтi очi, й вiдразу ж чистим зеленим вогнем засяяли нижнi, смарагдовi.
Ось зелений вогник
Рухатись дозволив.
Марш!
За знаком командира загони рушили з мiсця. Машини розсипалися врiзнобiч i кинулись навтiкача.
- Раз-два! Раз-два!
Знавець-Моргунець приймав парад.
- Вiтаю вас, синьоокi Дружки-Кружки! - вигукнув вiн.
Перед ним проходив перший загiн воїнiв. Вони спiвали:
Вдень, вночi, у спеку й холод
Ми на вартi, ми довкола
I на вулицях, в провулках,
На дорогах i завулках!
- Раз-два! Раз-два! - з'явився iнший загiн. Потiм ще iнший, потiм ще... Нарештi з'явився загiн Рукастикiв-Смугастикiв. I всi схожi мiж собою як двi краплi води.
- Вiрнi мої помiчники! - вигукнув Знавець-Моргунець. - Охоронцi порядку! Добрi та уважнi Рукастики-Смугастики!
