Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке) - Ячейкин Юрий Дмитриевич (читать полную версию книги TXT) 📗
- Ось тобi завдання на цей день, - наказую я Азимутовi, - пiдрахуй з упередженням на тиждень сьогочасне мiсцезнаходження тогочасноу мозауки Ньютона та яблука.
Азимут негайно сiв обчислювати. От що таке залiзна дисциплiна!
Ну, дав йому завдання, а самому треба розв'язати задачу набагато складнiшу. Азимутовi що? Йому тiльки пiдрахувати координати. А вести коробку - менi. Що, думаю, робити? Як випередити свiтло, що сягнуло вже на кiлькасот рокiв? Звичайно, нинi кожен школяр знас, що в такому разi слiд скористатися гарматою, яка долас силу тяжiння. Але хто дасть менi гармату, коли йдеться про смiховинну приватну суперечку? У мене язик не повернувся б мотивувати цим...
I тодi я пригадав, що в музеу космiчних мандрiв експонусться одна з найперших таких гармат. Правда, потужностi цiсу примiтивноу споруди не вистачило б навiть пiдкинути сучасний зорелiт хоч до зони штучних супутникiв, але мою портативну коробку вона могла закинути аж на край Всесвiту. Хоча я не любитель мандрувати таким робом. Нiчого не бачиш, нiчого не вiдчувасш... Мить - не встигнеш заплющити i розплющити очi - i ти вже на мiсцi. Зникас усяка романтика мiжзоряних мандрiвок. Але самi подумайте, що я мав робити?
Саме тодi я вперше i востаннс погодився з працiвниками Музею космiчних мандрiв на дуже невигiдний для мене товарообмiн, Вони вже тодi полювали на мою космiчну колекцiю, бо, крiм славетного робота Малюка, якого капiтан "Козир списав з борту за надто грайливу вдачу, вони нiчого путнього не мали.
Так от, на свою допотопну гармату вони вимiняли казковi речi. Можете менi повiрити. Досить сказати, що я не пошкодував пера жар-птицi, килима-лiтака, чобiт-скороходiв i, головне, скатерки-самобранки. Чи варто згадувати, що в музеу негайно скасували буфет i склали щiльний графiк огляду експонатiв з пташиного польоту, нiчних екскурсiй з чарiвним пером жар-птицi i швидкiсних пробiгiв по музею у чоботах-скороходах? Та за такi скарби я на ухньому мiсцi вiддав би десять гармат!
Того ж дня я набив коробку мiлiметровим жаростiйким дротом, наче це була не спортивна, а вантажна ракета, i заклав коробку в гармату.
Азимут теж не пiдвiв: координати з упередженням на тиждень вирахував учасно. Запрограмували гармату на певний квадрат зоряного неба й увечерi стартували. Мить - i ми вже на мiсцi. Вiд такоу несподiваноу змiни навiть моторошно стало. Щойно навколо була рiдна тепла земля, аж гульк - уже космiчна холоднеча. Наче хто тобi за комiр сипонув сухого колючого снiгу.
Ну, хоч ми й випередили свiтло, але роботи ще було до бiса. Рiч у тому, що ми анiчогiсiнько не бачили. Воно й зрозумiло, адже свiтлова мозаука за час свосу подорожi розпорошилася на десятки квадратних свiтлових мiсяцiв, а нам треба було змонтувати уу на якiйсь сотнi квадратних метрiв.
Отут i знадобився жаростiйкий дрiт. Один кiнець його ми втопили у киплячi надра понадновоу зiрки, а другий приклепали до закоцюблого вiд холоду понадстарого карлика. Рiзниця температур створила бiля коробки таке надпотужне силове поле, що всi тутешнi свiтила почали обертатися навколо нас, а промiння потягло, як магнiтом. Це було незабутнс видовище, справжня святкова карусель!
Але не буду брехати, спочатку нам дуже не пощастило - ми ввiмкнулися не за адресою. Воно у всiляких там книжечках усе добре виходить, а насправдi ой скiльки доводиться морочитися!
Ми ввiмкнулися просто в розпал абордажного бою мiж пiратським i крамарським суднами. Знасте, трiпотить Веселий Роджер - бiлий череп iз кiстками на чорному клаптi, виблискують рапiри, шпаги, алебарди, абордажнi сокири, слiпить очi зловiсна морзянка пострiлiв з мушкетiв i пiстолiв, свищуть кулi, невблаганнi пiрати стрибають з реу на рею...
А серед цiсу веремiу сидить папуга i ще пiд'юджус морських розбишак бридким голосом :
- Пiастри!.. Пiастри!..
Ну i вигляд пiрати мали, я вам скажуу У кожного одне око перев'язане чорною стрiчкою, у вухах пiвмiсяцем сяють величезнi сережки, пики неголенi, як у ужакiв, у зубах вони тримають гострi кинджали, а у волохатих руках - багатоствольнi пiстолети...
Азимутовi тодi не повезло. Вiн беззбройний опинився в епiцентрi бiйки i тiльки ухилявся вiд небезпечних ударiв. А потiм не втерпiв i майстерним хуком звалив з нiг якогось напiвголого здоровила. Я йому потiм докоряв за безпiдставне втручання в iсторичний процес.
Нарештi битва вщухла. Капiтан пiратiв, такий оперетковий тип у коротенькому золотому жупанi на голому тiлi, запропонував полоненим вибирати: або на рею - сушитися на сонечку, або переквалiфiкуватися на пiратiв.
Друга умова чомусь усiм здалася спокусливiшою.
Новоспеченi пiрати обнялися з бувальцями, побраталися i разом кинулися вiдчайдушне штурмувати натоптанi начинням трюми. Чого тiльки там не було! Схiдцями котили просмоленi кухви з золотом, весело несли пiд пахвою темнi барильця з ромом, одягали на шию намиста з перлин i бананiв, а бойовi трофеу несли за плечима, мов в'язанки дров...
А потiм, коли з пограбованого судна повитягали навiть цвяхи ( вони тодi цiнувалися), вдарили по ньому бортовим залпом i пустили на дно.
Тодi почали дiлити здобич i святкувати перемогу.
Одверто скажу, таких вiдчайдушних пияк я нiколи не бачив! Якби зiбрати отой ром, що вони вижлуктили, було б штучне мореу А тодi всi попадали, де хто стояв, i поснули. Один пiрат не встиг навiть люльки витрусити за борт. Ну, ясно, жаринка за жаринкою - i почалася пожежа.
Першому припекло п'яти капiтановi. Вiн прокинувся i хоробро кинувся у вогонь. Та перед тим капiтан так набрався рому, що тепер вмить вибухнув. А вiд детонацiу вибухнула порохова камера. Пiратський корабель розлетiвся на друзки.
За хвилину в морi плавали лише уламки. А з усiсу залоги врятувалися лише двос горлорiзiв, якi трималися за порожню бочку з-пiд рому. Один з них ще пожалкував:
- Ех, якби вона повна була!..
Та хоч яка це була цiкава i повчальна передача, але ми мусили вимкнути уу.
Цього разу ми не схибили.
О, яка це була врочиста мить! Великий учений гуляв по яблуневому садочку i, як це личить генiю, про щось зосереджено мiркував.
I раптом упало яблуко.
Iсаак Ньютон зупинився, хвилинку задумливо постояв коло яблука i нарештi пiдняв його.
Як зараз бачу великого Ньютона! Лiкоть лiвоу руки пiдпертий долонею правоу, а яблуко таким чином лежить бiля його проникливих очей.
